Ледь помітна смужка світла застрибала вдалині. Вона розвернулася й полетіла до нього, набираючи швидкість, і її шлях ставав усе прямішим. Стала яскравішою, і усвідомлення того, що вона поряд, розквітло в його пам’яті. Поодинці вони немов не були повноцінними.
Спренка оговталася, зітхнула, а потім приземлилася йому на руку, одягнута у дівочу сукню.
— З тобою все гаразд? — прошепотів він.
— Ні. Ні, зовсім ні. Я почувалася... почувалася, як тоді, коли ледь не померла. Як тоді, коли дрімала століттями. Мені сумно, Каладіне. І холодно.
— Я розумію ці почуття, — відповів Каладін. — Але вороги, Сил... вони збираються стратити Променистих. І можуть тримати в заручниках моїх батьків.
Сил подивилася на нього. Потім її образ розплився, і вона постала у вбранні, подібному до його форми, синього кольору дому Холін.
Каладін кивнув, потім розвернувся й попрямував далі, затьмарений надіями й молитвами сотень інших. Затьмарений власною репутацією. Зараз він — той, хто ніколи не плакатиме вночі, нажахано притиснувшись до стіни. Він вирішив прикинутися таким. Востаннє.
Перевірив летючу рукавицю Навані, яку прикріпив до пояса справа так, щоб вона була повернута назад. Її легко відчепити, якщо знадобиться. Каладін і Даббід минулої ночі підняли зв’язані з рукавицею гирі. У попередньому бою все склалося не надто добре для нього, але тепер він розумів обмеження фабріала. Цей пристрій розробили інженери, а не солдати. Він не міг носити його на руці, оскільки це заважало б тримати спис. Але, можливо, пристрій зможе дати йому іншу перевагу.
Разом із Сил, яка летіла стрічкою світла біля його голови, він зайшов до атріуму — нескінченна скляна стіна височіла перед ним, утворюючи вікно. Така ж нескінченна порожня шахта в камені підіймалася до вершини вежі, оточена балконами на більшості рівнів. Небесні ширяли в повітрі, але Каладін не мав часу шукати серед них Лешві.
Сил полетіла попереду, а потім зупинилася й зависла, ніби зацікавлена чимось.
— Що сталося? — запитав він.
«Великобуря насувається», — відповіла вона в його голові.
Звичайно ж, насувається. Сьогодні саме такий день.
Люди в атріумі почали розбігатися, побачивши його, і їх супроводжували спрени очікування. Коли атріум спорожнів, Каладін помітив кремезну фігуру, що стояла в самому центрі, загородивши шлях до приміщення з іншого боку — лазарету.
Каладін змахнув списом, викликаючи Переслідувача на поєдинок. Але той не дбав про честь. Він був тут, щоб убити, і різко кинувся на Каладіна, щоб здійснити свій задум.
103
Легенда, якою ти живеш
Погляньте, як вони б’ються. Станьте свідками того, як вивертаються, як відмовляються здаватися. Люди чіпляються за скелі сильніше, ніж будь-яка рошарська лоза.
— Ось він, — сказав Тефт, пригинаючись і рухаючись разом із натовпом в атріумі.
У плащі поверх форми він не привертав уваги. Він виявив, що так часто буває. Каладін змушував інших обертати голови, навіть якщо одягався в лахміття. Отака людина.
А Тефт? У нього був вигляд, який легко забути. У цьому плащі він здавався просто черговим робітником, який прогулювався з дочкою через атріум. Тефт сподівався, що Цуп триматиме голову опущеною, щоб каптур її плаща добре прикривав обличчя — інакше хтось міг би загадатися над питанням, чому його «донька» дуже схожа на ту надокучливу Променисту, яка завжди створювала неприємності у вежі.
— Чого він так довго сюди йшов? — прошепотіла Цуп, коли вони вдвох боком протискалися вздовж стіни атріуму, нібито налякані раптовим рухом людей, які давали дорогу Каладіну та Переслідувачу.
— Хлопчині подобається грати на публіку, — відповів Тефт.
Але, буря забирай, було важко не відчувати натхнення, побачивши Каладіна, що стояв біля входу в яскраво-блакитному мундирі, з розпущеним волоссям, з чіткими шрамами на лобі. Здавалося, його погляд такий гострий, що прониже найтемнішу бурю.
«Ти добре впорався з цим, Тефте, — подумав він, дозволяючи собі відчути трохи гордості. — Ти дуже жорстоко зруйнував власне життя, але добряче допоміг йому».
Фендорана прошепотіла на вухо дещо заспокійливе. На його прохання вона зменшилася й сиділа на його плечі. Він кивнув у відповідь на її слова. Якби його родина не вступила в ряди Прожектерів, він би не знав, як допомогти Каладінові, коли той цього потребував. І тоді, мабуть, Чорношип загинув би, і вони б не знайшли цієї вежі. Тож... можливо, настав час пробачити собі ті нехороші вчинки.
Разом вони повільно йшли вздовж стіни до лазарету. Буря його побий, якщо поява власного спрена не найкраще, що з ним трапилося, окрім Четвертого мосту. Часом Фендорана бувала дещо різкою, що робило їх непоганою парою. Вона також відмовилася приймати його виправдання. І від цього вони ще краще підходили одне одному.
Каладін почав битися, і Тефт не міг вдіяти нічого більше, ніж побажати йому удачі. З хлопцем усе буде добре. А Тефт просто повинен виконати своє завдання.
Вони чекали, чи вийдуть охоронці з лазарету поглянути, що за галас, і, на щастя, ті вийшли. Шкода, що один охоронець так і стояв біля дверей, витріщаючись на битву, але, очевидно, вирішив залишитися на своєму місці.
Він також був Владним у буремній подобі — пощастило Тефтові, нічого не скажеш. Проте вони з Цуп змогли використати натовп на свою користь, вдаючи, що вони — збентежені цивільні. Можливо, той у буремній подобі дозволить їм «сховатися» в лазареті.
Натомість Владний біля дверей байдуже загородив їм шлях долонею, щоб тікали в іншому напрямку. Він відвернув в інший бік ще кількох людей, які хотіли зручно сховатися в лазареті, тож Тефт і Цуп не привернули зайвої уваги.
Люди в атріумі закричали, коли Каладін і Переслідувач зіткнулися. Небесні попливли вниз, щоб спостерігати за битвою, і їхні довгі шлейфи опускалися, як завіси, додаючи видовищу сюрреалістичності. І справді, всі погляди були прикуті до битви між Каладіном і Переслідувачем. Тож Тефт узяв Владного охоронця за руку. У цього виду співунів усередині бігала захоплена блискавка, тому дотик до охоронця викликав у Тефта шок. Він скрикнув і затрусив рукою, відступаючи, а охоронець у буремній подобі роздратовано повернувся до нього.
— Прошу, ясновельможний, — промовив Тефт. — Що відбувається?
Коли Владний зосередився на ньому, Цуп прослизнула позаду й прочинила двері.
— Іди займайся своїми справами, — відказав охоронець. — Не докучай...
Тефт кинувся на співуна, схопив його за талію та відкинув назад через відчинені двері. Владний знову пропустив розряд через Тефта, але в сум’ятті той зміг повалити охоронця на підлогу й схопити мертвим хватом.
Цуп заклацнула двері. Вона чекала з тривогою, поки Тефт намагався давити істоту за горло. Він втягнув усе Буресвітло, яке мав, але відчув, як сила буремноподобного зростає — шкіра істоти потріскувала червоними блискавками.
— Зціли мене! — гукнув Тефт.
Цуп підскочила й притиснула долоню до його ноги, і саме цієї миті охоронець випустив розряд сили прямо через Тефта в підлогу. Пролунав неймовірно гучний тріск. Тефт відчув пекучий біль, ніби хтось вирішив, що його шлунок — найбільш вдале місце, щоб розпалити багаття.
Але він витримав удар, і Цуп зцілила його. Тефтові навіть вдалося перекотитися вбік і за допомогою Буресвітла притиснути Владного до землі. Це дозволило продовжувати тиснути й протистояти наступним ударам блискавки — уже слабшим за перший.
Нарешті Владний обм’як, втративши свідомість. Тефт захрипів і підвівся, хоча спочатку йому довелося відліпити одяг від підлоги. Бурекляте Буресвітло. Він подивився вниз і виявив, що сорочка спереду прогоріла наскрізь.
Тефт глянув на Фендорану, яка тепер виросла до повного розміру й задумливо склала руки на грудях.
— Що сталося? — запитав він.
— У тебе волосся стоїть дибки, — сказала вона, а потім усміхнулася.