То що це означало? Агентка Уліма повернулася у світ, звідки прибув він сам? Чи вона пішла в інше місце? Вона пішла назавжди? Як вони збираються перенести спренів у цей світ, щоб створити силу для бурі?
І найголовніше, чи хотіла Венлі, щоб це сталося? Він пообіцяв їй подоби сили, але вона припускала, що покаже їх П’ятірці після того, як налякає їх тим, наскільки могутні люди. Все змінювалося дуже швидко, вислизаючи з-під її контролю. Вона майже почала вимагати відповідей, але те, як шипи розривали шкіру Уліма, і те, як він пульсував, змусило її мовчати. Він був силою природи, що ожила. І та особлива сила, яку він демонстрував зараз, була руйнівною.
Зрештою його пульсація вщухла. Шипи сховалися під шкіру. Він залишився стояти на столі, витріщаючись на аркуш паперу з образливими словами.
— І що будемо робити? — нарешті запитала Венлі.
— Не знаю. Для нас тут нічого немає. Мені... мені потрібно піти, подивитися, чи зможу знайти відповіді деінде.
— Піти? А як щодо твоїх обіцянок? Щодо наших планів?
— У нас немає планів! — відказав Улім, обертаючись до неї. — Ти сказала, що прибуття сюди налякає твій народ. А це сталося? Бо з того, що побачив я сам, виходить, що вони насолоджуються! Планують бенкетувати та сміятися, може, ще в ліжко залізуть до буреклятих людей!
Венлі налаштувалася на Ритм рішучості, але потім змінила на Примирення. Вона мусила визнати, що її одноплемінники не були налякані, як вона. Навіть Ешонай ставала все більш розслабленою — а не занепокоєною, — коли вони спілкувалися з людьми. У ці дні сестра Венлі навіть не носила воєнної подоби.
Венлі хотіла звинувачувати лише її, але проблеми зі слухачами були набагато важливішими, ніж з Ешонай. Здавалося, ніхто більше не бачив, що зробила Венлі. Вони повинні були злякатися всіх паршменів — поневолених співунів — у палаці. Натомість народ Венлі здавався зацікавленим.
Ніхто не помічав загрози, яку бачила Венлі. Вона не розуміла або не вірила в деякі слова Уліма. Але, прийшовши сюди, сама усвідомила, що людям не можна довіряти. Якщо вона нічого не зробить, її народ, її матір теж поневолять люди.
Улім перетворився на тріскучу блискавку, спустився по ніжці столу й полетів над підлогою. Вона зробила крок за ним, налаштовуючись на Ритм жахів, але він зник, залізши під двері. Доки вона виглянула в коридор, його ніде не було.
Венлі зачинила двері й помітила, що важко дихає. Вона сама у фортеці ворогів, пробралася у заборонені коридори. Що робити? Що вона може зробити?
Чекати. Улім повернеться.
Але він усе не повертався. І кожна мить, поки вона стояла там, налаштована на Ритм жахів, була нестерпнішою за попередню. Їй доведеться вибиратися самостійно. Можливо, вдасться непомітно прослизнути назад тим самим шляхом, яким прийшла? Вона розірвала записку, а потім викинула її з шахти разом зі сміттям. Налаштувалася на Ритм рішучості й вислизнула з кімнати.
— Гей, ти!
Вона зіщулилася, налаштувавшись на Ритм скорботи. Один коридор. Вона не змогла проминути навіть один коридор.
До неї підійшов людський вартовий у блискучому нагруднику із довгою зловісною зброєю в руці — наче спис, але з наконечником, як у сокири.
— Що ти тут робиш? — запитав він алетійською.
Венлі прикинулася дурною й заговорила своєю мовою. Потім показала на сходи. Може, якщо він подумає, що вона не знає алетійської, то просто відпустить її?
Натомість солдат грубо схопив її за руку й повів коридором. Кожного разу, коли вона намагалася вирватися, він смикав її сильніше, ведучи сходами вниз, потім через лабіринт палацу. Зрештою залишив у кімнаті, де кілька жінок писали телестилями — Венлі все ще хотілося, щоб її народ знав, як їх робити. Звіти приймав непривітний старий солдат з великою бородою.
— Знайшов оцю на верхньому поверсі, — доповів вартовий, штовхаючи Венлі на крісло. — Вона там щось видивлялася, це підозріло.
— Вона говорить алетійською? — запитав бородань.
— Ні, сер, — вартовий віддав честь і повернувся на свій пост.
Венлі сиділа тихо, намагаючись не налаштовуватися на ритми із зайвим страхом. Звичайно, все не буде надто погано. Вона може пожалітися, що заблукала. І піднялася на кілька сходових маршів... І прокралася повз вартових... Тоді як їм кілька разів веліли триматися якомога далі...
«Коли я знову знайду Уліма, — подумала вона, налаштовуючись на Ритм зради, — то я його...» І що? Що вона може зробити зі спреном? Як вона житиме без нього і його обіцянок? Раптом відчула себе дуже, дуже маленькою. Вона ненавиділа це відчуття.
— Ти схожа на одну з їхніх учених, — сказав старий чоловік, склавши руки на грудях. — Ти справді не вмієш говорити алетійською? Чи прикидалася дурною?
— Я... прикидалася дурною.
Венлі відразу пошкодувала, що заговорила. Чому вона відкрилася? Чоловік буркнув. «Це їхня версія налаштування на Ритм веселощів», — подумала вона. — І що ти там робила?
— Шукала туалет.
Прямий пильний погляд. Людська версія налаштування на Ритм скептицизму.
— І знайшла, — сказала вона в Ритмі примирення. — Зрештою. Кімната з усіма тими горщиками.
— Я занотую це, — сказав він, кивнув одній із писарок, і та почала писати. — Як тебе звуть?
— Венлі.
— Якби ти була людиною, я б замкнув тебе, доки хтось не прийде по тебе, або віддав би тому, хто міг би витягти з тебе відповіді. Але ця угода підписується сьогодні ввечері. Я не хочу викликати жодних інцидентів. А ти?
— Ні, сер.
— Тоді як щодо такого? Ти сидітимеш тут, у цій кімнаті, разом з нами, наступні чотири години. Як тільки почнеться бенкет і договір підпишуть, побачимо. Якщо не виникне ніяких проблем, ти вирушиш на бенкет. Якщо щось піде не так... тоді буде ще одна розмова, добре?
Венлі налаштувалася на Ритм розчарування, але нічого не відбувалося. Вона, напевно, ніяк не постраждає, окрім розмови із сестрою. Почасти вона була не проти посидіти під замком.
Венлі все одно кивнула. Направду, вона вважала дії чоловіка напрочуд раціональними. Тримаючи її поруч, вони попередять усе, що Венлі могла запланувати, — і якби вона справді загубилася, то не мала б серйозних проблем, побувши кілька годин в ув’язненні.
Венлі вже думала наполягати, що надто важлива для такого. Однак відкинула цю ідею. Її спіймали так швидко після того, як зник Улім... Що ж, важко було продовжувати вдавати із себе сильну. Відчуття, що вона якась дрібнота, не полишало Венлі.
Солдат покинув її, щоб тихо поговорити з жінками, і Венлі розібрала дещо з їхньої розмови. Він наказав доповісти іншим постам вартових у палаці, що знайшов заблукалу «паршенді», і запитав, чи не бачив хтось, щоб інші заходили у заборонені або підозрілі місця.
Венлі несподівано виявила, що налаштувалася на Ритм похвали. Їй було приємно побути самій. Останнім часом Улім завжди супроводжував її. Вона почала думати про те, як з усім розібратися. Піти поговорити з П’ятіркою. Можливо — як не боляче це визнавати, — піти попрохати поради в Ешонай.
На жаль, незабаром Улім проскочив у відчинені двері у вигляді смуги червоної блискавки. Вона заспівала в Ритмі збентеження, а потім — Зради, коли він піднявся по ніжці її крісла й на підлокітнику перетворився на людину.
— У нас велика проблема, — повідомив спрен.
Вона замугикала трохи голосніше.
— Ой, перебори себе, дівчисько. Послухай, сьогодні в палаці є Вісники.
— Вісники? — прошепотіла вона. — Тут? Вони ж мертві!
— Тс-с! — Улім озирнувся через плече на людей. — Вони не мертві. Ти навіть не уявляєш, як ми розкішно, колосально, неймовірно вляпалися. Першим я побачив Шалаш і полетів за нею, а потім наткнувся не лише на Калака, а й на Нейла. Здається, він мене побачив. Не повинен був, але...