Але попри все це — наляканих людей, недовірливих Владних, а іноді звичайних співунів, які шанували його, — він хотів бути просто Рлайном. Ненавидів, що кожен бачив у ньому втілення цілого народу. Він хотів, щоб його сприймали як особистість, а не як символ.
Найближчим до цього він був серед побратимів із Четвертого мосту. Дарма що вони називали його Шеном. Це все одно, що назвати одного зі своїх дітей «Людиною». Але попри всі свої недоліки, вони змогли дати йому дім. Тому що хотіли спробувати побачити його таким, яким він був насправді.
Штовхаючи візок, Рлайн знову помітив того самого крєм’ячка. Непоказна коричнева тваринка квапливо бігла вздовж стіни під самою стелею, зливаючись із візерунками каменю. Вони все ще спостерігали за ним.
Венлі попереджала про це. Невидимість спренів спустошення не працювала належно у вежі. Тож виявилося, щоб стежити за кимось тут, вони почали проникати в яхонтосерця тварин. Рлайн удав, що не помітив шпигуна. Зрештою той розвернувся й помчав іншим коридором. Спрени спустошення не могли повністю контролювати тварин, з якими утворювали зв’язок, хоча, напевно, що дурніша була тварина, то легше було на неї впливати. Тож неможливо було сказати, чи то спрен спустошення вирішив, що надивився за день достатньо, чи його господар просто відволікся.
Зрештою Рлайн дістався до атріуму і, як і багато людей, ненадовго поніжився у світлі, що пробивалося крізь велике східне вікно. Цими днями тут завжди був великий рух. Хоча користуватися ліфтами дозволялося лише привілейованим співунам, як люди, так і співуни приходили сюди по світло.
Рлайн перетнув атріум зі своїм візком, а потім покотив його до лазарету з Променистими. Він досі не міг розслабитися, тому що кімнатою серед непритомних походжала надзвичайна кількість людей.
Нібито у всіх була причина прийти туди. Водоноси, люди, що міняли судна, інші, яких попросили допомогти годувати непритомних лицарів бульйоном. Постійно з’являлися нові добровольці — чоловіки й жінки з вежі перетворили прихід сюди на своєрідне паломництво. Подивитися на Променистих. Потурбуватися про них. Потім піти спалити молитви про їхнє одужання. Здається, нікого з людей, які тут працювали, не хвилювало те, що лише менш як два роки тому вони лаялися словами про Загублених Променистих.
Погляди переслідували Рлайна, коли він, змушуючи себе крокувати в Ритмі миру, підкотив візок зі свіжовипраними простирадлами та подушками тим, хто їх змінював. Сьогодні цією роботою керував однорукий чоловік із заляканим поглядом. Як і більшість інших у кімнаті, він намалював у себе на лобі гліф «шаш». Це збентежило Рлайна.
Кілька днів тому Лезіан Переслідувач наказав своїм поплічникам бити тих, хто носив таку позначку на лобі, проте через день Рабоніель скасувала цей наказ. Усе одно здавалося дивним, що так багато людей носили цей символ. Вони мали усвідомити, що так привертають увагу.
Хоча Переслідувач був змушений приборкати своїх вояків і останнім часом інцидентів стало менше, він продовжував наполягати на більшій жорсткості у вежі. На жаль, він розмістив кількох охоронців у лазареті: зараз тут були двоє Владних у буремній подобі, які чергувалися з кількома іншими Владними, тож його солдати несли тут варту постійно.
Рлайн відчув на собі їхні погляди, поки прямував углиб кімнати, де Лірій і Гесіна за допомогою простирадл відокремили собі частину приміщення для роботи й житла. Рлайн змусив себе налаштуватися на Ритм упевненості, поки не зміг заховатися за простирадлами.
Усередині побачив Ліріна, який визирав, щоб подивитися на охоронців у буремних подобах. Позаду він облаштував невелику операційну, де міг приймати пацієнтів — бо, звісно, йому це було потрібно. Каладін розповідав про свого батька, і Рлайн відчував, що знає Ліріна і Гесіну, хоча спілкувався з ними особисто лише кілька тижнів.
— Ну що там? — спитав Рлайн.
— Оті буремні бачили мене й Гесіну, — прошепотів Лірін. — Ми не могли весь час ховатися. Але не думаю, що це має значення. До цього часу хтось уже напевно впізнав нас. Я не здивуюся, що цих Владних прислали сюди в першу чергу тому, що цей Переслідувач виявив, що ми тут.
— Можливо, вам варто сидіти тихенько, — сказав Рлайн, роздивляючись, чи немає на стелі крєм’ячків. — А може, нам варто витягти вас звідси.
— Ми стежили за крєм’ячками, — повідомив Лірін. — І не бачили жодного. Поки що. А щодо Переслідувача, то Венлі каже, що не треба остерігатися його, допоки та Небесна, Лешві, захищає нас.
— Не знаю, наскільки я довіряю комусь із них, Ліріне, — мовив Рлайн. — Особливо Сплавленим.
— Згоден. У які ігри вони грають? Лешві навіть не запитала про мого сина. Ти хоч уявляєш, чому вони так поводяться?
— Вибачте, але я сам збитий з пантелику. У наших піснях майже не згадуються Сплавлені, окрім того, що їх радять уникати.
Лірін буркнув. Як і інші, він, схоже, очікував, що Рлайн зрозуміє Сплавлених і Владних більше, ніж він сам, але, до честі лікаря, вони з Гесіною прийняли Рлайна без підозр, попри його расу. Хоча Лірін скаржився на Каладіна, здавалося, він вважав гідним довіри того, кого його син називав другом.
— А Венлі? — спитав Лірін. — Вона носить владну подобу. Чи можемо ми їй довіряти?
— Венлі могла залишити мене у в’язниці. Думаю, вона добре зарекомендувала себе.
— Якщо лише це не якась тривала афера, — зауважив Лірін, примруживши очі.
Рлайн заспівав у Ритмі примирення:
— Дивно, що ти такий підозріливий. Каладін казав, що ти завжди бачив у людях найкраще.
— Мій син знає мене не так добре, як сам гадає.
Лірін продовжував стояти біля завіси. Рлайн пройшов повз хірургічний стіл до того місця, де Гесіна розклала на підлозі одну з викрадених мап. Там перейшов на Ритм тривоги.
— Можливо, не варто їх виймати, — прошепотів він. — Тут довкола Владні.
— Ми не можемо жити, боячись ворогів на кожному розі, Рлайне, — сказала Гесіна. — Якби вони хотіли нас заарештувати, уже б це зробили. Наразі можна вважати, що ми в безпеці.
Рлайн ще мугикав у Ритмі тривоги. Проте... в її словах була мудрість. Він змусив себе заспокоїтися. Так, він бачив того крем’ячка, але не знав, чи є в ньому спрен спустошення. Можливо, він просто сахається від кожної тіні. Напевно, він був просто знервований через те, як усі до нього ставилися під час ходіння вежею.
— От я все думаю, — сказала Гесіна, дивлячись на мапу, — якби ми змогли доставити ці мапи Келу, вони б допомогли йому.
Рлайн глянув на Ліріна, наспівуючи в Ритмі зацікавлення. Гесіна не вловлювала ритму, але чітко розуміла мову його тіла.
— Я думаю не так, як Лірін, — продовжила жінка. — Він може скільки завгодно зображати із себе стоїчного пацифіста, і я любитиму його за це. Але не збираюся залишати Кела самого без допомоги. Думаєш, якби він мав точні мапи вежі, шансів було б більше?
— Не зашкодило б.
Рлайн став біля неї на коліна. Усі вони чули про те, що вчинив Каладін кілька днів тому — ефектно з’явився на ринку Розрив, вступив у сутичку зі Сплавленими, бився в повітрі.
Сплавлені явно злякалися. Одразу почали ширити інформацію, що вбили його. Надто швидко і надто настирливо, проте не показали його тіла. Люди у вежі не повірили цьому, як і Рлайн. Він приєднався до Четвертого мосту пізніше, ніж більшість, але був там під час найдраматичніших трансформацій Каладіна. Буреблагословенний живий, він ховався десь у вежі й планував наступний крок.
Гесіна продовжувала розглядати мапу шостого поверху вежі, але Рлайн помітив дещо інше. Жінка відклала вбік іншу мапу, одну з тих, що зображали Розколоті рівнини. Рлайн розгорнув її повністю й виявив, що налаштовується на Ритм згуби. Він ніколи не бачив повної, настільки детальної мапи всіх Рівнин.