Він задихався від болю, висмоктуючи Буресвітло з аметисту, що лежав поруч на підлозі. Зцілення відбувалося повільно, як і вдень битви. Біль був гострий, і він зціпив зуби чекаючи — і шкіра, розірвана кістками, забруднила кров’ю шкіру на пристрої.
Сил похмуро подивилася на спрена болю, що повзав по підлозі.
— Гм, я помилялася. Це було не надто смішно.
— Вибач, — сказав Каладін, а його очі сльозилися від болю.
— Що сталося?
— Погані інстинкти. Пристрій не винен. Я просто забув, що роблю.
Він сів, чекаючи, і почув, як тріскали суглоби й скреготіли кістки, коли Буресвітло вправляло їх на місце. Він звик покладатися на своє майже миттєве зцілення, а нинішнє було мукою.
Минуло добрих п’ять хвилин, перш ніж він струснув зціленою рукою й розтягнув її — як нова, за винятком якогось затяжного примарного болю. — Добре, — сказав він. — Я хочу бути обережнішим. Це гра з неймовірними силами в цих гирях.
— Принаймні ти не зламав фабріал, — зауважила Сил. — Як не дивно це казати, але набагато легше отримати нову руку, ніж новий пристрій.
— Твоя правда, — погодився Каладін, підводячись.
Він полетів коридором назад тим самим шляхом, цього разу підтримуючи помірну швидкість, і сповільнився, наближаючись до іншого кінця. Протягом наступних пів години або близько того він ще кілька разів врізався в стіну, але вже не так ефектно, як уперше. Йому довелося бути дуже обережним, спрямовуючи руку точно по центру коридору, інакше він відлітав убік, і все закінчувалося ударом об стіну. Каладін також мусив уважно стежити за пристроєм, оскільки було надзвичайно легко випадково зачепити перемикач активації, торкнувшись чогось рукою. Він продовжував тренуватися і зміг рухатися туди-сюди досить довго, перш ніж пристрій перестав працювати. Він, хитнувшись, зупинився напівдорозі, зависнувши посеред коридору.
Опустив ноги на підлогу і вимкнув пристрій. Гиря, якою він користувався, досягла дна шахти. Це тривало досить довго, хоча більшу частину часу Каладін перемикав пристрій і рухався в різних напрямках. У реальному вільному падінні він, імовірно, не витримав би більше кількох хвилин польоту. Але якби контролював гирю, застосовуючи її короткими ривками, то зміг би ефективно використати ці хвилини.
З цим пристроєм він не зможе ширяти в повітрі, б’ючись із Небесними. Але зможе отримати додатковий сплеск швидкості в бою і, можливо, рухатися в несподіваному напрямку. Навані дала йому пристрій для використання як підіймача. Він, звичайно, спрацює. І Каладін мав намір потренуватися підійматися та спускатися зовні, коли стемніє.
Але він бачив і варіанти бойового застосування. І загалом, пристрій працював краще, ніж він очікував. Тож Каладін пішов у кінець коридору, щоб зайняти вихідне положення.
— Іще? — спитала Сил.
— У тебе зустріч чи що? — запитав Каладін.
— Просто трохи нудно.
— Можу врізатися в іншу стіну, якщо хочеш.
— Тільки якщо пообіцяєш, що буде весело, коли ти це зробиш.
— Що? Ти хочеш, щоб я ще раз зламав пальці?
— Ні, — вона закружляла навколо нього стрічкою світла. — Ламати тобі руки — не дуже смішно. Спробуй іншу частину тіла. Якусь смішну.
— Я навіть не уявлятиму, яку саме. І треба повертатися до справи.
— І як довго ми збираємося отак зовсім несмішно врізатися в стіни?
— Доки не перестанемо врізатися, очевидно, — відповів Каладін. — У мене були в запасі місяці, щоб тренуватися з Викидами, і ще більше часу, щоб підготуватися до свого першого бою як списник. Судячи з того, як швидко Сплавлені знайшли перший вузол, підозрюю, що матиму всього кілька днів, щоб потренуватися на цьому пристрої, перш ніж доведеться ним користуватися.
Коли настане час — звичайно, якщо Навані чи Родич зможуть попередити його, — він хотів бути готовим. Він знав принаймні один спосіб заспокоїти кошмари, наростальні складнощі й психічне виснаження. Він нічого не міг удіяти зі своєю ситуацією чи тріщинами, які дедалі розширювалися всередині.
Але він міг зайнятися чимось і так не дозволяв цим тріщинам визначати його сутність.
64
Особисте нагадування
Цей пісок походить з іншого світу. Це лише одне з дивовижних чудес з інших земель — нещодавно я отримала ланцюг із земель мертвих, і кажуть, що він може стати якорем для особи через когнітивні аномалії. Не знаю, яка користь мені з нього, бо я не можу покинути систему Рошару. І все ж це неоціненна річ.
Ясна ніколи не була солдатом на війні. Так, вона була близько до війни. Вона залишалася в пересувних військових таборах. Ходила по полях битв. Билася й убивала, а також брала участь у битві на Тайленському полі. Але вона ніколи не вирушала на війну як солдат.
Інші монархи були збиті з пантелику. Навіть солдати, здавалося, бентежилися, коли розходилися, даючи їй дорогу, а вона крокувала вперед серед них у Сколкозбруї. Далінар, однак, усе зрозумів: «Ти ніколи не зрозумієш, доки сама не станеш у ці ряди, тримаючи меч і особисто зіткнувшись із силами ворога. Жодна книга не зможе підготувати тебе, Ясно. Тож так, я думаю, тобі варто вирушити».
Тисячі цитат відомих учених виринали в її пам’яті. Розповіді про те, як це — бути на війні. Вона прочитала сотні таких історій, і деякі були настільки деталізовані, що вона, читаючи, немов відчувала сморід крові в повітрі. Але всі образи зникли, як тіні підсонячного світла, коли вона дісталася до фронту коаліційних армій і подивилася на ворога. Здавалося, що їхня кількість нескінченна. Немов пліснява на землі попереду, чорна, біла й червона, і зброя виблискує на сонці.
Згідно зі звітами, тут було близько сорока тисяч співунів. Це число вона могла зрозуміти, проаналізувати. Але її очі бачили не сорок тисяч, вони бачили нескінченні шеренги. Цифри на сторінці втратили сенс. Вона прийшла не для того, щоб битися з сорока тисячами. Вона прийшла битися з припливом.
На папері це місце було позначено як низина Друнму в Емулі. Насправді це був величезний океан тремтячої трави та високих лозокущів. Під час нарад Норка наполягав на тому, що битва тут стане корисною сторонам коаліції. Якщо вони дозволять ворогу відступити до міст і фортець, то він зможе окопатися там, і цей панцир буде важко розбити. Натомість Норка підштовхнув їх туди, де вони почуватимуться впевнено, перебуваючи в повноцінному бою, оскільки мали невелику перевагу, стоячи на височині спинами до сонця. Тут вони й лишаться, і Норка зможе використати більшу чисельність і навички коаліції для перемоги.
Тож логічно Ясна зрозуміла, що це була битва, якої хотіли її сили. Особисто вона почувалася приголомшеною від відстані до ворога — відстані, яку їй разом з іншими доведеться подолати під шквалом ворожих стріл і списів. Важко було не почуватися мізерною, навіть у Збруї.
Засурмили роги, наказуючи наступати, і вона помітила, що двоє Вістреходів тримаються поруч із нею — напевно, на прохання дядька. Хоча вона завжди уявляла, що бої починаються з масштабної атаки, її військо рухалося, наче механізм. Щити вгору, в строю, упевненим маршем, який підтримували війська ветеранів, коли почали падати стріли. Біг розірвав би шеренги, не кажучи вже про те, що солдати б захекалися, прибувши на місце.
Вона здригнулася, коли в неї влучили перші стріли. Вони падали непостійними серіями клацань металу об дерево, як град. Одна відскочила від її плеча, а інша вдарила по шолому. На щастя, стріли незабаром скінчилися, бо легка кавалерія азішів здійснила рейд на ворожих лучників. Вона почула цокіт копит, побачила Вітробігунів, що ширяли над головою, охороняючи вершників з повітря. Ворог продовжував недооцінювати кавалерію, якої не було в значній кількості тисячі років тому.
Попри все це, алетійські війська маршували вперед, піднявши щити. Це зайняло нестерпно багато часу, але оскільки сторона Ясни була агресором, ворог не мав стимулу рухатися в їхній бік. Вороги тримали свої позиції на вершині невисокого схилу. Вона розуміла, чому саме тут: війська Ясни мали атакувати цей схил.