— Думаю, твоє занепокоєння щодо цієї зустрічі було слушним, — сказав Далінар, ставши на коліна біля азіша. — Ти зможеш підняти нас у повітря?
— Геєна, — прошепотів Сиґзіл. — Почуваюся так, немов усю минулу ніч пив рогоїдське біле, — він спалахнув Буресвітлом, витягнувши його з мішечка на поясі. — Бурекляття. Світло не втамовує біль.
— Ага, — відгукнулася Лин. Інші троє Вітробігунів сіли. — Сер, у мене в голові гупає, наче там паршендійський барабан, але ми повинні мати змогу створювати Викиди.
Далінар глянув на Сета — той сяяв Буресвітлом, хоча воно з шаленою швидкістю втягувалося в його зброю.
— Мій народ, — крикнув Сет, — не збирався повертати тобі зброю. Ми зберігали твої секрети, але ти брешеш, кажучи, що мій батько відав тобі той Сколкозброєць!
— Твій батько ледь залишався людиною, коли я знайшов його, — сказав Ішар. — Шинійці прийняли Розстворених. Намагалися зробити з них богів. Я їх урятував. І твій батько справді віддав мені цей Клинок. Він подякував за те, що я дозволив йому померти.
Сет закричав і кинувся на Ішара, а той підняв свій Сколкозброєць, щоб недбало заблокувати його удар, як уже робив з Вітробігунами. Однак зустріч двох Клинків викликала сплеск сили, і ударна хвиля відкинула обох чоловіків назад.
Ішар сильно вдарився й випустив свій Клинок — і Далінар міг побачити всю довжину Клинка Честі, Той упав і відскочив, а потім зупинився наполовину встромленим у землю. Там, де він зустрівся з чорним мечем Сета, у неземній сталі виник скол.
За все своє життя Далінар ніколи не бачив, щоб Сколкозброєць можна було так зіпсувати, не кажучи вже про один із Клинків Честі.
Ошелешений Ішар подивився на Сета, потім схопив свій Клинок і вигукнув наказ. Його воїни, які досі мовчки спостерігали, розірвали коло й вишикувалися в стрій. Сиґзіл поклав руку на плече Далінара, вливаючи в нього Світло і готуючись Підкинути.
— Почекай, — сказав Далінар.
Ішар підвівся й ударив кулаками, з’єднуючи їх. Відкрилася Перпендикулярність, як і раніше, випустивши потужний вибух світла.
«Неможливо... — сказав Прародитель бур у голові Далінара. — Я не відчув, що це сталося. Як він це робить?»
«Це ж ти попереджав мене, що він небезпечний, — подумав у відповідь Далінар. — Хто знає, на що він здатний?»
На іншому боці кам’яного поля Сет сховав свій меч у піхви саме перед тим, як той почав поїдати його душу. Далінар вказав Лейтену туди.
— Хапайте його. Підіймайтеся в повітря. Ми покидаємо це місце. Сиґзіле, Підкидай мене.
— Так, сер.
— Далінаре. Далінаре Холіне.
Це... це був голос Ішара.
— Я бачу ясно, — сказав голос із Перпендикулярності. — Я не знаю чому. Чи Виковувач уз був приведений до присяги? Ми всі маємо Зв’язок... Однак я відчуваю, що мій здоровий глузд зникає. Мій розум зламаний, і я не знаю, чи можна його вилікувати. Імовірно, можна відновити мене на короткий час після того, як поруч зі мною промовлять Ідеал. Кожен бачить трохи чіткіше, коли Променистий торкається Царства духу. А поки що слухай уважно. У мене є відповідь, спосіб розв’язати проблеми, які навалилися на нас. Приходь до мене в Шиновар. Я можу відновити Присягу, хоча для цього повинен бути при розумі. Я повинен... отримати допомогу... щоб...
Голос запнувся, наче викривився.
— ...перемогти тебе, захиснику Одіозума! Ми знову зіткнемося, і цього разу я готовий до твоїх підступів! Ти не переможеш мене, коли ми зустрінемося наступного разу, хоча у тебе є зіпсований Клинок Честі, який випускає чорний дим! Я — ВСЕМОГУТНІЙ.
Далінар похитнувся і піднявся в повітря, коли Викид почав діяти. Вітробігуни кинулися за ним, включаючи Лейтена, який схопив Сета. Коли вони залишили стовп світла, Далінар побачив, як солдати Ішара ступили в Перпендикулярність.
Через деякий час вона зникла. Вісник, його люди та Клинок Честі зникли. Перенеслися в Гадесмар.
Навані та Родич змогли разом створити Світло.
Світло, через яке чудовисько Моаш відступив назад по коридору, затуляючи рукою очі. Світло, яке виштовхнуло ніж з тіла Навані й загоїло її рану. Світло, яке оживило фабріали, Світло, яке співало тонами Гонора та Культивації в тандемі.
Але її спрен... Родич був таким слабким.
Навані схопилася за колону, вливаючи в неї свою силу, але так багато хаосу забруднило систему, наче крєм у цистерні чистої води. Пустосвітло, введене Рабоніель.
Навані не могла його знищити, але, можливо, могла якось це витіснити. Тепер вона бачила вежу як єдину сутність із гранатовими жилами, дуже схожими на вени та артерії. І вона жила в цій сутності. Сутність стала її тілом. Вона побачила тисячі зачинених дверей, які розвідники пропустили, складаючи мапу вежі. Побачила приголомшливі механізми для контролю тиску, тепла...
Ні, треба зосередитися.
«Гадаю, нам потрібно вигнати Пустосвітло», — сказала Навані Родичу.
«Я... — промовив Родич. — Як?»
«Я можу співати правильним тоном, — відповіла Навані. — Ми увіллємо в систему стільки Вежесвітла, скільки поміститься, потім зупинимось і змусимо ці системи тут, тут і тут вібрувати тоном анти-Пустосвітла».
«Напевно. Але як ми зможемо створити вібрацію?»
«На столі Рабоніель є пластина. Я попрошу своїх учених зіграти на ній. Мені потрібен зразок, щоб створити цей тон, але з нею я зможу передати вібрацію через систему. Це повинно змусити спотворення ворога вийти через розбиті самоцвіти в насосному механізмі. Що ти думаєш?»
«...Так? — тихо сказав Родич. — Я думаю... так, це може спрацювати».
«Коли все буде зроблено, слід перезапустити захист вежі, — сказала Навані. — Це складні фабріали... зроблені з сутності спрена. Твоєї сутності?»
«Так, — відповів Родич, і його голос ставав усе сильнішим. — Але вони складні, і треба було багато років...»
«Фабріал, що регулює тиск, тут, — сказала Навані, подумки оглядаючи його. — А, бачу. Мережа атракторів втягує повітря та створює бульбашку тиску. Досить геніально».
«Так!»
«І нагрівальні фабріали... зараз це не важливо... але ти створило для них корпуси з металів — ти фізично проявилося як метал і кристал, як Сколкозбройці проявляються з менших спренів».
«ТАК!»
Почавши працювати, Навані помітила дещо дивне. Що це рухалося по вежі? Великий маршал Каладін? Його сили відновилися, він швидко летів, закутаний у спренів, як у броню. Він досяг Четвертого Ідеалу.
І летів не в той бік.
Вона легко побачила його помилку. Він вирішив, що найкращий спосіб захистити вежу — прийти сюди, до колони, і врятувати Навані. Але ні, він потрібен в іншому місці.
Вона привернула його увагу миготливими вогниками на стіні.
«Родичу?» — незабаром голос Каладіна пролунав у системі, коли він торкнувся кристалічної жили.
«І так, і ні, великий маршале, — сказала Навані. — Колона в безпеці. Доберися до ринку Розрив. Скажи ворогам, яких там знайдеш, що їм краще швидко відступити».
Він негайно підкорився і змінив напрямок польоту.
Навані, сповнена неймовірних знань, взялася до роботи.
Далінар переконав Вітробігунів затриматися в небі над табором Ішара, а не летіти негайно назад до військового табору в Емулі.
Проте він хвилювався за них. Променисті похнюпились, як солдати, які цілий день ішли прискореним маршем. Зазвичай Буресвітло підсилювало їх, але вони скаржилися на головний біль, який не могли вилікувати їхні сили.
«Наслідки не повинні бути постійними, — сказав Прародитель бур. — Але я не можу сказати напевно. Ішар З’єднав їх із землею. По суті, їхні сили сприйняли каміння як частину тіла і тому намагалися наповнити землю Буресвітлом, як воно наповнює їхні вени».
«Я ледве розумію те, що ти сказав, — відповів Далінар, зависнувши високо в небі над табором Ішара. — Як такі речі можливі?»
«Сила Виковувача уз — це сила творіння. Сила богів, включаючи здатність з’єднувати душі. Раніше Гонор завжди був тут, щоб оберігати цю силу, обмежувати її. Здається, Ішар знає, як повною мірою використовувати свою нову свободу, — Прародитель бур замовк, а потім загуркотів тихіше: — Він мені ніколи не подобався. Хоча тоді я був лише вітром — і не зовсім розумним, — я пам’ятаю його. Ішар був честолюбним ще до того, як його охопило божевілля. Він не один несе провину за руйнування Ашину, першої домівки людства, але він був тим, кого Одіозум першим змусив обманом поекспериментувати зі Сплесками».