— Променистий, — сказав він. — Як? Ти все ще борешся?
— Так само, як і ти. День за днем роблю наступний крок, — Каладін узяв чоловіка за зап’ястя. — Не дай убити себе. Але також не втрачай надії.
Той кивнув.
— Сховайся, — велів Каладін. — Вони прийдуть мене шукати.
Він вискочив у коридор і приєднався до Сил. Приблизно через десять хвилин бігу почув крики праворуч, але ніхто не вибіг — Каладін зрозумів, що вони подумали, буцімто він прямує до сходів, які вели прямо до більшого сходового маршу, який, своєю чергою, вів до підвалу. Мабуть, вони вирішили, що він намагається врятувати королеву або дістатися до кристалічної колони.
Їхня помилка дозволила пройти кількома дальніми шляхами, не зустрівши жодного патруля, доки він нарешті не наблизився до атріуму. Йому вдалося перетнути весь поверх, але тепер він був настільки глибоко у вежі, що майже опинився в оточенні.
Світло привело Каладіна до північного боку вежі, через кілька житлових коридорів, де з-під дверей світилося. Кімнати біля атріуму та його величезного вікна були популярними — тут люди все ще могли бачити сонячне світло, і в атріумі загалом було тепліше, ніж по периметру, до того ж з легким доступом до ліфтів.
У цьому місці панувала неприродна тиша, можливо, через комендантську годину. Каладін звик до того, що атріум живий, тут цілий день лунають розмови, а ліфти тихо брязкають під час руху. Сьогодні ввечері тут панувала тиша. Він прокрадався шляхом, який показував спрен вежі, гадаючи, коли ж зустріне ворогів. Напевно, хтось зрозумів, що він робить. Звичайно, вони...
Він зупинився в коридорі, побачивши попереду яскраве світло. Міг заприсягтися, що дійшов до найдальшого краю вежі, до місця біля величезного скляного вікна, яке виходило на схід. Тут не повинно бути кімнат, але попереду, праворуч від нього, крізь якийсь отвір пробивалося місячне світло.
Він повільно підійшов і виявив місце, всіяне уламками. Таємні двері в стіні були виламані, і коли Каладін визирнув, то побачив за дверима короткий тунель, що виходив назовні. Це справді була східна стіна вежі, плаский бік Урітіру. Таємний тунель тут був старим, а не щойно прорубаним, і вів до гір.
Там був Переслідувач. Він стояв з якоюсь іншою Сплавленою й оглядав дивний пристрій у кінці короткого тунелю, саме там, де він закінчувався й виходив назовні. Сяйнистий сапфір, завбільшки з яхонтосерце прірводемона, був встановлений у вбудовану підставку, що підіймалася з підлоги. Весь механізм був покритий кремом, тому що довго пробув тут, і Сплавленим довелося розбити кремову кірку, щоб дістатися до самоцвіту.
Каладін відразу зрозумів, що відбувається. Як і говорив Родич, вузол для захисту вежі було розміщено там, де він міг природним чином всотувати Буресвітло під час бур, коли вони досягали такої висоти. Незнайома Сплавлена була високою, з пучком червоно-помаранчевого волосся. Вона носила практичне бойове спорядження зі шкіри та тканини і стояла, склавши руки за спиною й оглядаючи сапфір.
Іншим Сплавленим був, як Каладін уже помітив, Переслідувач. Величезна гора хітину й темно-коричневої тканини з очима, що світилися темно-червоним. Усі сфери з ліхтарів у коридорі позаду Каладіна вийняли, тому єдине світло линуло від сапфіра.
— Бачиш? — сказала Сплавлена алетійською, коли вони помітили Каладіна. — Я ж казала тобі, що він прийде. Я дотримуюсь своїх обіцянок, Переслідувачу. Він твій.
Червоні очі пильно подивилися на Каладіна, а потім потемніли, коли стрічка багряного світла вирвалась із центру обрисів Переслідувача. Тіло — викинуте лушпиння — впало на підлогу. Каладін підняв спис, намагаючись визначити, де приземлиться Переслідувач. Він покладався на чуття, сподіваючись зловити Сплавленого, коли той втілюватиметься.
Однак цього разу стрічка Переслідувача кілька разів підстрибнула й закрутилася, дезорієнтуючи Каладіна. Він штрикнув списом знову, але не влучив, і Переслідувач виник збоку від списа Каладіна. Істота кинулася на юнака, і той позадкував у темний коридор за межами тунелю.
Істота ступила в розбитий дверний отвір. Каладін зарядив свій спис і кинув його в Переслідувача — Сплавлений рефлекторно спіймав його. Його руки прилипли до списа, а Каладін стрибнув уперед і штовхнув Сплавленого, змусивши його відступити. Два кінці списа прилипли до обох боків одвірків.
Каладін відскочив, залишивши істоту частково знерухомленою, і та незграбно намагалася поворухнутися, проте обидві руки залишалися прикріпленими до списа. Згодом, звісно, Переслідувач просто скинув чергове тіло, як лушпиння, та полетів у вигляді стрічки світла. Каладін вилаявся. Він був надто непідготовленим до такого бою і з таким суперником. Те, що подіяло на солдатів, тут виявилося безглуздим. Він кинувся, щоб схопити свій спис, але той опинився під лушпинням, яке розвалювалося.
Переслідувач матеріалізувався прямо позаду Каладіна і схопив його могутніми руками, не даючи дістатися до списа. Хай там як, це погана зброя для такої битви. Переслідувач, очевидно, чудово вмів підкрадатися до ворогів.
Каладін закрутився, намагаючись вирватися, але Переслідувач схопив його точним хватом, ідеально, щоб знерухомити обидві руки Каладіна. Тоді істота штовхнула його, використовуючи свою значну вагу, і повалила на коліна.
Переслідувач не намагався задушити Каладіна. Істота навіть не звільнила одну руку, щоб схопити ніж, як під час їхньої попередньої сутички. Усе, що мав зробити Переслідувач, — це утримувати Каладіна, доки не вичахне його Буресвітло. Вони були глибоко всередині вежі, оточені іншими співунами та Сплавленими. Що довше триватиме ця битва, то гірше для Каладіна.
Він боровся, намагаючись вирватися. У відповідь Переслідувач нахилився і заговорив із сильним акцентом:
— Я вб’ю тебе. Це моє право. Я вбивав кожного — людину чи співуна, — хто коли-небудь убивав мене.
Каладін спробував відкотитися набік разом з Переслідувачем, але той утримав їх.
— Ніхто ніколи не перемагав мене двічі, — прошепотіла істота. — Але якби тобі якось вдалося здійснити такий подвиг, я б продовжував приходити. Наприкінці війни ми більше не обмежені Брейзом, і я безсмертний. Я можу переслідувати тебе вічно. Я — спрен помсти.
Каладін спробував зарядити супротивника, як робив це для гравітаційного Викиду. Буресвітло чинило опір, і не дивно. Сплавлені мали власні сили, і ті чомусь ускладнювали заряджання господарів.
Тож замість цього Каладін потягнувся й провів по підлозі однією рукою, заряджаючи камінь. Ноги Переслідувача прилипли до підлоги, але прилипли й черевики Каладіна, зчепивши їх разом.
— Здавайся зараз, — сказав Переслідувач. — Помри, це твоє право. Ти ніколи більше не зможеш спокійно спати, Промениста дрібното. Я завжди приходитиму, завжди полюватиму на тебе. Так само невідворотно, як бурі. Я буду...
— Зараз же відпусти його! — пролунав суворий голос, і над підлогою пролетів червоний спрен. — Негайно! Він нам потрібен. Можеш убити його потім!
Переслідувач послабив хватку, можливо, приголомшений тим, що отримав наказ від спрена спустошення. Каладін ударив Переслідувача ліктем у підборіддя — лікоть заболів, наче по ньому вгатили молотком, — й істота мусила відпустити його. Це дозволило Каладіну кинутися вперед і забрати трохи Буресвітла, провівши рукою по підлозі, і, своєю чергою, його ноги звільнилися. Він кинувся геть, але залишив на підлозі достатньо Буресвітла, щоб Переслідувач не зміг відірватися.
Істота зосередилася на Сил.
— Ти добре брешеш як для спрена честі.
З цими словами тіло Переслідувача розсипалося і його стрічка зникла за рогом. Як і раніше, він, здавалося, потребував перерви після того, як покинув третє тіло.
Каладін підозрював: якщо Переслідувач створить четверте тіло, у нього не залишиться достатньо Пустосвітла, щоб утекти. Можливо, саме так можна його вбити — закрити в четвертому тілі. Або ж застати зненацька та вбити, перш ніж він зможе вирватися, як Каладін колись і зробив.
— Дякую, — сказав Каладін Сил, яка знову посиніла.
Він схопив свій спис, а потім озирнувся через плече й побачив кількох людей, які визирали зі своїх кімнат і спостерігали за сутичкою. Він помахав їм, щоб вони зачинили двері, потім перескочив через уламки й кинувся до Сплавленої у кінці секретного тунелю.