«Яка вже різниця. Я скоро помру. Залишилися лише два вузли, а попередній знайшли дуже швидко».
— Ще один доказ того, що ти маєш допомагати нам, а не їм, — прошепотіла Навані, потім визирнула між стелажами, щоб переконатись, що не привернула уваги охоронця. — Мені потрібно краще зрозуміти, як працюють різні види Світла.
«Не думаю, що зможу багато пояснити, — сказав Родич. — Для мене це все просто працювало. Як людська дитина може дихати, так і я створювало й використовувало Світло. А потім... тони зникли... і Світло покинуло мене».
— Гаразд, ми можемо поговорити про це пізніше. Наразі ти маєш сказати мені, де інші вузли.
«Ні. Захисти їх, коли їх знайдуть».
— Родичу, якщо Каладін Буреблагословенний не зможе захистити вузол, тоді ніхто не зможе. Нашою метою має бути відвертання та введення в оману, щоб не дати Сплавленим знайти їх. Для цього мені потрібно знати, де ці вузли.
«Ти так добре все розказуєш, — мовив Родич. — Так добре, що це розчаровує. Ви, люди, завжди говорите так розумно. Лиш потім, коли завдаєте болю, стає ясною правда».
— Приховуй і далі, якщо хочеш, — сказала Навані. — Але якщо ти спостерігало, як Каладін бився за тебе, то маєш зрозуміти, що вороги набагато сильніші за нас. Наша єдина надія — запобігти виявленню вузлів. Якби я знала, де хоча б один із них, то могла б придумати плани, щоб відвернути увагу ворога.
«Спершу придумай ці плани, а тоді вже поговориш зі мною знову».
— Добре.
Навані взяла з полиці кілька книжок, щоб приховати те, що робила там насправді, а потім пішла на своє місце. Сіла й почала записувати все, що знала про світло.
62
Охорониця подоб
ВІСІМ РОКІВ ТОМУ
Ешонай покрутила топаз у пальцях і налаштувалася на Ритм напруження. Топаз повинен світитися спокійним темно-коричневим кольором. Проте цей самоцвіт випромінював зловісне помаранчеве світло, ніби яскравий колір на спині крєм’ячка, який так попереджає, що отруйний.
Придивившись до каменя уважніше, Ешонай подумала, що може розгледіти ув’язненого в ньому спрена. Спрен болю гарячково заметушився у самоцвіті. Хоча... Можливо, вона уявила собі це божевілля. Спрени ставали в основному безформними, коли перебували всередині самоцвіту, обертаючись на туманне Буресвітло, з якого створили усіх їм подібних. І все ж спрен не міг бути там щасливим. Як би вона почувалася, якби її зачинили в кімнаті й вона не змогла більше нічого дослідити?
— Ти навчилася цього в людей? — запитала Ешонай.
— Так, — відповіла Венлі, яка зручно влаштувалася між двома старійшинами в маленькій кімнаті для нарад, обставленій плетеними килимками та розписаними прапорами.
Венлі не була однією з П’ятірки — головних старійшин. Але, схоже, вважала, що за правом належить до їх числа. Щось трапилося з нею за останні кілька місяців. Якщо колись була здебільшого поблажливою, то тепер випромінювала егоїзм і впевненість у собі. Вона промуркотіла в Ритмі перемоги, коли Ешонай передала самоцвіт одному зі старійшин.
— Чому ти не принесла нам цю річ раніше, Венлі? — запитав Клейд. Стриманий старійшина обережно взяв самоцвіту руки. — Люди пішли звідси вже кілька місяців тому.
— Я думала, що можу помилятися, — відповіла Венлі в Ритмі впевненості. — Я вирішила спочатку переконатися, що зможу самостійно зловити спрена. Звичайно, ви б не хотіли, щоб вас турбували мої фантазії, якби я помилилася.
— Я не чув, що вони можуть таке робити, — сказав Клейд у Ритмі примирення. — Як ти думаєш, чи змогла б заманити в пастку спрена життя? Якщо так, то ми змогли б краще обирати, коли набувати шлюбної подоби. Це було б зручно.
— Погляньте на цей самоцвіт, — сказала Венлі, узяла камінь у руки, а потім передала його Варналі. — Я думаю, що він може бути секретом воєнної подоби.
— Це небезпечна подоба, — мовив Варналі. — Але вона може бути корисною.
— Це не одна з подоб сили, — зауважив Клейд. — Отже, використовувати її — наше право.
— Люди пробують завоювати нашу довіру, — сказала Ганґна, головна серед Старійшин, у Ритмі роздратування. Цей ритм використовувався лише для того, щоб викликати співчуття до неприємної ситуації. — Вони поводяться так, ніби ми — єдина нація, а не група сімей, що сваряться між собою. Я хотіла б, щоб ми могли показати їм найсильніші риси. Вони так багато досягли за століття, проведені окремо від нас, тимчасом як ми знаємо і пам’ятаємо так мало.
— Вибачте, старійшини! — сказала Ешонай у Ритмі примирення. — Але вони мають ті переваги, яких немає в нас. Набагато більше населення, стародавні пристрої для створення металів і земля, більш захищена від бур.
Нещодавно вона повернулася зі своїх останніх дослідницьких експедицій, які старійшини тепер повністю підтримували. Вона намагалася обійти торговий пост людей, а потім знайти їхній дім. Вона не раз налаштовувалася на Ритм розчарування — кожне місце, де, як вона думала, можна знайти людей, виявлялося порожнім. Вони виявили стада диких чалів і навіть помітили вдалині табун рідкісних ришадіумів.
Та жодних людей. Поки вона не повернулася до їхнього торгового посту, який був перетворений на невеликий форт, побудований з каменю та вкомплектований солдатами та двома писарками. Там у людей було для неї повідомлення. Король людей побажав «офіційно оформити відносини» з її народом, який вони називали «паршенді».
Вона повернулася з повідомленням і виявила, що Венлі вже сидить серед старійшин. Венлі була така впевнена в собі. Вона копіювала людські технології, хоча Ешонай, попри те що проводила з людьми більшу частину часу, навіть не чула, щоб ті їх колись обговорювали.
— Дякую тобі, Ешонай! — сказала їй Ганґна в Ритмі вдячності. — Ти добре впоралася з експедицією.
У робочої подоби панцир був лише на тильному боці долонь у вигляді невеликих виступів, але у Ґанґни він уже почав біліти по краях. Ознака віку. Вона повернулася до решти та продовжила промову:
— Нам потрібно буде відповісти на цю пропозицію. Люди очікують, що ми станемо єдиною нацією. Чи повинні ми сформувати уряд, як у них?
— Інші сім’ї ніколи не підуть за нами, — зауважив Клейд. — Вони вже обурені тим, що люди приділяли нам більше уваги, ніж решті сімей.
— Я вважаю ідею короля неприйнятною, — додав Гусал у Ритмі занепокоєння. — Ми не повинні слідувати їхньому прикладу в цьому питанні. Ешонай заспівала в Ритмі благання, показуючи, що хоче заговорити знову.
— Старійшини, — сказала вона. — Я думаю, що мені слід відвідати інші сім’ї та показати їм свої мапи.
— І що це тобі дасть? — запитала Венлі в Ритмі скептицизму.
— Якщо я покажу їм, скільки всього є у світі, то вони зрозуміють, що порівняно з людьми нас менше, ніж ми вважали. Може, вони захочуть об’єднатися.
Венлі замуркотіла в Ритмі веселощів:
— Невже ти думаєш, що вони так просто приєднаються до нас? Тому що побачать мапи? Ешонай, ти просто диво.
— Ми розглянемо твою пропозицію, — сказала Ганґна, потім промуркотіла в Ритмі вдячності, дозволяючи їй піти.
Ешонай вийшла на сонячне світло, а старійшини тим часом ставили Венлі додаткові запитання щодо створення самоцвітів із захопленими спренами. Ешонай налаштувалася на Ритм роздратування. Потім із зусиллям змінила його на Ритм миру. Вона завше відчувала занепокоєння після тривалих подорожей. Ешонай була незадоволена не через свою сестру, а просто через загальну ситуацію.
Вона попрямувала до потрісканого муру, що оточував місто. Їй подобалося це місце — воно було старим, а старі речі здавалися їй... продуманими. Ешонай ішла вздовж основи колишнього муру, повз слухачів, які доглядали за чалами, носили зерно з полів, тягали воду. Багато з них підіймали руку або гукали в ритмі, коли бачили її. На жаль, тепер вона стала знаменитістю. Їй довелося зупинитися і поспілкуватися з кількома слухачами, які хотіли розпитати про її експедицію.