Рабоніель кивнула, заплющивши очі.
— Іди. Біжи. Вайр буде...
Навані підвела очі — у коридорі промайнула пляма, відбиваючи світло. Вона відчула удар у груди і прохрипіла, на мить ошелешена, перш ніж тіло почав пронизувати біль. Різкий і тривожний.
«Ніж», — подумала Навані, збентежена, побачивши руків’я метального ножа, що стирчало з правого боку грудей. Коли вона вдихнула, біль різко загострився.
Вона підняла очі, притиснувши руку до рани, відчуваючи, як з неї ллється тепла кров. У дальньому кінці коридору повільно йшла постать у чорній формі. У руці з’явився Сколкозброєць. Клинок убивці.
Моаш повернувся.
Отже, великий маршал Каладін мертвий.
Венлі дивилася на людину, настільки охоплену своїм горем, що так і стояла на колінах нерухомо, вже кілька хвилин. І всі спостерігали. Мовчазні Небесні. Похмурі вартові. Люди, які ще не могли в це повірити. Здавалося, ніхто не хотів ні говорити, ні навіть дихати.
Саме так мала почуватися Венлі, втративши сестру. Чому вона не мала емоцій нормальної розумної істоти? Їй було сумно, але вона не думала, що коли-небудь була настільки охоплена горем, щоб поводитися, як Буреблагословенний.
Тембр заспокійливо запульсувала в ній. Усі різні. І Венлі була на правильному шляху.
Проте... насправді не було сенсу повертатися, щоб допомогти зараз, чи не так? Усе скінчено. Лешві спустилася біля неї, доки її ноги не торкнулися підлоги, а потім схилила голову.
«Покажи їй, — запульсувала Тембр, — хто ти».
— Що? Зараз?
«Покажи їй».
Розкрити, хто вона насправді, перед усіма? Венлі зіщулилася від цієї думки, налаштовуючись на Ритм жахів.
Один за одним приземлилися інші Небесні, ніби на знак поваги. До ворога.
— Це дурість, — сказав Переслідувач, штовхаючи Ліріна в руки Лешві. — Не можу повірити, що ми всі просто стоїмо тут.
Лешві підняла очі, перервавши пильнування, і заспівала в Ритмі злості. Потім, на диво, витягла ніж і звільнила руки Ліріна.
— Я не забув, як ти намагалася налаштувати Дев’ятьох проти мене, — сказав Переслідувач, вказуючи на Лешві. — Ти прагнеш знищити мій спадок.
— Твій спадок мертвий, Переможений, — відповіла Лешві. — Він помер, коли ти втік від нього.
— Мій спадок недоторканий! — заревів Переслідувач, змусивши Венлі злякано відсахнутися. — І це повне божевілля! Я проявлю себе й продовжу свою традицію!
— Ні! — вигукнула Лешві, передаючи людину з кляпом у роті одній із Небесних.
Лешві схопила Переслідувача, але той залишив оболонку в її руці, вирвався стрічкою світла й перетнув атріум, летячи над підлогою.
— Ні... — прошепотіла Венлі.
Переслідувач з’явився над Буреблагословенним. Сплавлений відірвав від своєї руки загострений шип панцира, а потім, тримаючи його, як кинджал, схопив чоловіка, що стояв на колінах, за плече.
Каладін Буреблагословенний підняв очі й завив, і цей звук, здавалося. завібрував сотнею дисонантних ритмів. Венлі у відповідь налаштувалася на Ритм згуби.
Переслідувач замахнувся шипом, але Буреблагословенний схопив його за руку й повернувся, так швидко, що його образ розмився в повітрі. Він якимось чином опинився позаду Переслідувача, а потім дістав десь з-під одягу ніж, рухаючись із такою швидкістю, що Венлі було важко за ним стежити. Буреблагословенний ударив ножем по шиї Переслідувача, і той ледь встиг вилетіти з оболонки.
Він знову матеріалізувався й спробував схопити Буреблагословенного. Але сутички вже не сталося. Каладін рухався, як вітер, швидко й плавно, він встромив кинджал у руку Переслідувача, змусивши того закричати від болю. Потім ударив Лезіана ножем в обличчя, і той знову вилетів з тіла. Цього разу ніхто не скандував і не кричав, але коли Буреблагословенний обернувся, Венлі побачила його обличчя — й негайно налаштувалася на Ритм жахів.
Його очі сяяли, яку Променистого, обличчя перетворилося на маску болю й страждання... але очі... Венлі могла б заприсягатися, що вони світилися жовтувато-червоним відтінком. Як у... як у...
Переслідувач з’явився біля солдатів, що стояли по периметру стіни.
— Нумо! — гукнув він своїм воїнам. — Атакуйте його! Убийте його, а потім й інших Променистих! Наказую вам сіяти хаос і смерть!
Переслідувач кинувся вперед. Солдати пішли слідом, проте відступили. Вони не хотіли битися сам на сам з Буреблагословенним, з його очима, тому Переслідувачу не залишилося нічого іншого, як самому вступити в бій. Венлі не знала, чи усвідомлював він це, але залишилося останнє тіло. Можливо, він знав, що цього разу не зможе втекти, врятувавши свою репутацію.
Буреблагословенний кинувся до нього, і вони зустрілися біля величезного вікна, за яким спалахували блискавки. Переслідувач спробував схопити Каладіна, і той радо кинувся у смертоносні обійми, а потім майстерно викинув себе з ворогом до вікна. Каладін притиснув Переслідувача до скла. За вікном спалахнули блискавки, розсипаючи світло, і вежа затрусилася від грому.
У цю мить Каладін щось зробив із вікном. Коли він відступив, Переслідувач залишився на місці, прилипнувши до скла, знерухомлений і позбавлений Пустосвітла, тож не міг вивільнити душу з тіла. Каладін не атакував. Натомість опустив руку й зарядив Світлом підлогу, але та засвітилася не так яскраво, як повинна.
Голова Переслідувача... її потягнуло вперед, відриваючи від шиї, очі вирячилися. Він застогнав, і Венлі зрозуміла, що Буреблагословенний зарядив підлогу, а потім змусив її притягнути голову Переслідувача. Водночас його тіло лишилося приліпленим до скла.
Каладін розвернувся й попрямував до Небесних, що спостерігали за боєм. Тут голова Переслідувача відірвалася від тіла і з хрускотом упала на підлогу.
— Буреблагословенний, — промовила Лешві, виходячи йому назустріч. — Ти бився й переміг. Я знаю, що твоя втрата болюча, бо смертні...
Каладін відштовхнув її вбік. Він прийшов за Венлі, вона була в цьому впевнена. Вона зібралася з духом, але чоловік минув її, залишивши тремтіти, наспівуючи в Ритмі жахів. Натомість Каладін покрокував до Небесної, яка тримала його батька. Ну звичайно.
Небесна запанікувала, як і будь-хто інший. Вона злетіла в повітря, несучи чоловіка. Слідом злетіли ще двоє Небесних. Буреблагословенний поглянув угору, а потім піднявся в повітря, використовуючи дивний фабріал, який імітував Викиди.
Венлі впала на землю, почуваючись виснаженою, хоча нічого не робила. Принаймні здавалося, що все закінчилося.
Але не для воїнів з особистої армії Переслідувача, які зібралися навколо його трупа. Він загинув удруге від рук тієї самої людини. Його репутація, можливо, зруйнувалася, але він досі залишався Сплавленим. Він знову повернеться.
Солдати повернулися до лазарету, згадавши його останні накази. Вони не змогли вбити Буреблагословенного.
Але могли прикінчити безпомічних Променистих.
Каладін ледве міг ясно думати. Про вбивство Переслідувача він пам’ятав туманно. Знав, що зробив це, але згадати було важко. Думати було важко.
Він злетів, переслідуючи істот, які забрали його батька. Почув крики Ліріна, які лунали згори, — отже, батько витягнув кляп. Кожен звук засуджував Каладіна.
Каладін насправді не вірив, що зможе врятувати батька. Немов Лірін уже був мертвий і кричав на сина з Геєни. Каладін не був упевнений, чому гнався за Небесними, але йому потрібно піднятися високо. Можливо... можливо, він зможе краще бачити з висоти...
Сил мчала попереду, залітаючи в шахти, якими ліфти підіймалися до останніх ярусів вежі. Вона приземлилася на найвищому рівні Урітіру. Каладін прибув після того, як на півдорозі польоту активував другу гирю, а потім перемахнув через поруччя й одним рухом вимкнув пристрій. Він приземлився прямо перед Небесним, який намагався перегородити йому шлях.
«Каладіне...»
Він залишив того Небесного побитим і присмертним, потім прорвався через горішні приміщення. Де?