Далінару подобалися азіші — і вони виявилися хорошими союзниками з приголомшливо ефективною армією. Але, о бурі небесні й Геєна потойбічна, до чого ж вони дивні. Хоча, що цікаво, він виявив, що їхня надмірність викликала меншу нудоту, ніж коли віддавався втіхам якийсь алетійський великий князь. В Алеткарі таке вважалося б виявом зарозумілості та невміння стримуватися.
У цій же виставі була певна... злагодженість. Алетійські слуги найвищого рангу носили простий чорно-білий одяг, а от азіші були одягнені майже так само розкішно, як їхній імператор. Вщерть заставлений стіл, здавалося, накрили не для Янаґона. Він був просто ще однією прикрасою. Це стосувалося посади Верховного та самої імперії, а не лише піднесення окремої людини.
Як чув Далінар, вони мали проблеми з призначенням останнього Верховного. Причина цього, звичайно, зараз стояла безпосередньо позаду Далінара — Сет, Убивця в білому, який прикінчив двох останніх Верховних. Водночас Далінар не міг уявити, щоб бодай хтось хотів стати азірським правителем. Їм доводилося стикатися з усією цією помпезністю, завжди жити напоказ. Можливо, саме тому їхня «академічна республіка» функціонувала так, як подобалося Ясні. Азіші випадково зробили становище імператора таким жахливим, що жодній людині при здоровому глузді не хотілося б такого життя, тому вони мусили знайти інші способи правити країною.
Далінар уже достатньо навчився світських манер, щоб залишатися мовчазним, доки ця вистава не завершиться. Потім кожному глядачеві дали бронзову тарілку, повну їжі, і перш ніж прийняти її, вони вклонялися імператору. Поки ті виходили одне за одним, інші слуги швидко звільнили місце за столом для Ясни й Далінара, хоча годинник, який він носив на нарукавнику, підказував йому, що до зустрічі лишалося ще кілька хвилин.
Просто якийсь пристрій з Геєни. Він змусив Далінара бігати туди-сюди майже так само, як Верховного. Хоча, слід визнати, Далінар усвідомлював, наскільки менше його часу марнувалося тепер, коли всі точно знали, коли збиратися на зустрічі. Навіть не кажучи ні слова, Навані наводила порядок у його житті.
«Нехай ти будеш у безпеці. Прошу. Світло мого життя, моє яхонтосерденько».
Він відіслав Сета, оскільки жоден із двох інших монархів у кімнаті не мав охоронців. Коли вони розсілися — останній зі спостерігачів саме виходив, — Нура вклонилася Верховному, а потім зайняла місце за столом у кріслі, навмисно зробленому нижчим, ніж у трьох правителів. Дехто в імперії вважав скандальним те, що Далінар, Ясна та Фен завжди сидять на одній висоті з Верховним, але Янагон наполягав на цьому.
— Далінаре, Ясно, — промовив юнак, розслабившись, потім зняв головний убір і поклав його на стіл.
Нура кинула на нього злісний погляд, але Далінар усміхнувся. Очевидно, вона вважала, що Верховний повинен підтримувати пристойність, але Далінару подобалося бачити, як цей хлопець поступово почувається комфортніше у своєму становищі поряд з колегами-монархами.
— Мені шкода, що у нас не знайшлося тарілок із їжею і для вас, — продовжив Янагон азірською мовою. — Я повинен був знати, що ви обоє прибудете раніше.
— Це був би чудовий сувенір, Ваша величносте, — сказала Ясна, розкладаючи на столі кілька паперів. — Але ми сьогодні не серед обраних, тому було б неправильно виявити таку прихильність до нас.
Хлопець подивився на Нуру:
— Я ж казав тобі, що вона зрозуміє.
— Ваша мудрість зростає, Ваша Імператорська Величносте, — промовила літня жінка.
Вона була азірським візиром — державним службовцем високого рівня. На її одязі було менше золота, ніж на вбранні Верховного, але він був фантастичних кольорів, з шапочкою та контрастним плащем з безліччю візерунків і відтінків. Її довге посивіле волосся заплетене в косу, яка з одного боку висунулася з-під шапочки.
— Гаразд, Ясно, — сказав Янагон, нахилившись уперед, щоб оглянути її папери, хоча, наскільки знав Далінар, він не міг читати алетійською. — Скажи мені все прямо.
Далінар зібрався із силами.
— У нас практично немає шансів повернути Урітіру, — сказала Ясна азірською мовою з ледь помітним акцентом. — Наші розвідники підтверджують, що фабріали поблизу вежі не працюють. Це означає, що якби ми створили зменшену версію летючого корабля моєї матері, щоб доставити війська, він би впав, ледь підлетівши занадто близько. Вони також заблокували печери. Мій дядько відправив невеликий загін до підніжжя, і цим самим, здається, повідомив ворогам, що ми знаємо про їхні хитрощі. Вони більше не надсилають фальшиві повідомлення через телестилеграф, і ми бачили співунів-солдатів на балконах. За допомогою Сколкозбройця, який, як ми виявили, можна доставити на охоронювану територію, якщо він ні з ким не зв’язаний, наші війська можуть прорубати завал унизу. Але при цьому вони опиняться в зоні ураження лучників на вищих позиціях. І якщо ми пройдемо крізь ті уламки, бій на всьому шляху через складну систему тунелів стане жахіттям. Марш солдатів по вершинах гір неможливий з багатьох причин. Але якщо ми досягнемо вежі, то програємо. Наші поля битв — це ретельно підібраний баланс між Променистими проти Сплавлених, Сколкозбройними проти Владних, солдата проти солдата. В Урітіру в нас не буде Променистих — і вся стратегія зазнає краху.
— У нас є Каладін, — зауважив Далінар. — Його сили все ще діють. Прародитель бур вважає, що це тому, що він зайшов досить далеко у своїх присягах.
— За всієї поваги до нього, — відказала Ясна, — Каладін — лиш одна людина, яку ти звільнив зі служби перед тим, як ми покинули вежу.
Вона, звичайно ж, мала рацію. Здоровий глузд підказував, що одна людина не вдіє нічого проти армії Сплавлених. І все ж Далінар замислився. Одного разу, у військових таборах, він сперечався з солдатами Каладіна, які очікували на повернення молодого Вітробігуна, якого вже вважали мертвим. Того разу Далінар помилився. Тепер він виявив, що в ньому жевріє така ж віра, що й у тих солдатів.
Придушений, зламаний, оточений ворогами, Каладін продовжував боротися. Він знав, як зробити наступний крок. Вони не можуть покинути його напризволяще.
— Наш найкращий шанс, — сказав Далінар іншим, — доставити мене та загін солдатів до вежі через Гадесмар. Можливо, я зможу відкрити там Перпендикулярність, і ми матимемо шанс несподівано атакувати противника.
— Можливо, ти зможеш відкрити її там, дядьку, — зауважила Ясна. — А що думає Прародитель бур?
— Він ще не впевнений, що я достатньо просунувся у своїх присягах чи навичках, щоб упоратися з цим, — зізнався Далінар.
Ясна постукала пальцем по своїх нотатках.
— Штурм через Гадесмар потребує великої кількості кораблів — у нас немає стільки в тому Царстві, і я не бачу можливості дістати їх.
— Нам потрібно знайти спосіб підтримати Каладіна, Навані та будь-який опір, який вони організовують, — наполіг Далінар. — Може, і не знадобиться багато кораблів. Невелика група навчених солдатів, імовірно, зможе проникнути під вежу, а потім вимкнути фабріал, який ворог використовує, щоб зупинити Променистих.
— Безсумнівно, — сказала Ясна, — саме таким способом ворог і потрапив у вежу. Вони пильнують, щоб ми не використали ту саму тактику.
— І що? — запитав Янагон, жуючи горіхи, які сховав у кишені своєї просторої мантії. — Ясно, ти заперечуєш кожну пропозицію Далінара. Ти хочеш сказати, що ми повинні віддати Урітіру ворогові?
— Уся наша військова кампанія розвалюється без вежі, — сказала Нура. — Це був засіб, за допомогою якого ми об’єднали наші розрізнені сили!
— Не обов’язково, — відказала Ясна й показала Верховному кілька невеликих мап. — Доки ми маємо сильніший флот і належну підтримку з повітря, то зможемо контролювати південну половину Рошару. Для цього знадобляться тижні чи місяці просування, але ми можемо координувати наші зони бойових дій, доки маємо телестилі.
— І все ж таки, — Янагон глянув на Нуру, і літня жінка кивнула на знак згоди.