«Він дуелянт, — подумав Далінар. — І хороший, буря забирай».
«А чого ти очікував? — загуркотів у його голові Прародитель бур. — Він захищав людство тисячоліттями. Не всі Вісники були воїнами, коли починали свій шлях, але всі зрештою стали ними. Існування протягом трьох тисяч років у стані майже постійної війни змінює людей. Серед Вісників Ішар мав майстерність посереднього рівня».
Ішар зіткнувся з усіма п’ятьма Вітробігунами одночасно і, здавалося, легко впорався. Він заблокував удар одного, потім другого, вивернувся, коли третій намагався вдарити списом зверху, а потім замахнувся своїм мечем і відрубав наконечники двох несколкових списів.
Сколкозброєць Сиґзіла став довгим дуельним мечем, призначеним для випадів. Він завдавав удару, коли Ішар повернувся спиною, але Вісник недбало розвернувся, впіймав меч одним пальцем торкнувшись його вздовж незагостреної сторони — і відвів убік. Сиґзіл спіткнувся, підійшовши надто близько, а Ішар підняв ту саму руку й ударив Сиґзіла в груди, відкинувши на каміння.
Потім Ішар розвернувся й підняв Сколкозброець в одній руці, щоб відбити один з ударів Лин. Його атакував Лейтен, намагаючись пройти з флангу, але мав такий незграбний вигляд порівняно зі старим Вісником. На щастя для п’ятьох, Ішар просто захищався.
Попри запеклі спроби, ніхто не зміг завдати удару. Немов... немов вони намагалися влучити туди, де Ішар був, тоді як він міг рухатися, знаючи, де супротивники будуть.
«Він мав майстерність посереднього рівня серед Вісників? — запитав Далінар. — А тоді... хто ж був найкращим?»
«Талн».
«Той, що сидить у моєму таборі? — уточнив Далінар. — І може лише бурмотіти?»
«Так. Цього не заперечити. Але будь обережний: майстерність Ішара як дуелянта становить меншу небезпеку. Він повернув собі Клинок Честі. Він — звільнений Виковувач уз».
Ішар раптово кинувся вперед, назустріч одній з атак Сиґзіла. Старигань ухилився від удару, потім підскочив і торкнувся Сиґзілових грудей. Коли Ішар забрав руку, то потяг за собою лінію Буресвітла. Потім торкнувся рукою землі, і Сиґзіл спіткнувся, задихаючись, а його сяйво почало згасати. Очевидно, Ішар прив’язав Сиґзіла до каменів за допомогою якоїсь сяйнистої мотузки, яка витягувала Буресвітло з тіла Променистого в землю.
З чотирма іншими Променистими сталося те саме швидше, ніж Далінар міг відстежити. Одного за одним їх було припнуто до каменя. Їх не зв’язували й не знерухомили, але їхнє Світло вичерпувалося — і всі спіткалися, уповільнюючись, наче їхні життя витікали разом зі Світлом.
Далінар глянув на Сета — шинієць упав на коліна з широко розплющеними очима. Бурекляття! Далінар мав би знати, що не слід покладатися на вбивцю як на охоронця. Навані попереджала його, що Сет майже такий же неврівноважений, як і Вісники.
Далінар не хотів дивитися, що станеться, коли його воїни залишаться без Буресвітла. Він зібрався із силами й просунув руки між Царствами, а потім різко вдарив стиснутими кулаками, з’єднавши кісточки. Він об’єднав три Царства, відкривши спалах сили, який змив усі кольори та наповнив Променистих світлом.
У колодязі Світла Далінар майже осліп — люди довкола стали лише лініями, усі тіні зникли. Проте Ішар не змінив вигляду. Блідий, з широкорозплющеними очима, вибілений одяг розвівається. Він упустив Сколкозброєць, і той перетворився на туман. Приголомшений, Вісник підійшов до Далінара.
— Як? — запитав Ішар. Це слово прозвучало чітко, неприродно на фоні беззвучного пориву сили, що їх оточував. — Ти... ти відкриваєш шлях Гонора...
— Я зв’язався узами з Прародителем бур, — відповів Далінар. — Ти мені потрібен, Ішаре. Не легенда, Віснику Таємниць. Мені потрібна та людина, якою, за словами Аш, ти колись був. Людина, готова ризикувати своїм життям, працею й душею, щоб урятувати людство.
Ішар підійшов ближче. Тримати портал відкритим було важко, але Далінар усе ще стискав кулаки. Наразі в цьому розфарбованому білим місці існували лише він та Ішар. Вісник зупинився за крок чи два від Далінара. Так, побачивши ще одного Виковувача уз, він був приголомшений.
«Я можу дотягнутися до нього», — подумав Далінар.
— Мені потрібен учитель, — сказав він. — Я не знаю своїх справжніх можливостей. Одіозум контролює Урітіру, але я думаю, що з твоєю допомогою ми зможемо відновити там Променистих. Будь ласка.
— Розумію, — тихо сказав Ішар і зустрівся поглядом з Далінаром. — Так. Ворог зіпсував і Прародителя бур теж. Я так сподівався...
Він похитав головою, потім простягнув руку й притиснув до грудей Далінара. Насилу тримаючи Перпендикулярність відкритою, Далінар не зміг вчасно відійти. Він спробував відкинути Перпендикулярність, але коли розвів руки, вона залишилася відкритою — сила гуркотіла крізь неї.
Ішар торкнувся рукою власних грудей, утворивши лінію світла між собою й Далінаром.
— Я заберу ці узи з Прародителем бур. Сам понесу їх. Я відчуваю... щось дивне в тобі. Зв’язок з Одіозумом. Він бачить у тобі того... того, хто битиметься проти нього. Це не може бути правильним. Я заберу цей Зв’язок також.
Далінар, задихаючись, упав на коліна — з нього немов щось вирвали. Немов вирвали саму душу. Прародитель бур закричав жахливим, болісним звуком, схожим на блискавку, яка скривилася й розірвалася.
«Ні, — подумав Далінар. — Ні, будь ласка...»
На білому полі з явилася тінь. Вона мала форму чорного меча. Ця єдина смуга темряви пронеслася через лінію, що з’єднувала Далінара з Ішаром.
Білий шнур вибухнув і перетворився на лахміття, тягнучи за собою пасма темряви.
Ішара відкинуло геть, і він ударився об камінь. Перпендикулярність залишалася відкритою, але її світло потьмяніло, і Далінар побачив Сета, який стояв між ним та Ішаром і розмахував своїм дивним чорним Сколкозбройцем. Ілюзія на ньому розтанула, наче фарба під дощем, увірвавшись у Світло, яке засмоктав і знищив мечем.
— Де ти взяв той Сколкозброєць, який носиш? — запитав Сет Ішара тихим голосом.
Вісник ніби не почув його. Він дивився на меч Сета, з якого стікав чорний рідкий дим. Навколо нього біле світло Перпендикулярності викривлялося й зникало, наче вода в каналізації.
Сет крутнувся й встромив меч у серце Перпендикулярності. Прародитель бур розлючено закричав, і Перпендикулярність зруйнувалася, згорнувшись у саму себе.
В одну мить світ знову наповнився кольорами. Усі п’ятеро Вітробігунів лежали на землі, але ворушилися. Ішар підвівся на ноги перед Сетом, а той стояв з однією рукою, оповитою чорними мацаками, стискаючи меч, який стікав жахіттями та кровоточив руйнуванням.
— Відповідай мені! — закричав Сет. — Ти вбив людину, яка володіла цим мечем до тебе?
— Звичайно ні, дурню, — відповів Ішар, викликаючи свій Сколкозброєць. — Шинійці служать Вісникам. Вони зберігали мій меч для мене. І повернули його, коли я відкрився.
Далінар витер лоба, підводячись на ноги. Він відчував оніміння, але водночас... тепло. Полегшення. Що б не почав Вісник, він не зміг закінчити свою справу.
«З тобою все гаразд?» — запитав він Прародителя бур.
«Так. Він намагався вкрасти наші узи. Це не повинно бути можливим, але Гонор більше не живе, щоб його закони виконувалися...»
«А Перпендикулярність. Сет... знищив її?»
«Не будь таким дурним. Жодне творіння рук смертних не може знищити силу Сколка Адональсіума. Він просто згорнув її. Ти можеш викликати її знову».
Далінар не був переконаний, що річ, яку носив Сет, була простим «творінням рук смертних». Але нічого не сказав і з зусиллям кинувся перевіряти Вітробігунів, чиї Зв’язки із землею зникли. Лейтен першим став на ноги й допомагав Сиґзілу, який сидів на землі, тримаючись рукою за голову.