Грубі руки схопили Променисту за плечі й потягнули її вперед, ведучи кудись — судячи з відлуння кроків, до якогось тунелю. Позаду камінь заскреготів об інший камінь, заглушивши гамір сутички в прірві. Принаймні тепер вона знала, як культисти спускаються до прірви та підіймаються з неї. Промениста оступилася і навмисно впала на коліна, щоб помацати руками землю. Гладка вирубана порода. Ймовірно, зроблено Сколкозбройцем.
Інші змусили її підвестися на ноги та штовхали вгору схилом. Вони не зняли мішка, навіть коли вона протестувала, що він не потрібен.
Ну що ж, тунель — це виправдано. Цей військовий табір був зайнятий Садеасом і Йалай упродовж багатьох років, до того як усі інші переїхали в Урітіру. Вони хотіли мати таємний шлях для втечі з військового табору, особливо в перші роки на Рівнинах, коли всі, як казав Адолін, були впевнені, що князівства розпадуться на частини та почнуть воювати одне з одним.
Тунель зрештою вперся в інші двері, і вони відкрилися в приміщення, судячи зі звуку, у маленьку кімнату. Можливо, льох? Підвали не були поширені на Розколотих рівнинах, бо занадто легко затоплювалися, але багаті світлоокі мали такі для охолодження вина.
Змовники бурмотіли між собою, радячись, що робити. Четверо. Судячи зі звуків шелестіння тканини, вони знімали мантії. Напевно, під ними звичайний одяг. Руда тут не було; він би стиснув її руку, щоб повідомити про себе. Отже, вона тут сама.
Інші зрештою витягли її на сходи, а потім на вулицю; вона відчула вітер на руках і сонячне тепло на шкірі. Вдала, що поступлива і легко рухається, однак чекала, готова атакувати, на випадок, якщо це буде якась хитрість і на неї нападуть.
Її швидко повели по вулицях, досі з мішком на голові. Шаллан узяла гору, оскільки мала неймовірну, напевно, надприродну здатність відчувати й запам’ятовувати напрямок. Вона подумки склала мапу їхнього шляху. Підлі маленькі крєм’ячки — вони вели її шляхом у формі великої подвійної петлі, що закінчувалася в місці, де вони вийшли з льоху.
Підйом тривав усього кілька хвилин, тому вони мали б бути біля східного краю військового табору. Можливо, біля фортеці? Отже, вони зараз біля старих складів деревини Садеаса, де Каладін довгими місяцями формував Четвертий міст зі зневірених залишків тих людей, яких доставили туди на смерть. Вона дивувалася, чому ніхто не звернув уваги на те, що тут водять довкола жінку з мішком на голові. Судячи з їхнього засмученого вигляду, коли її нарешті втягнули в будівлю, вони не надто ясно мислили. Її силоміць всадили на стілець, а потім пішли, гупаючи чоботами по дереву.
Незабаром вона почула суперечку у сусідній кімнаті. Вейл обережно підняла руку і зняла мішок. Культист, залишений охороняти її, високий чоловік зі шрамом на підборідді, не вимагав, щоб вона знову його наділа. Дівчина сиділа на жорсткому дерев’яному стільці прямо за дверима кам’яної кімнати з великим круглим килимком, який не надто оживляв порожню обставу. Ці будівлі військового табору були такими схожими на фортеці — кілька вікон та мало оздоблення.
Шаллан завжди вважала Садеаса хвальком. Фортеця на кшталт цієї та тунель для втечі, через який вона пройшла, змусили Вейл переглянути думку. Вона просіяла спогади Шаллан, і те, що Вейл побачила в чоловікові, виявилося чистою хитрістю.
Шаллан не мала багато спогадів про Йалай, але Вейл знала достатньо, щоб бути обережною. Великий князь Танадал започаткував це нове «королівство» у військових таборах. Але незабаром після того, як Йалай влаштувалася тут, Танадала знайшли мертвим, як вважалося, зарізаним повією. Вама, інший великий князь, який не підтримував Далінара, втік із табору вночі. Здавалося, він повірив брехні Йалай, нібито Далінар наказав убити його.
Як наслідок, Йалай Садеас лишилася у військових таборах єдиною людиною, наділеною владою. Вона мала армію, співпрацювала із Синами Гонора та стягувала мито з торгових караванів, що прибували туди. Ця жінка залишалася такою собі колючкою, нагадуванням про старий Алеткар, повний світлооких, які постійно сварилися й зазіхали на землі одне одного.
Вейл як могла прислухалася до суперечок, що линули із сусідньої кімнати. Змовники, здавалося, були розчаровані, що втратили так багато своїх у сутичці. Схоже, вони шаленіли та непокоїлися, бо «все розвалюється».
Нарешті двері відчинилися, і з кімнати швидко вийшли троє людей. Вейл побачила Уліну, яку впізнала раніше за голосом. За ними слідував світлоокий солдат у формі кольорів Садеаса.
Охоронець жестом запросив Вейл увійти, вона піднялася й обережно зазирнула в кімнату. Та була більша за передпокій, з дуже вузькими вікнами. Попри намагання створити затишок килимком, канапами й подушками, кімната все одно була схожа на фортецю. Місце для світлооких, щоб перечікувати бурі чи ховатися під час нападів.
Йалай Садеас сиділа за столом у дальньому кінці кімнати, оповита тінями, подалі від вікон і світних сферних ламп на стінах. Поруч із нею стояв великий буфет з рулонною фіранкою, що прикривала його передню частину.
«Гаразд, — гадала Вейл, ідучи вперед. Ми її знайшли. А чи вирішили, що будемо з нею робити?» Вона знала, що відповість Промениста: треба змусити її сказати щось компрометуюче, а потім затримати. Однак Вейл не організовувала цю місію виключно для збору доказів для Далінара. І навіть не лише тому, що Примарокровні вбачали в Йалай загрозу. Вейл зробила так, тому що ця жінка наполегливо продовжувала ставити під загрозу все, що любила Шаллан.
Далінару і Ясні слід зосередитися на реальній меті — повернути Алеткар. Отже, Вейл вирішила відрізати цю обірвану нитку. Адолін убив великого князя Садеаса у чесному пориві. Вейл прийшла, щоб закінчити те, що почав принц.
Сьогодні Вейл мала намір убити Йалай Садеас.
Найважчою у світі для Каладіна була бездіяльність. Так нестерпно спостерігати, як один із його солдатів б’ється не на життя, а на смерть проти майстерного й небезпечного супротивника, і не робити нічого, щоб допомогти.
Лешві була надзвичайно давньою істотою, душею давно померлої співунки, яку перетворили на щось штибу спрена, силу природи. Сиґзіл, звісно, вправний боєць, але далеко не найкращий з ордену. Його справжні здібності полягали в розумінні чисел, знанні інших культур і здатності залишатися зосередженим та практичним у ситуаціях, коли інші втрачали голову.
Сиґзіла швидко змусили перейти в оборону. Лешві нависла над ним, зробивши випад списом донизу, потім повернулася і вдарила збоку. Вона майстерно переходила від однієї атаки до наступної, змушуючи Сиґзіла крутитися довкола, ледь відбиваючись чи ухиляючись від ударів. Каладін Кинувся вперед, міцно стискаючи пальцями спис. Для його загону було вкрай важливо дотримуватися кодексу честі Небесних. Поки ворог погоджувався битися сам на сам, його воїнам ніколи не загрожував ризик програти й загинути.
Армії на землі можуть жорстоко поводитися одна з одною, але тут, у небі, вони знайшли взаємоповагу. Взаємоповагу комбатантів, які вбивали одне одного, але на поєдинках, а не в бійні. Зламай він це негласне правило, накинься на Лешві зараз — і ця хитка рівновага закінчиться.
Лешві зробила випад уперед і вразила Сиґзіла списом у груди. Її зброя пронизала його наскрізь, прорвала синій мундир зі спини й вийшла звідти, слизька від крові. Він боровся задихаючись, Буресвітло витікало з його рота. Лешві голосно замугикала, і самоцвіт на її списі почав світитися, висмоктуючи Буресвітло зі здобичі.
Каладін застогнав. Смерті багатьох близьких, яких він не зміг урятувати, промчали в пам’яті. Тіен? Нальма? Елгокар?
Він знову опинився в тому жахливому кошмарі в Холінарському палаці, де його друзі вбивали одне одного. Крики й вогні, біль і кров — усе закрутилося навколо одного образу: чоловік, якого Каладін присягнувся захищати, лежав на підлозі.
Спис Моаша пронизав його наскрізь.
— Ні! — закричав Каладін.
Він не міг просто дивитися. Не міг. Він Кинувся вперед, але зустрівся поглядом з Лешві. І зупинився.