«Ось чому я так важко працювала упродовж останніх кількох днів, — зізналася собі Навані, сидячи за столом. — Щоб довести їй свою позицію». Але... яка користь від цього, якщо мир не настане?
Ритм війни вібрував усередині, як доказ того, що може існувати гармонія. Водночас майже суперечливі тони розповідали іншу історію. Гармонії можна досягти, але це надзвичайно важко.
Який тип емульгатора можна використати, щоб змішати людей? Вона загорнула записник, потім пішла в кінець кімнати й поклала руку на кристалічну жилку Родича.
— Я намагалася знайти спосіб об’єднати спренів, які були розділені під час створення фабріалів, — прошепотіла вона. — Я подумала, що це може тобі сподобатися.
Мовчання.
— Будь ласка, — промовила Навані, заплющивши очі й притулившись чолом до стіни. — Пробач мені, будь ласка. Ми потребуємо тебе.
«Мені...» Голос пролунав у голові Навані, змусивши її підняти очі. Однак вона не побачила іскру Родича в жилці. Або її не було там, або... або вона стала занадто тьмяною, щоб побачити в освітленні кімнати.
— Родичу?
«Мені холодно, — пролунав голос, тихий, майже нечутний. — Вони вбивають... вбивають мене».
— Рабоніель сказала, що вона... розстворює тебе.
«Якщо це правда, то я... я помру».
— Спрен не може померти, — відказала Навані.
«Боги можуть померти... Сплавлені можуть... можуть померти... Спрени можуть... померти. Якщо я перетворюся на когось іншого — це означає смерть. Темряву. Той співун, якого ти мені обіцяла... Я іноді можу його бачити. Мені подобається спостерігати за ним. Він із Променистими. Він би утворив... хороші... хороші узи...»
— То зв’яжися з ним!
«Не можу. Не бачу. Не можу діяти через бар’єр».
— А що, як я дам тобі Буресвітло? — спитала Навані. — Заряджу тебе так само, як вони вливали в тебе Пустосвітло? Це сповільнить процес?
«Холодно. Вони слухають. Я боюся, Навані». — Родичу?
«Я не... хочу... вмирати...»
А потім запала тиша. Навані залишилася наодинці з нав’язливим словом «вмирати», що відлунювало в голові. Тепер страх Родича здавався набагато сильнішим, ніж Ритм війни.
Навані мусила робити бодай щось. Щось більше, ніж просто сидіти й мріяти. Вона повернулася до столу, щоб записати ідеї — будь-які ідеї, хоч би які безглузді, — щодо того, чим зможе допомогти. Але, сівши за стіл, дещо помітила. Її попередній експеримент залишився на місці, майже забутий. Самоцвіт серед піску. Коли співуни розставляли свої пластини, вони не чіпали того, з чим працювала Навані.
Музика пластин змусила вібрувати весь стіл. І пісок почав вібрувати — а отже, утворив візерунки на столі. Один праворуч, другий ліворуч, а третій там, де обидва візерунки змішувалися.
Буресвітло й Пустосвітло були не просто видами випромінення. Не просто дивними різновидами рідини. Вони були звуками. Вібраціями.
А у вібраціях Навані зможе знайти їхні протилежності.
90
Єдиний шанс
Хай там як, зараз я пишу. Позаяк знаю, що вони прийдуть по мене. Вони захопили Джезріена. Вони неминуче заявлять на мене права, навіть тут, у цитаделі спренів честі.
Адолін зійшов на поміст на Форумі спренів честі. Круглий диск розташувався у самому центрі арени. Сьогодні сцена буде в його повному розпорядженні.
Він прибув раніше, щоб не довелося проштовхуватися крізь натовп. Хотів продемонструвати, що контролює себе, очікуючи на їхню зневагу, а не довго спускатися по сходах під їхніми поглядами. Адолінові здавалося, що це дії людини, яка звикла сама контролювати хід подій. Інакше він відчував би себе в’язнем, якого ведуть на страту.
Шаллан і Фрактал сіли на лавку, коли почали прибувати інші. Форум вміщував кілька сотень спренів. Коли спрени честі, що слабо світилися біло-блакитним сяйвом, розсілися, Адолін зазначив, що сьогодні набагато більше з них були одягнені в мундири. Ті, хто, здавалося, підтримав заяву Нотума, явно були відсутні. Адоліна це засмучувало, хоча він помітив, що кілька вчорашніх спренів скупчилися навколо арени на верхньому ярусі, де могли стояти на безпечній відстані й спостерігати за ним.
Спрени честі, здавалося, твердо вирішили заповнити місця для сидіння тими, хто був налаштований проти підсудного. «Усе нормально, — подумав Адолін, стоячи зі зчепленими за спиною руками. — Це лише твій єдиний шанс висловитися на свій захист. Твій єдиний шанс усе змінити».
В ідеалі цей день мав би скластися для нього найкращим чином. Він міг пояснити свою справу і відповісти на запитання аудиторії. Слова Келека, сказані напередодні, сильно тиснули на нього; мова не лише про спренів честі й про те, чи приєднаються деякі з них до Вітробігунів. Це набагато серйозніша дискусія.
Чи варте людство того, щоб за нього боротися? Адолін якось повинен був навести цей аргумент саме сьогодні. Суміш попередила його, що потрібно ухилятися від питань і вести суперечку виключно на тему судового засідання. Він не міг дозволити собі безпосередньо взаємодіяти з натовпом, не міг дозволити їм контролювати сам хід розмови.
Після цього суд збереться лише на одне завершальне засідання, де спрени честі зможуть представити єдиного останнього свідка, якого Адолін зможе допитати, щоб спростувати його аргументи.
Він уклонився Келеку, щойно той з’явився. Вісник переодягнувся в офіційну фіолетову мантію, що помітно відрізнялася від одягу вчорашнього дня. Чи означало це, що тепер Келек сприймав судовий процес серйозніше? Адолін шанобливо чекав, поки Верховний Суддя займе своє місце на кафедрі серед групи спренів честі-чиновників. Адолін дізнався, що шестеро з них були з-поміж «десяти відзначених бурями». Десять найстаріших спренів честі, окрім Сил. Ієрархія для цього народу була дуже важливою.
— Добре, — промовив Келек. — Покінчімо вже з цим. Ти можеш говорити.
— Дякую, ваша чесносте, — сказав Адолін, а потім звернувся до натовпу. — Не думаю, що мої сьогоднішні слова когось здивують. І все ж я поставив своє майбутнє на те, щоб мати можливість сказати їх вам. Особисто кожному з вас. Подивитися вам в очі й спитати, чи дійсно ви вважаєте це справедливістю? Люди злопам’ятні. Це один з наших найбільших недоліків. Іноді цілі сім’ї продовжуватимуть гріховне коло ненависті протягом кількох поколінь. І все це через якусь дрібницю, про яку ніхто не пам’ятає. Хоча я не порівнюватиму ваш справжній біль і зраду з чимось таким незначним, але сподіваюся знайти у вас — у безсмертних уламках Гонора — більш досконалий спосіб...
— А чи ти знаєш, — перервав його спрен з першого ряду, — що твій батько ледь не вбив Прародителя бур?
Адолін запнувся посеред своєї промови.
— Я відповім на всі ваші запитання наприкінці, — відповів він. — Як я вже говорив, я сподівався знайти...
— Ти знав про це чи ні?! — закричав спрен честі. — Ти знав, що він ледь не вбив Прародителя бур?
— Мені важко в це повірити, — відповів Адолін.
Він глянув на верхні ряди Форуму, де спрени переминалися з ноги на ногу і перешіптувалися одне з одним. Глядачі притихли, чекаючи на відповідь Адоліна. Було поставлено питання, але він поки не був зобов’язаний відповідати на нього. Наразі Адолін контролював ситуацію.
Тому він залишався зосередженим, як навчала його Суміш, а потім цілеспрямовано продовжив свою промову.
— Серед усіх вас, — сказав Адолін до натовпу, — я сподівався знайти честь. Стародавні спрени зв’язалися узами з нами, бо вірили, що разом ми стаємо чимось сильнішим, ніж були поодинці. Я визнаю, що люди проявили слабкість. Немає сенсу це приховувати. Але я не бачу, щоб ви зізнавалися у своїй слабкості. Ви стверджуєте, що є створіннями честі. Що ви кращі за людей. І все ж відмовляєтеся це довести чи якось показати. Я знаю спренів, які це роблять. Вони — хоробрі спрени, які прийшли на битву, щоб приєднатися до людей. І коли так вчинили, то стали сильнішими. Вони зростають, як і люди, з якими зв’язані узами. Навіщо нам потрібні Променисті? Тому що вони представляють наше найкраще «я». Ми присвятили себе служінню Гонору та Культивації. Гонору — заради ідеалу. Культивації — щоб мати силу наблизитися до цього ідеалу. Сам Прародитель бур погоджується, що це правильний вибір. Люди можуть бути недосконалими. Але їм варто допомагати прагнути досягти досконалості. І ви варті більшого, ніж коли-небудь зможете, сидячи тут самі й відмовляючись від розвитку.