— Мені просто потрібен хороший відпочинок, — сказав Каладін. — Думаєш, мені зараз погано? Бачила б ти мене після того, як Гав змусив іти прискореним маршем через... через...
Він відвернувся. Брехати самому собі — це одне. Брехати Сил було важче.
— Моаш зробив щось зі мною, — сказав він. — Увів у якийсь транс.
— Я так не думаю, Каладіне, — прошепотіла вона. — Як він дізнався про Безодню Честі? І про те, що ти там мало не зробив?
— Я багато про що йому розповідав, ще в кращі часи. В армії Далінара, до Урітіру. До...
Чому він не міг згадати ті часи, теплі часи? Як сидів біля багаття зі справжніми друзями?
Справжніми друзями, включаючи людину, яка щойно намагалася переконати його накласти на себе руки.
— Каладіне, — сказала Сил, — усе погіршується. Ця... холодність на твоєму обличчі, ця втома. Це відбувається щоразу, коли в тебе закінчується Буресвітло. Ніби... ти можеш продовжувати діяти тільки тоді, коли воно в тобі.
Він міцно заплющився.
— Ти ціпенієш щоразу, коли чуєш повідомлення про втрати серед Вітробігунів.
Коли він чув про загибель своїх воїнів, то завжди уявляв собі, як знову наводить мости. Чув крики, бачив стріли в повітрі...
— Будь ласка, — прошепотіла вона. — Скажи, що робити. Я не розумію цього в тобі. Я так, намагалася. Та, здається, не можу зрозуміти, що ти відчуваєш і чому.
— Якщо ти коли-небудь це з’ясуєш, поясниш мені, гаразд? Чому він не міг просто відмахнутися від того, що сказав Моаш? Чому не міг встати на повен зріст? Крокувати до сонця, як герой, яким його всі вважали?
Він розплющив очі та зробив ковток бульйону, але той уже остиг. Каладін усе одно змусив себе його проковтнути. Солдати не могли собі дозволити перебирати їжею.
Невдовзі від натовпу Вітробігунів відокремилася постать і неквапно пішла до нього. Форма Тефта сиділа акуратно, а борода була підстрижена, але тепер він нагадував старий камінь, бо більше не світився. Такий порослий мохом камінь, який можна знайти біля підніжжя пагорба, побитий дощами й вітрами часу, і який змушує гадати, що ж він бачив протягом свого існування.
Тефт хотів сісти поруч із Каладіном.
— Я не хочу говорити, — огризнувся Каладін. — У мене все чудово. Тобі не треба...
— Ой, заткнися, Келе, — зітхнув Тефт, всідаючись. Йому було трохи за п’ятдесят, але іноді він поводився як дід, років на двадцять старший. — За хвилину підеш і привітаєш цю дівчину зі складанням присяги Третього Ідеалу. Для неї це було важко, як і для більшості з нас. Вона повинна побачити твоє схвалення.
На вустах Каладіна зникли заперечення. Так, тепер він великий маршал. Але правда в тому, що кожен офіцер, вартий своїх шевронів, знає, що є час стулити рота і зробити те, що наказує сержант. Навіть якщо він більше не твій сержант, а загону вже немає.
Тефт подивився на небо:
— Отже, той виродок ще живий, так?
— У нас було підтвердження, що його бачили два місяці тому, в бою на веденському кордоні, — сказав Каладін.
— Угу, два місяці тому. Але я думав, що хтось на їхньому боці уже вбив його. Думаю, що і вони його ненавидять.
— Вони дали йому Клинок честі, — сказав Каладін. — Якщо й ненавидять його, то виявили це дивним способом.
— Що він сказав?
— Що ви всі помрете.
— Та ну? Порожні погрози? Та він збожеволів.
— Так, збожеволів.
«Однак це не було погрозою, — подумав Каладін. — Зрештою я втрачу всіх. Ось як усе працює. Так завжди...» — Скажу іншим, що він щось винюхує. Колись може спробувати напасти на когось із нас. — Тефт подивився на Каладіна. — Ренарін сказав, що знайшов тебе там на колінах. Без зброї в руках. Ніби ти застиг у бою...
Тефт недоговорив речення, маючи на увазі ще щось. «Ніби ти застиг у бою. Знову». Таке нечасто траплялося. Тільки цього разу і тоді в Холінарі. І коли Лопен мало не загинув кілька місяців тому. І... іще кілька разів.
— Поговорімо з Ларан, — мовив Каладін встаючи.
— Хлопче...
— Ти ж сам сказав мені, що я повинен це зробити, Тефте. Побий тебе буревій, не заважай.
Каладін пішов виконувати свій обов’язок, а Тефт слідував за ним. Він дозволив їм запевнитися, що досі був видатним лідером, якого вони знали. Він попросив Ларан викликати новий Клинок, щоб привітати її спрена. Спренів честі так мало, тож Каладін намагався завжди приділяти їм увагу.
Після цього, як він і сподівався, Далінар попросив Вітробігунів доставити його, Навані та ще кількох осіб до Розколотих рівнин. Багато Променистих залишилися охороняти «Четвертий міст» під час довгої подорожі, але командний склад був потрібен для виконання інших обов’язків.
Провідавши батьків, які, звичайно ж, вирішили залишитися з городянами, Каладін відлетів. Принаймні вітер вирував навколо них під час польоту і Тефт більше не міг ставити жодних запитань.
Навані одночасно любила і ненавиділа суперечності.
З одного боку, суперечності в природі або науці були завітами логічного, розумного порядку всіх речей. Коли сто предметів складалися в якусь закономірність, а потім один порушував її, це показувало, наскільки чудовою була закономірність від початку. Відхилення підкреслювали природну різноманітність.
З іншого боку, відхилення виділялося. Як дріб на сторінці цілих чисел. Сімка в грандіозній послідовності парних чисел. Суперечності шепотіли, що її знання неповні.
Або ще гірше — ніякої послідовності не було. Можливо, все було випадковим хаосом і вона вдавала, що світ має сенс, для власного душевного спокою.
Навані погортала нотатки. Її невиразна кругла кімната була занадто мала, щоб стояти в ній. Там був стіл, прикручений до підлоги, і один стілець. Вона могла торкнутися стін з обох боків одночасно, витягнувши руки.
Кубок для зберігання сфер прикріплений до столу і щільно закритий зверху. Вона, звичайно ж, принесла для освітлення тільки діаманти. Терпіти не могла, коли освітлення складалося із самоцвітів ста різних кольорів і розмірів.
Жінка із зітханням витягнула ноги вперед під столом. Години, проведені в цій кімнаті, викликали бажання встати й піти прогулятися. Це було неможливим, і натомість Навані розклала на столі сторінки, що гнівали її.
Ясні подобалося вишукувати невідповідності вданих. Дочка Навані, здавалося, зростала на суперечностях, невеликих відхиленнях у свідченнях очевидців, питаннях, порушених упередженими спогадами в історичній хроніці. Ясна ретельно перебирала такі нитки, витягувала їх, щоб відкрити нові прозріння та секрети.
Ясна любила секрети. Навані ставилася до них більш насторожено. Секрети перетворили Ґавілара на... такого, яким він зрештою став. Навіть сьогодні жадібність фабріалірів у всьому світі заважала суспільству вчитися, рости й творити — і все в ім’я збереження комерційної таємниці.
Скільки таємниць зберігали стародавні Променисті протягом століть, тільки для того щоб померти разом з ними, змушуючи Навані відкривати все заново? Вона нахилилася до стільця і взяла фабріал, який знайшли Каладін і Цуп.
Навані й гадки не мала, що з ним робити. Чотири поєднані гранати? Жоден з них, схоже, не мав усередині спрена. Їй не були знайомі ні метал, з якого зроблена клітка, ні спосіб огранювання самоцвітів... Вивчення цього предмета було чимось схоже на спробу зрозуміти іноземну мову. Як він придушив здібності Променистих? Чи це було пов’язано із самоцвітами, закладеними в зброю ворожих солдатів, тих, що висмоктували Буресвітло? Стільки буремних секретів.
Навані взяла замальовку колони із самоцвітів у центрі Урітіру. «Те саме», — подумала вона, повертаючи фабріал у руці, потім порівнюючи його зі схожою на вигляд конструкцією з гранатів на малюнку. Ті, що в колоні, величезні, але огранювання, розташування каменів, відчуття були однаковими.
Чому у вежі був пристрій для придушення сил Променистих? Це ж їхній дім.