Бурекляття! Спрен вежі ледь говорив.
— Що сталося? Вони знайшли останній вузол?
«Так... біля... моделі...»
Що за модель? Каладін насупився, а потім згадав про велику модель вежі в лазареті. Там? Біля Променистих?
Буря забирай! Там же його батьки.
«І є... ще дещо... набагато... гірше...»
— Що? — запитав Каладін. — Що може бути гірше?
«Вони... скоро уб’ють... усіх Променистих...»
— Променистих? — перепитав Каладін. — Полонених?
«...Будь ласка... відправ до мене... Рлайна...»
Голос згас разом зі світлом. Каладін глибоко вдихнув, тремтячи. Чи зможе він допомогти знову? Він дістав сферу, потім розбудив Тефта.
Мостонавідник прокинувся, рефлекторно схопивши Каладіна за руку. Його хватка була слабкою. Попри те що казав Тефт, час, проведений у комі, знесилив його.
«Я мушу битися, — подумав Каладін. — Я єдиний, хто може».
— Що сталося? — спитав Тефт.
— Щось відбувається, — відповів Каладін. — Спрен вежі розбудив мене і сказав, що останній вузол знайдено. Родич сказав, що Променисті в небезпеці, і попросив прислати Рлайна. Думаю, спрен має намір відправити Рлайна до Навані, як ми й планували. Здається, настав час. Нам потрібно спробувати врятувати Променистих.
Тефт кивнув і зі стогоном сів.
— Ти, здається, не здивований, — зауважив Каладін.
— Не здивований, — сказав Тефт, підводячись на ноги. — Хлопче, це мало статися, що б ми не робили. Мені шкода. Здається, у нас немає часу діяти так, як твій батько.
— Ми наче вартові на кордоні, — тихо мовив Каладін. — Нам потрібно діяти швидко. Ти підготуєш Цуп, щоб вона пробралася до Променистих і почала їх будити. Я влаштую гармидер у вежі, щоб виманити охоронців і відвернути увагу Переслідувача. Але якщо охоронці не вийдуть, тобі доведеться їх знешкодити.
— Тоді гаразд. Хороша ідея.
Тефт показав убік, де щось лежало на підлозі. Однострої Четвертого мосту. Каладін попросив Даббіда принести їм змінний одяг. Отже, він знайшов? Коли вони почали одягатися, Даббід саме повернувся, якийсь несамовитий. Він підійшов і схопив Каладіна за руку.
— Спрен вежі теж говорив з тобою? — запитав Каладін.
Даббід кивнув:
— Голос звучав так слабко.
— Ти знаєш, де Рлайн? — запитав Каладін.
— Я збираюся зустрітися з ним. На четвертому поверсі. Щось трапилося з Венлі, і це його справді вразило. Він не хотів розмовляти в лазареті.
— Скажи йому, що починаємо діяти за планом, — сказав Каладін. — Хтось повинен повідомити королеву. Як думаєш, ви двоє зможете до неї дістатися?
— Рлайн думає, що зможе. Я піду з ним. Люди не звертають на мене уваги.
— Тоді йди, — велів Каладін. — Розкажи їй, що ми робимо і що нам доведеться витягнути Променистих. Потім ви обидва сховайтеся в цій кімнаті й не влаштовуйте ніяких бур. Ми втечемо з Променистими, дістанемося до Далінара й повернемося по вас.
Даббід заломив руки, але кивнув.
— Четвертий міст, — прошепотів він.
— Четвертий міст, — відповів Каладін. — Я не хочу залишати вас наодинці, Даббіде, але нам потрібно діяти зараз, і треба, щоб з королевою зв’язалися. А також... Родич сказав щось. Про те, що до нього треба відправити Рлайна.
— Мені він теж це сказав.
Даббід віддав честь, Каладін віддав честь у відповідь, а потім Даббід побіг геть.
— Якщо щось піде не так, — сказав Каладін Тефту, продовжуючи переодягатися у форму, — вилазь із того вікна.
Вони відпрацювали трюк Каладіна, вливаючи Буресвітло в різні предмети і його черевики, щоб злізти вниз по стіні. У надзвичайній ситуації комусь, можливо, доведеться вистрибнути у вікно та сподіватися відновити свої сили, перш ніж він упаде на землю, але це був зовсім крайній засіб. Поточний план передбачав, щоб Вітробігуни спускалися ззовні, кожен з одним Променистим, прив’язаним до спини.
Це був геть не ідеальний план, але все ж краще, ніж дозволити Сплавленим убити Променистих, поки ті в комі.
— Навіть якщо лише ти виберешся, — продовжив Каладін, — зроби це, а не залишайся тут у безнадійному протистоянні. Візьмеш свою спренку й підеш до Далінара.
— А ти? — запитав Тефт. — Ти теж підеш, правда?
Каладін вагався.
— Якщо я побіжу, ти теж біжи, — сказав Тефт. — До речі, а що сталося в останні два рази, коли знайшли вузол?
— Переслідувач чекав на мене там, — зізнався Каладін.
— І знову чекатиме. Очевидно, що це просто пастка. Ворог не знає, що нам байдуже до вузла. Ми намагаємося звільнити Променистих. Тож трохи відверни його увагу, так, але потім біжи, і хай вони вже заберуть той буреклятий фабріал.
— Можу спробувати.
— Дай мені присягу, хлопче. Ми більше нічого не зможемо зробити в цій вежі. Нам потрібно дістатися до Далінара. Я збираюся вирушити туди зі стількома Променистими, скількох зможу врятувати. Ти ж мене прикриєш, так?
— Як і завжди, — кивнув Каладін. — Присягаюся. Витягни якомога більше Променистих, а потім біжи. Як тільки ти це зробиш, я піду за тобою.
101
Примітки
Я люблю їхнє мистецтво. Вони зображають нас божественними, у червоних відтінках та з чорними лініями. Ми здаємося їм демонічними й моторошними, вони проектують на нас усі свої страхи та жахи.
Далінар увійшов до будинку Верховного у військовому таборі й одразу ж відчув, ніби потрапив не туди. Напевно, це якась комора, де зберігали зайві меблі, зібрані з навколишніх покинутих міст.
Але ні, Далінар просто звик до суворого аскетизму. Для алетійського командира уникати комфорту було чеснотою воєнного часу. Можливо, інколи Далінар заходив із цією ідеєю занадто далеко, але йому було комфортно з простими меблями та голими стінами. Навіть його кімнати в Урітіру стали занадто захаращеними, як на його смак.
Молодий Янагон походив з країв з іншими традиціями. Приміщення для аудієнцій було настільки заповнене розкішними меблями — кожна їхня поверхня чи з пофарбованої бронзи, чи з якогось плюшевого матеріалу, — що утворився лабіринт, через який Далінар мусив петляти, щоб дістатися до іншого боку кімнати. На додачу до цих складнощів, у кімнаті також перебувало багато слуг, майже цілий батальйон. Двічі Далінар стикався з кимось із них, одягнених у яскраві азірські візерунки, і їм доводилося залізти на диван, щоб пропустити його.
Де вони все це знайшли? А ще ті гобелени, що завішували всі стіни. Невже принесли все з собою? Він знав, що азіші більше звикли до довгих ланцюгів постачання — вони не мали доступу до такої кількості Душезаклиначів для створення їжі, як алеті, але це вже було надмірно, чи не так?
«Хоча, — зауважив він, повернувшись назад через кімнату, коли дістався іншого боку, — це, безсумнівно, уповільнило б убивцю або загін ворогів, якби вони спробували увірватися сюди та напасти на Верховного».
У сусідній кімнаті Далінар виявив ще більшу дивовижу. Верховний — Янагон Перший, імператор Макабаку, — сидів на троні на чолі довгого столу. За столом більше ніхто не їв, але він був заставлений запаленими канделябрами й тарілками з їжею. Янагон саме закінчував сніданок, що складався переважно з нарізаних фруктів. Він був одягнений у мантію з цупкої тканини та пишно прикрашений головний убір. Правитель їв чинно, наколюючи кожен шматочок фрукта довгою шпажкою, а потім підносячи його до губ. Здавалося, він майже не рухався, тримаючи одну руку перед грудьми, а другою маніпулював шпажкою.
По обидва боки від нього стояли великі шеренги людей. Здебільшого прислужники, що вирушали з табором. Прачки. Стельмахи. Решійці-погоничі чалів. Швачки. Далінар помітив лише кількох в одностроях.
Ясна вже прибула на зустріч. Вона стояла серед того натовпу, куди слуга також повів Далінара, тож він приєднався до споглядання дивної вистави, як імператор ласує фруктами по одному маленькому шматочку за раз.