— Ми вибрали, — прошипіла Мая, а потім випалила голосно, як гімн: — MИ ВИБРАЛИ.
Адолін допоміг їй підійти до першого ряду лавок, і спрен честі, що сидів там, відсунувся. Вона сіла, тремтячи, але все ще міцно тримала його за руку. Він не відсторонився — Мая, здавалося, потребувала заспокоєння.
Адолін озирнувся на натовп. Потім на Секейра та інших найстаріших спренів честі, які сиділи біля лави судді.
Адолін не говорив, але немов робив виклик, щоб спрени не сміли продовжувати засуджувати його. Хай лише спробують проігнорувати покази свідчиці, яку самі обрали, тієї, якій начебто надали право судити. Він дав їм змогу обміркувати все це. Дав змогу подумати.
Потім спрени почали відступати. Перелякані, можливо, збентежені, вони почали покидати Форум. Старійшини зібралися навколо Секейра, який так і стояв на місці, приголомшено витріщаючись на Маю. Вони відтягли його, розмовляючи тихо й стурбовано.
Адоліна не чіпали. Спрени трималися подалі від нього та Маї. Врешті-решт на трибунах залишилася лише одна спренка. В чорному одязі, зі шкірою, що злегка переливалася, немов масляниста веселка. Суміш підвелася, потім пішла сходами донизу.
— Мені б хотілося отримати належне, — промовила вона, — за твою перемогу в суді, яку всі вважали неможливою. Але не моя опіка й не ваша сміливість допомогли перемогти сьогодні.
Нарешті Мая відпустила руку Адоліна. Вона здавалася сильнішою, ніж раніше, хоча її очі все ще були видряпані. Він відчував її цікавість, її... свідомість. Вона підняла на нього погляд і кивнула.
Адолін кивнув у відповідь:
— Дякую тобі.
— Важи... — прошепотіла Мая. — Важи... си...
— Важить сила, а не слабкість.
Вона знову кивнула, а потім знесилено подивилася своїми видряпаними очима на землю.
— Я не маю наміру забувати, що ви свідчили проти мене, — сказав Адолін Суміші. — Ви грали в цій грі за обидві сторони.
— Для мене це був найкращий спосіб виграти, — відказала вона, оглядаючи Маю. — Але ви маєте знати, що це я запропонувала старійшинам спренів честі використати твою мертвооку як свідчицю. Вони не знали про законодавче положення, яке дозволяло їм говорити за неї.
— Тоді виходить, що ви винні у її болю? — запитав Адолін.
— Я не думала, що вони поводитимуться з нею так бездушно, — пояснила Суміш. — Їхній вчинок — лише їхній, як і їхній сором. Але, правда, я знала, як вони можуть діяти. І хотіла дізнатися, чи існує правда — та, яку ви мені сказали.
Адолін насупився, намагаючись пригадати.
— Те, що вона може говорити, — нагадала йому Суміш. — З вами. Що між вами справді є дружба. Я шукала доказів і виявила, що її ім’я записане в старих документах договорів спренів, і воно справді таке, як ви сказали. Цікавий факт я знайшла. Справді.
Суміш походжала навколо Адоліна й розглядала обличчя Маї.
— Усе ще видряпані... Хоча узи між вами є.
— Я... не Променистий, — сказав Адолін.
— Ні. Це точно, — Суміш зустрілася поглядом із Маєю. — Але щось справді відбувається. Я мушу нарешті покинути це місце й повернутися до чорнильних спренів. Якщо слова, сказані цією мертвоокою, є...
— Якщо те, що вона сказала, правда, — продовжив за неї Адолін, — то у вас більше немає виправдань, щоб відмовляти людству в узах, яких ми потребуємо.
— Справді? Століттями мій народ повторював легку брехню, так. Що люди були егоїстами. Що люди вбивали. Але відповіді часто простими є, тому нам можна вибачити. Однак ця правда означає, що проблема більша є. Тисячі спренів обрали смерть замість того, щоб дозволити Променистим продовжувати свою справу. Вас це більше не хвилює? Вони справді вірили, що, як тоді стверджували люди, Приборкування Сплесків знищить світ. Це рішення полягало в тому, щоб припинити існування орденів Променистих. Одним махом, ціною багатьох життів.
— Ти знала повну ціну, Має? — поставив Адолін питання, яке раптово спало йому на думку. — Чи знали ви та ваші Променисті, що станете мертвоокими?
Адолін відчув, як Мая шукає щось глибоко в пам’яті, продираючись через свою втому, шукає... спогади, до яких їй було важко отримати доступ. Зрештою спренка похитала головою й прошепотіла:
— Біль. Так. Смерть? Ні. Можливо.
Адолін сів біля неї, дозволивши притулитися до себе.
— Чому, Має? Чому ви захотіли так зробити?
— Щоб врятувати... врятувати... — вона обм’якла й похитала головою.
— Щоб врятувати нас від чогось гіршого, — здогадався Адолін і подивився на Суміш. — Що це означає?
— Це означає, що в нас все це було жахливо неправильно протягом тривалою часу, великий князю Адоліне. І моя власна дурість теж є. Я завжди вважала себе розумною, — Суміш похитала головою, стоячи перед ними, схрестивши руки на грудях. — Яке ефективне випробування. Дуже ефективне.
— Це? — Адолін махнув рукою в бік спорожнілого Форуму. — Це був повний і чистий фарс.
— Я мала на увазі інше випробування. Справжнє випробування — те, в якому ви берете участь протягом останніх кількох років, випробування на вірність спренам. Вона стала єдиним суддею, який будь-коли мав значення, і сьогодні в неї був шанс винести вирок, — Суміш нахилилася вперед. — Ви впоралися.
З цими словами вона розвернулася і пішла вгору сходинками, а чистий оніксовий колір робив її схожою на тінь без тіла.
— Простих відповідей більше немає, — сказала вона. — Але якщо мертвоокі можуть почати повертатися... це чудова новина. Важлива новина. Я передам це своєму народу. Не знаю, чи хороша ідея — створювати нових Променистих, але мушу визнати, що ваші предки не були зрадниками. Щось справді їх надзвичайно налякало, змусило людей і спренів розірвати свої узи. І якщо спрени дійсно не знали, що помруть... тоді виходить, що частинки цієї головоломки все ще відсутні. Питання складніші й небезпечніші, ніж ми коли-небудь собі уявляли.
Промовивши це, Суміш пішла. Адолін дав Маї відпочити кілька хвилин. Коли нарешті підвівся, вона приєдналася до нього. Спренка пішла за ним, як завжди, байдужа й слухняна, але він відчував, що вона не така безтямна, як раніше. Вона мала в собі енергію.
Мая не зцілилась, але їй стало краще. І коли вона була йому потрібна, то наважилася боротися із самою смертю, щоб заступитися за нього.
«Ні, — подумав Адолін. — Вона захищала саму себе. Не роби тієї ж помилки знову».
Йому потрібно знайти Шаллан і вирушити до Присяжної брами, щоб поділитися з іншими тим, про що він дізнався. Можливо, спрени честі проковтнуть свою гордість і допоможуть. А можливо, як сказала Суміш, знайдуть інші причини для страху.
Так чи інакше, він підозрював, що стосунки спренів з Променистими ніколи не будуть такими, як колись.
95
Ким вона була насправді
ЧОТИРНАДЦЯТЬ МІСЯЦІВ ТОМУ
Венлі продиралася через кошмар, створений нею ж самою.
Під почорнілим небом люди та слухачі билися сталлю та блискавками. Вона чула крики частіше, ніж накази, а через усе це — нову пісню. Пісню виклику, до якої приєднувалися тисячі голосів. Наближався Вічновій, наростаючи до крещендо, — його викликали слухачі.
Вона уявляла собі цей день як організовані зусилля слухачів під її керівництвом. Натомість настали хаос, війна та смерть.
Венлі не долучилася до співу. Вона хлюпала по глибоких калюжах, намагаючись утекти. Лилися дощі пори Ридання — спокійні, проте невпинні. Венлі минула слухачів, яких упізнала — усі вони стояли в шерензі й співали, а їхні очі світилися червоним.
— Фарідаю! — гукнула Венлі до одного з них. — Треба забиратися звідси. Люди рухаються в цьому напрямку.
Він глянув на неї, але продовжував співати. Уся шеренга, здавалося, зовсім не звертала уваги на дощ і майже — на її слова. Венлі налаштувалася на Ритм паніки. Слухачі були приголомшені новою подобою, поглинені нею.