Спренка стала схожа на маленьку дитину, і Тефт не міг не відповісти їй усмішкою.
— Не стій! — веліла вона йому. — Запечатай двері!
— Добре, добре, — він підійшов до дверей і наповнив раму Буресвітлом. Напевно, хтось почув той удар блискавки. — Цуп, починай! — гукнув він, виконуючи свою роботу. — Я хочу, щоб ці Променисті прокинулися й виконували накази швидше, ніж влучає в ціль стріла, — він глянув на Фендорану, яка стояла поруч, і їхні погляди зустрілися. — Ми зможемо. Розбудимо їх, заберемо сім’ю Кела й заберемося звідси.
— Через вікно? — запитала вона.
За вікном, що виходило на схід, виднілося стрімке урвище у сотні футів. Тефт був майже впевнений у своїй здатності спуститися з нього. Як далеко потрібно буде пройти всім, перш ніж повернуться їхні сили Променистих? Він боявся, що Небесні дізнаються про втечу раніше і наздоженуть їх. Що ж, він побачить, що скажуть інші, як тільки прокинуться. Тефт відвернувся від уже запечатаних дверей, щоб оглянути кімнату та успіхи Цуп. Де ж той лікар і його...
Цуп закричала.
Вона відскочила, коли одне з тіл на підлозі неподалік виринуло з-під простирадла. Постать, одягнена у все чорне, замахнулася на неї Сколкозбройцем. Їй майже вдалося вивернутися, але меч перерізав її стегна, розсікаючи повітря з витонченістю мурени.
Цуп упала — Сколкозброець покалічив її ноги.
Фігура в чорній формі відвернулася від Цуп й, сяючи Буресвітлом, зосередилася на Тефті. Запалі щоки, довгий ніс, сяйнисті очі.
Моаш.
Каладін не побіг.
Він знав, що зробить Переслідувач.
І справді, істота діяла так само, як і кожного разу до того, — скинула оболонку й помчала до Каладіна, щоб учепитися в нього. Першу оболонку використано. У Переслідувача залишається ще дві, перш ніж він опиниться в пастці свого тіла й муситиме або тікати, або зіткнутися з Каладіном і ризикувати остаточно померти.
Каладін ступив прямо на шлях Переслідувача й відкинув свій спис, охоче вступаючи в бійку. Обернувшись в останню мить, він схопив Переслідувача за руки, коли вони потягнулися до нього. Загудівши від Буресвітла, Каладін тримав Переслідувача за зап’ястки. Бурекляття, істота виявилася сильнішою за нього. Але Каладін не втече й не ховатиметься. Не цього разу. Нині йому потрібно лише дати Тефту та Цуп достатньо часу для роботи.
І Каладін виявив ще дещо під час їхнього останнього бою. Ця істота не була солдатом.
— Здавайся, дрібне людисько, — сказав Переслідувач. — Я такий же неминучий, як наближення бурі. Я переслідуватиму тебе вічно.
— Добре, — погодився Каладін.
— Хвалько! — Переслідувач засміявся.
Йому вдалося зачепити ногу Каладіна, а потім використати свою більшу силу, щоб штовхнути Променистого на землю. Найкраще, що міг зробити Каладін, — це вчепитися в Сплавленого й потягнути його. Переслідувач ударив Каладіна коліном у живіт, а потім повернувся, щоб утримати його.
— Так по-дурному!
Каладін звивався, ледве втримуючись, щоб його не знерухомили. Сил ширяла навколо них. Коли Переслідувач спробував заблокувати супротивника, Каладін обернувся й зустрівся з ним очима, а потім усміхнувся.
Переслідувач загарчав і змінив положення, щоб притиснути Каладіна за плечі до підлоги.
— Я тебе не боюся, — сказав Каладін. — Але ти боятимешся мене.
— Яке божевілля. Твоя неминуча доля призвела до божевілля у твоїй слабкій свідомості.
Каладін охнув, притиснувшись спиною до холодного каменю, і обома руками відштовхнув правицю Переслідувача. Він не зводив очей з ворога. — Я вбив тебе, — сказав Каладін. — І зараз теж уб’ю. І щоразу, коли ти повертатимешся по мене, вбиватиму тебе знову.
— Я безсмертний, — прогарчав Переслідувач, але ритм у його голосі змінився, став не таким упевненим.
— Це не має значення, — сказав Каладін. — Я чув, що інші говорять про тебе. Твоє життя — не кров у твоїх венах, а легенда, якою ти живеш. Кожна смерть ще більше вбиває цю легенду. Кожного разу, коли я перемагаю тебе, це розриває тебе на частини. Доки тебе більше не знатимуть як Переслідувача. Тебе знатимуть як Переможеного. Істоту, яка, як би не намагалася, так і не змогла перемогти МЕНЕ.
Каладін простягнув руку й активував пристрій Навані на поясі, а потім натиснув на ручку, яка скидала гирю. І тут немов хтось раптом смикнув за мотузку, прив’язану до його пояса, а потім вирвав із рук Переслідувача, потягнувши по підлозі атріуму.
Каладін дезактивував пристрій, а потім скочив на ноги, зиркаючи з близької відстані на ворога. Сил зависла поряд, пильно дивлячись на Переслідувача й ідеально імітуючи його позу. Потім вони разом усміхнулися, коли Каладін дістав скальпель.
Моаш відштовхнув Цуп ногою до стіни, дівчина обм’якла й перекинулася, а потім уже лежала нерухомо. Моаш плавно поплив уперед, виставивши меч, його увага була прикута лише до Тефта.
Тефт прокляв себе за дурість. Він зосередився на відволіканні Владного біля дверей, проте мав перевірити лазарет усередині, чи немає чогось дивного. Тепер він подивився вглиб і побачив батьків і брата Кела, зв’язаних, з кляпами в роті, крізь щілину в завісі, яка відділяла задню частину кімнати.
Справжня пастка була не зовні, біля Переслідувача. Вона тут, із набагато смертоноснішим ворогом — людиною, яку сам Каладін готував до війни.
— Привіт, Тефте, — тихо промовив Моаш, приземляючись перед рядами непритомних людей на підлозі. — Як там наші?
— У безпеці, далеко від тебе.
Тефт розчахнув плащі витяг з піхов довгий ніж, який ховав під одягом. На жаль, він не міг непомітно пройти крізь натовп зі списом.
— Не всі, Тефте, — сказав Моаш.
На його обличчі лежала тінь, попри безліч світних сфер у кімнаті. Моаш кинувся вперед, а Тефт відскочив, обережно переступаючи через тіло непритомного Владного. Він мав простір тут, перед дверима, де не лежали Променисті, через яких можна було перечепитися. Але спочатку Моаш відкрив якийсь мішечок і кинув щось на підлогу неподалік. Чорний пісок? Що це, заради Рошару?
Тефт дістав свою зброю. Фендорана стояла біля нього, але ніж здавався крихітним порівняно зі зброєю Моаша — Клинком Честі вбивці. Тим, яким убили старого Ґавілара.
У руці Моаша він мав зловісний вигляд: коротший за більшість Сколкозбройців — проте дозволяв рухатися плавно й обдумано. Ця зброя призначалася не для вбивства великих кам’яних чудовиськ.
Ця зброя призначалася для вбивства людей.
104
Сповнений надії
Люди — це вірш. Це пісня.
— Гей, що це ти робиш? — спитав хтось у Ритмі осуду.
Рлайн обернувся, перекладаючи барильце з водою з одного плеча на інше. Даббід притиснувся до нього, наляканий несподіванкою. Вони двоє ішли через непримітний коридор Урітіру, неподалік від сходів у підвал. Це був останній охоронний пост, і Рлайн подумав, що вони вже минули його.
— Ми доставляємо воду, — відповів Рлайн у Ритмі розради, постукуючи по барильцю з водою. Він зафарбував татуювання, щоб воно зливалося з малюнком на шкірі. — Вченим.
— Навіщо ти це робиш? — спитала співунка. Не Сплавлена і не Владна, просто звичайна охоронниця. Вона підійшла й поклала руку Рлайну на плече. — Дозволь людині робити цю роботу, друже. Ти створений для важливіших справ.
Рлайн глянув на Даббіда, який дивився в землю, і налаштувався на Ритм невдоволення. Він не очікував такої перешкоди.
— Це моя робота, — наполягав він.
— Хто доручив співунові роботу сокирогончака? — зажадала вона відповіді. — Ходімо зі мною. У воєнній подобі ти маєш приголомшливий вигляд. Я навчу тебе володіти мечем. Ми саме набираємо новобранців у загін.
— Я... Я волію робити те, що від мене вимагається, — сказав він у Ритмі розради.