Ґавілар раптом випростався і подивився в бік дверей, хоча Навані не видала ані звуку. Їхні погляди зустрілися. Тож жінка штовхнула двері так, ніби саме збиралася зайти. Вона не шпигувала, адже була королевою в цьому палаці. Навані могла заходити куди забажає, особливо у власний кабінет.
— Чоловіче, — промовила вона, — на бенкеті за тобою сумують гості. Ти, здається, втратив лік часу.
— Панове, — звернувся Ґавілар до послів, — я маю перепросити. Нервовий воринець провів рукою по своєму ріденькому волоссю:
Я хочу більше дізнатися про проект, Ґавіларе. До того ж ти повинен знати, що сьогодні тут ще одна з нас. Я помітив її роботу.
— У мене скоро зустріч з Мерідасом та іншими, — сказав Ґавілар. — У них є ще інформація для мене. Після цього зможемо поговорити знову. Ні, різким голосом відказав макабакі. — Сумніваюся, що ми це зробимо.
Це ще не все, Нейле! — промовив воринець, хоча й пішов за другом. — Це важливо! Я хочу піти. Це єдиний спосіб...
— Що це було? — запитала Навані, коли Ґавілар зачинив двері. — Це ніякі не посли. Хто вони насправді?
Ґавілар не відповів. Він почав неквапно збирати сфери зі столу і складати їх у мішечок.
Навані кинулася вперед і схопила одну:
— Що це? Звідки ти взяв сфери, які так світяться? Це має щось спільне з фабріалірами, яких ти запросив сюди?
Вона подивилася на нього, чекаючи якоїсь відповіді, якогось пояснення. Натомість він простягнув руку до її сфери:
— Це тебе не стосується, Навані. Повертайся на бенкет.
Вона стиснула сферу в долоні:
— Значить, продовжувати прикривати тебе? Ти обіцяв ясновельможному Райну, що будеш посередником у його суперечці саме сьогодні? Ти знаєш, скільки людей на тебе чекає? І ти сказав, що маєш піти на ще одну зустріч зараз, до початку бенкету? Ти що, збираєшся просто ігнорувати наших гостей?
— Чи знаєш ти, — тихо промовив він, — як я вже втомився від твоїх постійних розпитувань, жінко?
— Тоді, можливо, все ж спробуєш відповісти на одне-два запитання. Це був би новий досвід для тебе — ставитися до дружини як до людини, а не як до машини, створеної для підрахунку днів тижня для тебе.
Він змахнув рукою, вимагаючи сферу.
Інстинктивно вона стиснула її міцніше.
— Чому? Чому ти продовжуєш відгороджуватися від мене? Благаю, просто скажи мені.
— Є певні секрети, з якими ти не впоралася б, Навані. Якби ти знала про масштаби того, що я задумав...
Вона насупилася. Масштаби чого? Він уже підкорив Алеткар. Об’єднав великих князів. Невже звернув свій погляд до Нічийних Пагорбів? Звичайно, заселення клаптика диких земель, де проживало лише дивне плем’я паршменів, було дріб’язком порівняно з тим, чого він уже досяг.
Він узяв її за руку, із зусиллям розтиснув пальці та забрав сферу. Дружина не чинила опору — наслідки могли бути загрозливими. Він ніколи не використовував силу проти неї, але в його арсеналі були слова. Зауваження. Погрози.
Ґавілар узяв дивну, приголомшливу сферу і сховав її в мішечок разом з іншими. Туго затягнув, наче поставивши крапку в суперечці, потім засунув мішечок у кишеню.
— Ти караєш мене, чи не так? — зажадала відповіді Навані. — Ти ж знаєш про мою любов до фабріалів. Ти навмисно насміхаєшся з мене, бо знаєш, що мені буде боляче.
— Можливо, — відказав Ґавілар, ти навчишся думати, перш ніж говорити, Навані. Можливо, ти дізнаєшся про небезпечну ціну чуток.
«Знову це?» — подумала вона, а вголос сказала:
— Нічого не сталося, Ґавіларе.
— Ти думаєш, мене це хвилює? Думаєш, придворним є діло до цього? Для них брехня не гірша за факти.
Вона зрозуміла, що це правда. Ґавіларові було все одно, чи зраджувала вона його — а вона цього не робила. Але те, що вона сказала, спричинило чутки, які важко було придушити.
Ґавілар дбав лише про свій спадок. Він хотів, щоб його знали як великого короля, великого вождя. Це прагнення завжди підштовхувало його, але останнім часом воно переросло в щось інше. Він продовжував запитувати, чи запам’ятають його як наймогутнішого короля Алеткару? Чи міг він змагатися зі своїми предками, такими, як Творець Сонця?
Якщо королівський двір вирішить, що він не може контролювати власної дружини, чи не поставить це під сумнів його спадок? Яка користь від королівства, якщо Ґавілар знає, що дружина таємно кохає його брата? Тут Навані наче втілювала відбитий шмат мармуру в монументі його спадку.
— Поговори зі своєю дочкою, — сказав Ґавілар, повертаючись до дверей. — Думаю, мені вдалося заспокоїти гордість Амарама. Він може забрати її назад, а час закінчується. Мало хто з інших залицяльників зверне на неї увагу. Мені, мабуть, доведеться заплатити пів королівства, щоб позбутися дівчини, якщо вона знову відмовить Мерідасу.
Навані пирхнула:
— Сам поговори з нею. Якщо те, чого ти хочеш, так важливо, може, ти зробиш це хоч раз самостійно? Крім того, мені не подобається Амарам. Ясна заслуговує на краще.
Він завмер, потім озирнувся і заговорив низьким спокійним голосом:
— Ясна вийде заміж за Амарама, як я їй і наказав. Вона відкине мрію стати знаменитою, відрікшись від церкви. Її зарозумілість заплямовує репутацію всієї родини.
Навані зробила крок уперед, і її голос став таким же холодним, як і його:
— Ти розумієш, що дівчина все ще любить тебе, Ґавіларе? Вони всі люблять тебе. Елгокар, Далінар, хлопці... вони боготворять тебе. Упевнений, що хочеш показати їм свою справжню сутність? Саме вони — твій спадок. Стався до них з обережністю. Саме вони визначать, яким тебе запам’ятають.
— Велич — моя сутність, Навані. Жодні зусилля таких посередностей, як Далінар чи мій син, не зможуть цьому завадити. І особисто я сумніваюся, що Елгокар зміг би досягти бодай посередності.
— А як щодо мене? — запитала вона. — Я могла б написати твою історію. Твій життєпис. Що б ти не думав про свої дії, досягнення... це ефемерно, Ґавіларе. Слова на сторінках створюють образ для майбутніх поколінь. Ти відкидаєш мене, але я тримаю в руках те, чим ти дорожиш найбільше. Штовхни мене занадто сильно — і я почну стискати кулаки.
Він не відповів криком чи люттю, але холодна порожнеча в його очах могла б поглинути цілі королівства та залишити після себе тільки чорноту. Він підняв руку до її підборіддя й ніжно обхопив його, наче перекривлюючи колись пристрасний жест.
Болючіше за ляпас.
— Ти знаєш, чому я не залучаю тебе до цього, Навані? — м’яко спитав він. — Ти думаєш, що зможеш прийняти правду?
— Спробуй хоч раз. Це б охолодило мене.
— Ти не гідна цього, Навані. Вважаєш себе вченою, але де ж твої відкриття? Ти вивчаєш світло, але сама — його протилежність. Ти річ, яка знищує світло. Ти гаєш час, борсаючись у кухонному бруді й розмірковуючи про те, чи розпізнає якийсь нікчемний світлоокий правильні лінії на мапі. Це не дії великих. Ти не вчена. Тобі просто подобається бути поруч із ними. Ти не фабріалірка. Ти лише жінка, яка любить дрібнички. У тебе немає власної слави, досягнень чи здібностей. Усе видатне в тобі лише завдяки комусь іншому. У тебе немає влади — тобі просто подобається виходити заміж за чоловіків, які її мають.
— Як ти смієш...
— Заперечуй це, Навані, — гаркнув він. — Заперечуй, що кохала одного брата, але вийшла заміж за іншого. Ти прикидалася, що обожнюєш чоловіка, якого ненавиділа, бо знала, що він стане королем.
Вона відсахнулася, вириваючись із його хватки й відвертаючись. Заплющила очі й відчула сльози на щоках. Це було складніше, ніж він припускав: вона кохала їх обох, але наполегливість Далінара лякала її, тому Ґавілар здавався безпечнішим вибором.
Але у звинуваченнях Ґавілара була частка правди. Жінка могла збрехати собі й сказати, що насправді серйозно розглядала кандидатуру Далінара, але всі знали, що врешті-решт вона обере Ґавілара. І вона це зробила. Він був впливовішим.