У натовпі прокотилися вигуки згоди. Спрени не глузували й не волали, як це може робити людська публіка — Адолін пережив подібне під час багатьох дуелей. Суміш попередила, щоб він сьогодні не говорив зайвого у свій захист, але спрени, схоже, чогось від нього хотіли.
— Кожна людина порушує власні ідеали, — промовив Адолін. — Ваша правда. Я не такий чесний, яким би хотів бути. Але мій батько такий. Хіба можете ви заперечувати те, що сам Прародитель бур був готовий ризикнути й укласти узи з людиною нашої епохи?
— Це хороший аргумент, — сказав Келек, нахилившись уперед. — Прародитель бур — це все, що нам залишилося від старого Танаваста. Я б не подумав, що він знову знайде собі Виковувача.
Амуна повернулася до Адоліна:
— А ви знаєте, принце Адоліне, що станеться, якщо Прародителя бур уб’ють?
Адолін замовк, а потім похитав головою.
— Мудра відповідь, — продовжила вона. — Бо ніхто цього не знає. Нам пощастило, що під час Ренегатства вже не існувало Виковувачів уз, хоча питання про те, як Родич дізнався, що треба достроково розірвати свої узи, є предметом суперечки. Я можу тільки уявити, яка катастрофа чекає на нас, коли твій батько вб’є свого спрена.
— Він не зробить цього. Мій батько — не звичайна людина.
— Так само можна було б сказати про всіх Променистих минулого, — сказала Амуна, ступаючи до Адоліна. — Але тепер саме я піклуюся про тих зраджених. Я чую їхню безголосу скорботу, бачу їхній невидимий біль. Як на мене, то краще хай Міцна Цілісність буде зруйнована, камінь за каменем, ніж я погоджуся наразити бодай єдиного спрена честі на подібну долю.
Вона вклонилася Келеку, потім повернулася й сіла між двома мертвоокими. Вони продовжували сидіти нерухомо, незримо дивлячись перед собою.
Адолін зціпив зуби й глянув на Шаллан, шукаючи підтримки. Принаймні в цьому натовпі було одне дружнє обличчя. Він змусив себе стояти, склавши руки за спиною, — таку позу приймав його батько, коли хотів здаватися владним. Він одягнув найкращий мундир. Хай там як, це мало значення. Буря забирай, він почувався таким беззахисним тут, на арені, в оточенні всіх цих сяйнистих істот. Це було гірше, ніж коли Адолін опинився на арені сам проти чотирьох Сколкозбройних. Принаймні тоді він мав у руці Сколкозброєць і був закутий у Збрую.
Вони чекали, поки Келек викличе наступного свідка. Натомість Верховний Суддя витратив добрих двадцять хвилин, записуючи щось у своєму блокноті. Він був божественною істотою, чимось на кшталт подвижника, риси якого вдосконалені в тисячу разів. Тож не дивно було бачити, як він пише. Адолін лише сподівався, що ті записи пов’язані зі свідченнями. Він би не надто здивувався, що вісник насправді розгадує словесні головоломки, на кшталт тих, які подобалися Ясні.
Зрештою Вісник витягнув щось із кишені — здавалося, якийсь яскраво-зелений фрукт, — і з хрумкотом відкусив шматок.
— Здається, все непогано, — сказав Келек. — Нічого надто несподіваного, хоча мушу зазначити, що підсудний справді в чомусь має рацію. Неприборканий Виковувач уз небезпечний, але Прародитель бур усе одно вибрав його...
— Ви ж знаєте, яким непередбачуваним був Прародитель бур останнім часом, — зауважила літня спренка, що сиділа поруч із Келеком. — Його мудрості більше не варто довіряти.
— Справді, справді, — погодився Келек. — Ну добре, тоді запрошую наступного свідка.
— Наступною виступатиме Суміш, посланниця чорнильних спренів у Міцній Цілісності, — оголосив Секейр.
«Що?» — здивувався Адолін, коли його наставниця вийшла з натовпу й попрямувала на арену. Глядачі-спрени честі тихо зашепотіли, побачивши її.
— Почекайте, — сказав Адолін. — Як це?
— Мене попросили свідчити проти вас, — пояснила Суміш. — Щоб не лише спрени честі мали змогу взяти участь у цьому судовому розгляді.
— Але ж... ви моя наставниця. Хіба ви не самі зголосилися навчати мене?
— Я хотіла, щоб ви були добре навчені, щоб суд був якомога справедливішим. Це так. Але ненависть до того, що зробив ваш вид, у мене теж є, — вона повернулася до Келека. — Ваша чесносте, я була жива, коли люди зрадили нас. На відміну від спренів честі, мій народ не був настільки дурним, і не всі стали спренами Променистих. Ми втратили більш ніж половину наших, але деякі з нас спостерігали за подіями, — вона повернулася до Адоліна. — Ми знали людей такими, якими вони були і є. Такими, кому не можна довіряти. Мінливими. Спренам складно розірвати узи. Дехто каже, що це неможливо. А люди, на відміну від них, і дня не проживуть, щоб не зрадити якийсь Ідеал. Чому ми, істоти вродженої честі, мали здивуватися, коли сталася ця подія? Люди не винні в тому, що непостійні, як дощ. Таке. Їм не варто довіряти, і ганьба за це є нашою провиною. Ніколи більше не слід зв’язуватися людям і спренам. Це неприродно.
— Неприродно? — перепитав Адолін. — Спрени утворюють узи з небесними муренами, щоб літати. Спрени утворюють узи з великопанцирниками, щоб рости. Спрени утворюють узи зі співунами, щоб створювати нові подоби. Це так само природно, як і зміна пір року.
«І дякую тобі, Шаллан, — подумав він, глянувши на неї, — за твій інтерес до всього цього».
— Люди не з цієї землі, — відказала Суміш. — Ви загарбники, і узи з вами неприродні. Будьте обережні з тим, що говорите, а то спонукаєте нас повернутися до співунів. Вони зрадили нас дуже давно, але не в тих масштабах, що люди. Можливо, вищі спрени вчинили правильно, приєднавшись до війська Сплавлених.
— Ви б стали на їхній бік? — спитав Адолін. — На бік наших ворогів?
— А чому б і ні? — мовила вона, походжаючи помостом. — Вони є законними спадкоємцями цієї землі. Ви, люди, довели їх до відчаю, але вони не менш розумні й діють не менш логічно. Можливо, людям варто було б визнати їхню владу.
— Вони служать Одіозуму, — зауважив Адолін, помітивши, що багато спренів честі заворушилися на своїх місцях, почуваючись незручно. — Люди можуть бути мінливими, так. Часом ми можемо бути зіпсованими, ми завжди слабкі. Але я впізнаю зло, коли бачу його. Одіозум — це зло. Я ніколи не служитиму йому.
Суміш подивилася на натовп, який закивав у відповідь на слова Адоліна. Вона сама злегка кивнула йому, ніби на знак підтвердження заробленого балу.
— Ця тирада не має значення, — сказала вона, повертаючись до Келека. — Я можу досить легко визнати, що між спренами честі й чорнильними спренами хороших стосунків немає. Будь-хто визнає це. Тож цінність мого свідчення є надзвичайно важливою. Я пережила біль і хаос Ренегатства. Я бачила своїх братів і сестер, яких любила, мертвими. Я бачила роз’єднані сім’ї і біль, що тік, наче кров. Ми можемо бути ворогами, але одне спільне в нас є. Людям більше ніколи не можна довіряти й утворювати з ними узи. Якщо підсудний хоче прийняти покарання за тисячі тих, хто його уникнув, я скажу: нехай. Ув’язніть його. Покінчіть із ним і тими, хто, як і він, хоче повторити минулу бійню, — вона подивилася прямо на Адоліна. — Це правда є.
Адолін відчував, що не може нічого сказати. Який контраргумент йому запропонувати?
— Ми вже не ті, що раніше, — сказав він.
— Чи можете ви пообіцяти, що станете іншими? — запитала Суміш. — Абсолютно точно обіцяти? Пообіцяти, що більше жоден спрен не загине від уз, якщо вони будуть дозволені?
— Звичайно, ні, — відповів Адолін.
— А я можу пообіцяти, що ніхто не помре, якщо уз більше не буде. Рішення просте.
Вона повернулася й пішла на своє місце.
Адолін глянув на Келека:
— Ніщо не є постійним у житті. Ні в чому не можна бути певним. Вона каже, що спрени не помруть без уз, але чи можете ви сказати, що станеться, якщо запанує Одіозум?