Коли блискавка спалахнула знову, прірводемон опустив свою дивовижну голову до Ешонай, і його око опинилося достатньо близько, щоб вона могла постукати по ньому не нахиляючись.
Настала темрява. Потім прямо перед нею з’явився маленький спалах світла. Невеликий спрен, немов створений з білого вогню. Він чкурнув уперед, залишаючи за собою залишкове зображення. Як зірка, що падає. Він наблизився, а потім закрутився навколо Ешонай.
У його світлі вона бачила, як прірводемон повільно відступає в безодню, а його шипуваті кігті залишають на камені сліди. Серце Ешонай билося, як грім. Вона налаштувалася на Ритм тривоги й поспішила додому. Дивний маленький спрен полетів за нею.
89
Голос Світла
Натомість я вважаю, що якби згадав своє життя в деталях, то мені б стало ще гірше. Я б заціпенів від власних жахливих вчинків. Мені б не сподобалося тримати в пам’яті всіх, кого я підвів.
Минали дні. Навані ледь помічала це.
Уперше в житті вона повністю викинула все з голови. Не турбувалася про Далінара чи Ясну. Не турбувалася про вежу. Жодних думок про мільйон інших речей, якими мала займатися.
Вона мала робити лише одне.
Принаймні Навані дозволила собі повірити в це. Вона дозволила собі бути вільною. У її маленькій кімнатці-лабораторії все поєднувалося одне з одним. Вона зустрічала вчених, які стверджували, що для роботи їм потрібен хаос. Можливо, це й спрацьовувало для когось, але, з її досвід у, ефективна наукова діяльність не спиралася на недбале натхнення. В основі лежало ретельне просування крок за кроком.
Ні на що не відволікаючись, вона могла проводити точні експерименти — малювала діаграми й графіки, робила ретельні вимірювання. Уся наука спиралася на графіки, наведення порядку в хаосі. Навані насолоджувалася своєю ретельною підготовкою, і ніхто не надокучав їй через те, що вона малює схеми не надто акуратно або за те, що відмовляється пропускати якісь етапи експерименту.
Іноді Рабоніель відвідувала її та приєднувалася до досліджень, записуючи власні міркування разом із думками Навані в спільний записник. Дві протилежні сили в гармонії, зосереджені на одній меті. Рабоніель дала їй дивний чорний пісок, пояснивши різницю між статичною й кінетичною Інвеститурою. Навані спостерігала й вимірювала, навчаючись сама. Пісок повільно ставав білим під впливом Буресвітла чи Пустосвітла. Однак якщо застосовувати його до фабріала, що використовував Світло, пісок змінював колір швидше.
Якщо пісок намочити, то він ставав чорним, хоча повинен був знову висохнути, перш ніж знову забарвитися білим. Це виявилося корисним способом виміряти, скільки Світла використовує певний фабріал. Навані помітила, що він також змінює колір у присутності спрена. Зміна теж була повільна, але вона змогла її виміряти.
Усе, що можна виміряти, корисно для науки. Але протягом цих кількох благословенних днів здавалося, що час не піддається належному вимірюванню — години минали, як хвилини. І Навані, попри обставини, виявила, що їй подобається цей досвід.
— Я точно не знаю, звідки береться цей пісок, — сказала Рабоніель, вмостившись на табуреті біля стіни й гортаючи останні діаграми, накреслені Навані. — Десь поза межами цього світу.
— Поза межами світу? — перепитала Навані, підводячи погляд від фабріала, який саме вправляла в корпус. — Тобто він... з іншої... планети?
Рабоніель щось неуважно промугикала. Підтвердження? Навані здалося, що вона може зрозуміти, що означає цей ритм.
— Я роками хотіла потрапити туди, — сказала Рабоніель. — Особисто відвідати те місце. На жаль, дізналася, що це неможливо. Я в пастці цієї системи, моя душа прив’язана до Брейза — ви називаєте його Геєною — планети, розташованої на більш віддаленій орбіті навколо Сонця.
Почувши, як вона говорить про такі речі настільки невимушено, Навані була приголомшена. Інші світи... Навіть найкращі телескопи могли лише підтвердити існування інших небесних тіл, але ось особисто розмовляє з тою, хто відвідав одне з них.
«Ми теж колись прийшли з іншого світу, — нагадала собі Навані. — Люди переселилися на Рошар». Їй було дивно подумати про те, щоб поєднати міфи про Ідилічні покої з місцем, яке існує насправді.
— А чи могла б... я відвідати їх? — спитала Навані. — Ті інші світи?
— Певно, так, хоча я б трималася подалі від Брейза. Тобі все одно доведеться пройти через бурю, щоб потрапити туди.
— Через Вічновій?
Рабоніель замугикала у веселому ритмі:
— Ні, ні, Навані. Не можна дістатися до Брейза через Царство матерії. Це б зайняло... ну, я й гадки не маю, як довго. Крім того, в просторі між планетами немає повітря. Одного разу ми послали Небесних спробувати дістатися туди. Там немає повітря, і що ще гірше, дивні рівні тиску вимагали від них великого запасу Пустосвітла для зцілення. Навіть настільки підготовлені, вони померли за кілька годин. Натомість можна подорожувати в інші світи через Гадесмар. Але знову ж таки, тримайся подалі від Брейза. Навіть якби ти змогла пройти крізь бар’єр бурі, то опинилася б у безплідному місці, позбавленому життя. Лише темне небо, нескінченні вивітрені скелі та розбитий ландшафт. І багато душ. Багато душ, які не надто при розумі.
— Я... запам’ятаю це.
Інші світи. Це поняття здавалося їй надто масштабним, щоб зрозуміти його зараз — і це мало значення, оскільки зараз вона розмірковувала про смерть бога. Навані повернулася до свого експерименту.
— Готово.
— Чудово, — промовила Рабоніель, загортаючи книгу. — Мізтло! Охоронець Навані в буремній подобі увійшов до кімнати і, здавалося, був чимось роздратований. Хоча для нього це звичне явище. Мізтла — його ім’я серед співунів, і він казав, що алеті назвали його Да. Простий гліф замість справжнього імені, тому що його легше запам’ятати. Можливо, якби Навані прожила все своє життя під практичним іменем, вона теж мала б такий характер.
Вона дала йому фабріал, який був... наче несправжнім фабріалом. Корпус являв собою звичайну котушку з мідних дротів, обмотаних навколо кількох самоцвітів. Рабоніель знала спосіб зміни полярності магніту, і процес був пов’язаний із блискавками, які випускають буремні подоби. Здавалося, що захоплена блискавка мала безмежний потенціал застосування, але Навані залишалася зосередженою — можливо, процес зміни полярності також працюватиме на самоцвітах, наповнених Пустосвітлом.
Навані та Рабоніель вийшли з кімнати, оскільки блискавка могла бути непередбачуваною.
— І пам’ятай, — сказала Навані охоронцю, виходячи, — лише невеличкий викид енергії. Цього разу не розплав котушку.
— Я не ідіот, — відказав їй Владний. — Більше такого не буде.
Вийшовши, Навані глянула на щит навколо Родича через коридор, заставлений ящиками — деякі з них приховували пастки. Всередині він здавався темнішим, ніж раніше.
Вони з Рабоніель уникали цієї теми. Тісна співпраця не робила їх союзницями, і обидві визнавали це. Насправді Навані намагалася знайти спосіб приховати потенційні майбутні відкриття від Рабоніель.
У кімнаті спалахнула блискавка, а потім Мізтла покликав їх. Вони поспішили до кімнати, а охоронець поставив фабріал-котушку на стіл. Напевно, він був ще гарячим на дотик, тож Навані почекала кілька хвилин, попри бажання негайно вирвати самоцвіти, щоб перевірити результат.
— Я помітила дещо у твоїх записах, — сказала Рабоніель, поки вони чекали. — Ти часто зазначаєш, що насправді не вчена. Чому?
— Я завжди була надто зайнята, щоб по-справжньому займатися наукою, Стародавня. Крім того, я не знаю, чи маю для цього достатньо розуму. Я не така геніальна, як моя дочка. Тож завжди вважала своїм обов’язком надавати підтримку справжнім ученим, оприлюднювати їхні творіння та сприяти належному заохоченню.