Бурекляття. Це була довша промова, ніж вона зазвичай чула від Мрейза. У його голосі відчувалася пристрасть, запевнення. Він майже переконав Вейл.
— Я не можу нічого вдіяти проти нього, — сказала вона. — Він судитиме Адоліна в цьому процесі. Якщо Келек зникне, це кине на нас усі підозри, і Адоліна точно ув’язнять. Я не можу ризикувати.
— Гм... Якби ж тільки існував спосіб, щоб хтось, замкнувши душу Келека, міг зайняти його місце. Надіти його обличчя. Винести вирок, виправдавши твого чоловіка та наказавши спренам честі знову приєднатися до війни. Якби ж ми надіслали людину, здатну самотужки переломити хід цієї війни за допомогою цілеспрямованої ілюзії.
У цей момент Вейл втратила контроль і з’явилася Шаллан. Позаяк те, що сказав Мрейз... мало занадто багато сенсу.
«Ох, бурекляття, — подумала Шаллан, відчуваючи холод. — Прародитель бур на небесах і Охоронниця ночі на землі... Він має рацію. Це і є розв’язанням проблеми. Спосіб дозволити Адолінові перемогти. Спосіб повернути спренів честі».
Ось як він маніпулював нею цього разу. Лише з цієї причини вона хотіла його відштовхнути. Якби тільки те, що він сказав, було не таким логічним. Так легко замінити Келека, якщо вона зможе здобути трохи Буресвітла.
«Ні, — попередила Вейл. — Це не так просто. Нам буде важко видавати себе за Вісника».
«Ми зробимо заміну в останній момент, — подумала Шаллан. — В останній день суду — щоб скоротити час, який потрібен для прикидання, і отримати кілька днів, щоб вивчити його як особистість».
— Убивство Садеаса врятувало тисячі життів, — продовжував Мрейз своїм м’яким, улесливим голосом. — Доправлення Келека до нас і примушення спренів честі до утворення уз із Вітробігунами могло б урятувати мільйони.
— Вейл не впевнена, що ми зможемо вдавати із себе Вісника, — сказала Шаллан.
— Вісник поводиться дивно, — говорив Мрейз. — Усі вони зараз такі. За допомогою кількох хитрощів ти зможеш зробити так, щоб тебе не викрили. Спрени честі погано помічають трюки й дивну поведінку людей або тих, хто колись був людьми. Ти можеш цього досягти. А після суду «Келек» може наполягти, що він повинен сам відвідати Урітіру, і спрени залишаться в повному невіданні про те, що ти зробиш.
— Так буде неправильно, Мрейзе. Я відчуваю, що це неправильно.
— Раніше Вейл вимагала угоди. Хоча я зазвичай відкидаю такі розмови, мене надихає те, що вона не вимагала ні грошей, ні влади. Вона хотіла отримати інформацію, щоб знати, чому робила те, що робила. Ви всі троє — гідні мисливиці. Тож я перегляну угоду відповідно до твого прохання. Виконай те, що прошу, і я звільню тебе від учнівства. Ти станеш повноправним членом нашої організації — матимеш не тільки доступ до знань, які шукаєш, але й право голосу в тому, що ми робимо. У наших грандіозних планах.
Усередині Вейл збадьорилася від цього. Але Шаллан була здивована тим, наскільки жваво вона сама відгукнулася на цю пропозицію. Повноправна Примарокровна? Це був шлях... Шлях до...
— Напасти на Вісника, — сказала вона. — Звучить неправильно, Мрейзе. Дуже неправильно.
— Ти слабка, — відказав той. — І знаєш це.
Вона схилила голову.
— Але частина тебе — ні, — продовжив Мрейз. — Частина, яка може бути достатньо сильною. Нехай ця частина зробить те, що потрібно. Врятуй свого чоловіка, своє королівство і свій світ одночасно. Стань тією мисливицею, Шаллан.
Стань ножем.
Спрени честі, що оточували Верховного Суддю, звільнили місце для Адоліна, коли той наблизився, а Суміш слідувала позаду. Він не міг не помітити поглядів, які багато хто кидав на неї. І правда, між двома різновидами спренів не було особливої любові.
Напевно, він мав би відчувати благоговіння перед Верховним Суддею. Це ж сам Келек, хоча спрени чомусь називали його Калаком. Так чи інакше, він був одним із Вісників — так пояснила Суміш. Багато людей на батьківщині Адоліна вважали його Прародителем бур, і хоча це ніколи не було правдою, він був однією з найдавніших істот серед усіх створінь. Богом для багатьох. Безсмертним воїном за справедливість і Гонора.
І невисоким на зріст, з ріденьким волоссям. Схожим на той типаж чоловіка, який може керувати якимось невеличким містом у глухій провінції Алеткару. І якщо він був чимось схожим на Аш чи Тална, двох Вісників, які тепер мешкали в Урітіру...
Що ж, знайомство з ними двома змусило Адоліна знизити свої очікування в цьому випадку.
Келек розмовляв з кількома лідерами спренів честі, прогулюючись нижньою частиною західної площини. Вони саме вийшли на кам’яну доріжку, викладену з безлічі кольорової бруківки, її візерунки віддалено нагадували пориви вітру. Група зупинилася, побачивши попереду Адоліна.
На знак поваги той забрав руку з меча, а потім уклонився Віснику.
— Що? Людина? — промовив Келек. — Чому він тут? Він здається небезпечним, Секейре.
— Він і справді небезпечний, — сказав Секейр, спрен честі, що стояв біля Келека. Дуже давній спрен з довгою блакитно-білою бородою, що правив фортецею. — Це Адолін Холін, син Далінара Холіна.
— Виковувача уз? — уточнив Келек і відсахнувся від Адоліна. — Пресвяті небеса! Чому ви впустили його сюди?
— Я прийшов, о великий, — сказав Адолін, — щоб попросити спренів честі допомогти в нашій нинішній війні.
— У вашій нинішній війні? Проти Одіозума? — Келек засміявся. — Хлопче, ти приречений. Ти ж це розумієш, так? Танаваст мертвий. Зовсім мертвий. Присяга якимось чином порушена. Єдине, що залишається, — спробувати вибратися з корабля, поки він не затонув.
— Святий Володарю, — сказав Секейр, — ми впустили його, бо він запропонував постати перед судом замість усіх людей за біль, який вони завдали нашому народу.
— Ви збираєтеся судити його за Ренегатство? — спитав Келек, невпевнено оглядаючи інших спренів поряд. — Чи це не буде занадто?
— Він сам запропонував, Святий Володарю.
— Не надто розумно, правда? — Келек подивився на Адоліна, який нерішуче випростався після поклону. — Еге. Ти в глибокому болоті, юначе. Тут дуже серйозно ставляться до таких речей.
— Я сподіваюся показати спренам, о великий, що ми їм не вороги. Що найкращий шлях уперед для них — це приєднатися до нас у нашій боротьбі. Це, можна сказати, буде почесний вибір.
— Гонор мертвий, — гаркнув Келек. — Ти мене не слухав? Тепер цей світ належить Одіозуму. Заради небес, у нього власна буря.
Суміш тицьнула Адоліна ліктем. Так, правильно. Він настільки розгубився, побачивши Келека, що забув про мету зустрічі з ним.
— О великий, — сказав Адолін, — я вирішив подати клопотання про розгляд справи свідками. Чи готові ви дозволити мені це?
— Суд зі свідками? — перепитав Келек. — Ну, так цей безлад тільки швидше закінчиться. Як ти думаєш, Секейре?
— Я не думаю, що це було б розумно...
— Та добре, мені байдуже, що ти думаєш, — сказав Келек. — Ось я тут, через багато років після того, як приєднався до вас, а ви досі не можете знайти способу, як мені вибратися з цього проклятого світу. Добре, хлопче, суд зі свідками. Ми можемо почати... гм, післязавтра? Буде прийнятно для всіх?
Ніхто не заперечував.
— Чудово, — сказав Келек. — Післязавтра. Тоді добре. Гм... проведімо суд на Форумі, добре? Я думаю, що всі захочуть подивитися, а тут найбільше місць.
— Заперечуй, — прошепотіла Суміш Адоліну. — Не дозволяй такого. Тобі не потрібно переконувати глядачів так само добре, як і суддю.
— О великий, — сказав Адолін, — я сподівався, що це буде закрита, особиста розмова про...
— Жорстко, — перебив Келек. — Тобі слід було подумати, перш ніж прийти сюди й роздмухати бурю. Усі й так знають, чим закінчиться цей суд, тож ми можемо організувати для них розвагу.
Адолін відчув, немов тоне, а Келек повів групу спренів честі далі. Хоча небагато світлооких суддів були по-справжньому неупередженими, але все ж можна було очікувати, що вони намагатимуться діяти з честю перед очима Всемогутнього. Але цей Вісник по суті сказав йому, що суд буде удаваним. Він зробив висновок, навіть не вислухавши жодних доказів.