«Я бачу, що зробив помилку, — сказала сила тихо і вдумливо. — Я новачок у цьому. Мені не слід було наполягати на тому, щоб отримати інформацію. Суть у тому, щоб дати тобі те, що ти очікуєш. Навіть істоту, якій тисячі років, можна обдурити. Тепер знаю це з особистого досвіду».
— Хто ти? — прошепотів Дотепник.
«Одіозум, — відповіла сила. — Дай мені подумати... Я не можу тобі нашкодити. Але тут ти використав інший вид Інвеститури для зберігання своїх спогадів, так? Оскільки ти прожив довше, ніж належить смертному, тобі потрібно десь зберігати зайві спогади. Я не можу побачити твого розуму, але можу побачити твої спогади, так?»
Уперше за довгий-довгий час Дотепник відчув справжній жах. Якщо Одіозум знищить Енергоподихи, що зберігали його спогади...
«Я не вірю, що це завдасть тобі справжньої шкоди... — продовжив Одіозум. — Так, здається, угоди мого попередника дозволять мені...» Дотепник зупинився в коридорах старого палацу Елгокара на Розколотих рівнинах. Він озирнувся довкола, потім схилив голову набік. Невже йому щось почулося?
Він похитав головою і пішов далі, шукаючи глядачів. Підкинув монету в повітря, потім схопив її, а тоді витягнув долоню вперед і розчепірив пальці, щоб показати, і що монета зникла. Але, звісно, вона таємно лежала в іншій долоні, прихована від очей.
— Розповідати історії, — сказав він, звертаючись до порожнього коридору, — це, по суті, обман.
Швидким рухом він засунув монету за пояс, усе ще розмахуючи іншою рукою для відволікання. Потім почувся дзенькіт — щось вислизнуло з-за пояса. Він зупинився і знайшов на підлозі одну з фальшивих монет — з тих, що можна склеїти разом, щоб ті здавалися однією монетою.
Але чому лише одна половинка? Вона мала бути надійно захована в маленькій потаємній кишені його сорочки. Він підняв монету й озирнувся, щоб перевірити, чи ніхто не помітив помилки.
— Ідеєчко, удай, що нічого не помітила, — сказав він.
Але її не було на куртці. Буреклята спренка. Невже вона вислизнула, коли він не дивився? Дотепник обхопив долонею голову, відчуваючи дивну дезорієнтацію.
Щось пішло не так. Але що?
— Складність, — сказав він, ховаючи монету, — полягає втому, щоб змусити всіх повірити, що ти прожив тисячу життів... Змусити їх відчути біль, видовища, правду...
Прокляття. Щось не так.
— Ті самі брудні фокуси використовуються і для розповідання історій, — прошепотів Дотепник, — і для бійки в провулку. Завжди будь готовий ударити їх туди, куди вони не очікували.
Проте ніхто не слухав. Хіба раніше за ним не летіла пара посіпак Сджа-анат? Він туманно пам’ятав... Ідея прогнала їх?
Дотепник озирнувся довкола, аж раптом щось відчув. Поколювання, від якого його Енергоподихи пошаленіли.
«Ага...» — подумав Дотепник. Він очікував цього — зрештою, саме тому він і покинув вежу. Одіозум не міг знайти його там.
Він пішов до колишньої вітальні Елгокара, що була недалеко, і зробився доступним — його стало видно, легко до нього дістатися. Потім, коли істота увійшла до непоказної кам’яної кімнати, Дотепник вклонився і промовив:
— Ласкаво прошу, Райзе! Наче ж нещодавно бачилися.
«Я помітив, що ти доклав руку до створення цього договору», — награно промовив голос у його голові.
— Ти завжди був розумним, — сказав Дотепник. — Тобі це підказала моя блискуча манера висловлювання, моя кмітливість у переговорах чи те, що я включив у текст своє ім’я?
«У яку гру ти граєш?»
— У гру здорового глузду.
«Е... Що?»
— Здоровий глузд, Одіозуме. А в мене є тільки нездоровий глузд. Ну, і ще кілька дрібних монет...
Він опустив погляд на монету, яку все ще тримав у руці, і схилив голову набік.
«Я тебе ненавиджу».
— Райзе, любий, — сказав Дотепник, підвівши очі, — вважається, що ти ідіот. Говоритимеш занадто багато таких розумних речей — і мені доведеться дещо переосмислити... Я знаю, що ти підкоригував договір, намагаючись отримати перевагу. Що ти відчуваєш, знаючи, що Далінар Холін, простий смертний, узяв гору над тобою?
«Я помщуся, — промовив Одіозум. — Навіть якщо це займе цілу вічність, Цефандрію, я знищу тебе».
— Ну й розважайся! — гукнув Дотепник, крокуючи до дверей. — Дай мені знати, як проведеш час на самоті. Навіть Потойбіччя знає, що більше ніхто не витримає твого товариства.
«Це не має значення! — проревів Одіозум. — Мій захисник знищить захисника Далінара, а тоді я використаю його та своїх прихильників на цій планеті, щоб нарешті зробити все, що хочу!»
— Ну й добре, — сказав Дотепник, стоячи у дверях. — Коли все закінчиш, принаймні не забудь помити руки.
Він грюкнув дверима, розвернувся і продовжив свій шлях. Намагався підібрати мелодію, щоб її насвистувати, але всі звучали неправильно. Щось псувало ідеальний ритм.
Присутність Одіозума лишилася позаду. Що ж тоді... не так?
«Не завдавай собі клопоту, — подумав він. — Усе йде за планом».
Зрештою, перша за тисячу років зустріч Дотепника з Одіозумом пройшла саме так, як він собі уявляв.
Кінець четвертої книги «Хронік Буресвітла»
Прикінцеві примітки
Тягар — наше покликання.
Пісні з дому — знання.
Знання дому пісень — покликання наше й тягар.
Вірш цікавий своїм навмисним навантажуванням останнього рядка, в той час як алетійські поети традиційно роблять наголос на центральне слово і складають вірш навколо нього. Співуни, як видно, по-іншому трактують цю форму мистецтва.
Подана вище таблиця містить неповний перелік традиційних воринських символів, що пов’язані з Десятьма Сутностями. Разом вони утворюють Подвійне Око Всемогутнього — очне яблуко з двома зіницями, що символізує створення рослин і тварин. Також воно лежить в основі форми піскового годинника, яка часто асоціюється з Променистими лицарями.
Давні вчені додавали до цього списку ще й десять орденів останніх, а також самих Вісників, для кожного з яких існувала класична асоціація з певним числом і Сутністю. Не можу сказати напевно, як саме вписуються в цю парадигму десять рівнів Приборкування порожнечі або спорідненої з ним Старої магії, якщо це взагалі можливо. Моє дослідження з великою ймовірністю вказує на існування ще одного набору здібностей — навіть езотеричніших, ніж Приборкування порожнечі. Стара магія, напевно, належала б до цього списку, хоча я починаю підозрювати, що вона щось геть інше.
Зауважте, що наразі я вважаю поняття «тілесного вмістища» радше філософським тлумаченням, ніж реальним атрибутом цієї Інвеститури та її виявів.
На додачу до Сутностей, класичних для Рошару елементів, було відкрито ще й десять Сплесків. Вважається, що це фундаментальні сили, на яких тримається світ, чи, точніше, представлення десяти основних здібностей, які надавали Вісникам, а потім і Променистим лицарям їхні узи.
Адгезія: Сплеск тиску та вакууму
Гравітація: Сплеск тяжіння
Сепарація: Сплеск руйнування й розкладання
Абразія: Сплеск тертя
Прогресія: Сплеск росту та зцілення, чи регенерації
Ілюмінація: Сплеск світла, звуку та різноманітних хвильових утворень