Чи є там попереду світло, чи зір настільки погіршився, що в очах замерехтіли іскри?
Каладін вважав за краще повірити, що це світло. Коли він дістався до ще кількох фабріальних насосів, то вимкнув фабріал, вказав рукою вгору і знову ввімкнув пристрій. Його переслідували кошмари, що були проявами тривоги, і здавалося, що світ тисне на нього. Все знову занурилося в темряву.
Єдине, що він відчував, — це відсутність Сил — такої далекої зараз і дуже переляканої. Він думав, що це буде його останнє відчуття.
А тоді вирвався з товщі води до повітря. Вдихнув, грубо і жадібно, піддавшись первинному інстинкту. Швидше фізіологічна реакція, ніж свідомий вибір. Насправді він, можливо, дійсно на мить утратив свідомість, бо коли кліпнув і всі почуття повернулися до нього, то виявив, що завис на хворій руці під стелею резервуара під самою вежею.
Каладін потрусив головою і подивився на свою руку. Він десь випустив сапфір, і коли спробував вдихнути Буресвітло, то не зумів. У його сумці більше не лишилося заряджених самоцвітів. Мабуть, він втягнув залишки Світла, то приходячи до тями, то знову впадаючи в безтяму. Виникла спокуса знову заснути...
«Ні! Вони прийдуть по тебе!»
Він змусив себе розплющити очі. Якщо вороги достатньо уважно досліджували вежу, то дізналися про цей резервуар, тож вони прийдуть сюди, щоб переконатися, що він мертвий.
Каладін вимкнув фабріал і зістрибнув у воду. Холод привів його до тями, тож він зміг за допомогою фабріала підтягнутися до краю резервуара. Звідти виповз на сухий камінь. Кумедно, але в ньому прокинувся лікар, і Каладін почав турбуватися про те, що забруднив питну воду. Серед усіх речей, про які варто було б подумати зараз...
Каладін хотів спати, але бачив, що з грудей і руки капає кров, бо рани ще не повністю зажили. Тому він, спотикаючись, підійшов до стіни й висмоктав Буресвітло з двох ламп, що освітлювали резервуар. Так, ворог знав про це місце. Якби Каладін не був таким розгубленим, то ще раніше зрозумів би, що це світло означає, що хтось уже міняв самоцвіти.
Промоклий і змучений, він, спотикаючись, побрів коридором. Десь там мав бути вихід. Він неясно пам’ятав про те, що розвідники Навані знайшли це водосховище. Вони дізналися про резервуар лише після того, як тайленські пірнальники оглянули фабріали в колодязі.
«Продовжуй думати. Іди далі. Не відключайся».
Де Сил? Як далеко він зараз від неї? Каладін подолав чималий шлях у темряві води.
Він дістався до сходів, але не зміг змусити себе піднятися по них. Просто стояв, заціпенівши, і дивився на сходи. Тому скористався фабріалом. Він почав повільно підійматися за допомогою приладу, який тягнув його вгору то під одним кутом, то під іншим. Його хитало туди-сюди. Знову і знову.
Каладін зрозумів, що вже близько, коли почув гуркіт. Великобуря. Вітер усе ще дув, тож він не перебував у цій темряві цілу вічність. Каладін дозволив цьому вітру покликати себе, продовжуючи наполовину летіти, наполовину тягнутися вгору.
Нарешті, похитуючись, вийшов з кімнати на першому поверсі вежі. Він опинився прямо в центрі групи співунів, які кричали на людей, щоб ті розходилися по своїх домівках.
Неподалік гуркотіла буря. Кілька співунів помітили його. Каладін на мить впав у глибоку розгубленість, ніби не міг повірити, що все ще живий. Немов думав, що цей підйом по сходах насправді був сходженням до Ідилічних покоїв.
Зрештою один з охоронців оговтався і направив на нього спис, проте тіло Каладіна знало, що робити. Змучений, поранений, з нервами, що кипіли, немов у Геєні, Каладін схопив цей спис і вирвав його з рук вартового, потім ударив по ногах солдату, що стояв поряд.
Кілька Владних неподалік закричали, і Каладін побачив, як хтось із Небесних — не Лешві — піднявся в повітря і направив на нього спис. Вони ще не закінчили з ним.
Каладін обернувся і побіг, тримаючи вкрадений спис і черпаючи Буресвітло з навколишніх ліхтарів. Проте відчув, що те зовсім не допомагає йому зцілитися. Мабуть, навіть колишнє повільне загоєння перестало діяти. Або він якимось чином ще більше підірвав свої сили, знищивши фабріал, або, що більш імовірно, процес спотворення Родича вже зайшов занадто далеко.
Каладін побіг назустріч бурі, переслідуваний десятками солдатів. Хоча зовні все ще було небезпечно, принаймні ворогу буде важко знайти чого у вирі стихії. Наразі він не міг боротися з ними. Єдиним способом врятуватися лишалося зробити щось по-справжньому відчайдушне. Каладін дістався до центрального входу в Урітіру, куди вітри проникали лише через одвірок, який, можливо, колись закривався дерев’яною брамою. У них ніколи не вистачало часу поставити нову. А для чого? Бурі рідко досягали такої висоти.
Але того дня буря дістала туди.
Того дня Каладін досяг вітрів.
І, як і всі інші сьогодні, ці вітри тепер з усіх сил намагалися його вбити.
71
Об’їзник бур
Голоси Світла. Голоси від імені Світла. Якщо я говорю від імені різних видів Світла, то маю висловити їхні бажання. Якщо Світло — це Інвеститура, а вся Інвеститура — божество, а в божества є Намір, тоді у Світла теж має бути Намір.
Далінар більше не боявся великобур.
Минув деякий час, відколи він хвилювався, що збожеволів. І все ж таки — наче кінь, з яким погано поводилися, звик здригатися лише від звуку батога — щось так і залишалося всередині Далінара. Завчена реакція, що буря означає втрату контролю.
Тож сьогодні Далінар з глибоким і приємним відчуттям полегшення усвідомив, що не боїться бурі. І справді, коли Елтебар назвав час сьогоднішньої бурі, Далінар відчув легке хвилювання. Він зрозумів, що почувається бадьорішим у дні великобур. Здатним на більше.
«Це через тебе?» — запитав він у Прародителя бур.
«Через нас, — відповів той. — Мене й тебе. Я люблю пролітати над континентом, оскільки можу багато чого побачити, але це також втомлює мене, оскільки заряджає вас енергією».
Далінар відійшов від столу й відпустив своїх слуг і писарок, які закінчили доповідати йому останні дані розвідки щодо Урітіру. Він ледве міг контролювати зростання свого занепокоєння щодо Навані та вежі. Щось не так. Він відчував це нутром.
Тож Далінар почав шукати варіанти. Основний план полягав у тому, щоб він очолив експедицію в Гадесмар, вони доплили до вежі, а потім Далінар відкрив перпендикулярність, щоб впустити шпигунів. На жаль, вони не знали, чи це спрацює. Чи зможе він узагалі активувати перпендикуляр у тому місці?
Йому треба було бодай щось спробувати. Останні листи від Навані, хоч і містили її коди доступу, не були схожі на її стиль. Забагато затримок, забагато запевнень, що з нею все гаразд. Він наказав групі робітників почати розчищати завали, які заважали його розвідникам пройти через підвал. Повідомлялося, що це займе тижні, а Сколкозбройці не можна було викликати там, оскільки вони пригнічувалися, як і фабріали та сили Променистих.
Далінар притиснув долоню до столу, зціпивши зуби. Він проігнорував стос донесень з передової. Ясна та інші керували війною, і він бачив, що наближається їхня перемога. Вона не була однозначною, але її ймовірність дуже висока.
Слід зосередитися на вдосконаленні майстерності Виковувача уз. Але як? Він хотів знайти Сколкозбрую, позичити Сколкозброєць, піти маршем на фронт та знайти там когось, щоб атакувати. Ідея здавалася такою спокусливою, що йому довелося визнати, наскільки сильно він став залежати від емоційної підтримки Запалу в бою. Бурекляття, іноді він так сильно сумував за тим, яким живим почувався, коли вбивав. Ці емоції були надзвичайно схожі на ті, коли він кинув пити. Тиха тривожна туга, яка вражала в несподівані моменти, штовхала до пошуку задоволення, винагороди.
Він не міг звинувачувати Запал у всьому, що колись зробив. Це була провина самого Далінара, який тримав зброю та пишався руйнуванням. Це він сам жадав убивати. Якби дозволив собі вийти й знову битися, то знав: він зрозуміє, що підсвідомо все ще любить це.