На щастя, він не зробив жодного з очікуваних коментарів. Ні банальної підтримки, ні заохочень для Каладіна підбадьоритися та служити далі. Обидва тихо сиділи в галасливому приміщенні, зробивши довгу паузу. Зрештою Адолін промовив:
— Знаєш, батько може помилятися.
Каладін знизав плечима.
— Він людина, — сказав Адолін. — Пів міста вважає, що він якийсь відроджений вісник, але він усього-на-всього людина. Він і раніше помилявся. Жахливо помилявся.
«Далінар убив матір Адоліна», — подумав Каладін. Ця новина, щойно з'явилася, швидко поширилася. Містяни читали, слухали чи чули про дивну автобіографію Далінара. Написана самим Чорношипом під руки, вона не була закінчена, але чернетки розлетілися скрізь. У ній Далінар зізнався у багатьох речах, включаючи ненавмисне вбивство власної дружини.
— Я не лікар, — сказав Адолін. — І навіть на половину не такий здібний командувач, як мій батько. Але не думаю, що тебе слід відсторонити відбоїв, принаймні назавжди. Тобі потрібно щось інше.
— Що саме?
— Якби ж я знав. Має бути спосіб допомогти тобі. Спосіб упорядкувати твої думки.
— Хотілося б, щоб усе було так просто. Але чому тебе це хвилює? Яке це має значення?
— Ти мій єдиний мостонавідничок, — усміхнувся Адолін. — Де мені взяти іншого? Усі почали відлітати, — його усмішка зникла. — Іще одне. Якщо ми знайдемо спосіб допомогти тобі, то, можливо... можливо, ми зможемо знайти спосіб допомогти їй. Його погляд ковзнув через приміщення, до Вейл.
— З нею все добре, — відказав Каладін. — Вона знайшла рівновагу. Ти ж чув, вона вважає, що в неї все гаразд.
— Так само як ти кажеш усім, що в тебе все гаразд? — Адолін зустрівся з ним поглядом. — З нею не все гаразд. Їй боляче. За минулий рік я бачив, як вона бореться, і бачив натяки на те, що скочується — хоча й повільніше зараз — до гірших глибин. Їй потрібна допомога, а я не знаю, чи зможу їй допомогти.
Стіл загудів.
— Ти маєш рацію, — сказав Фрактал. — Вона приховує це, але щось не так.
— Що підказують твої медичні знання, Келе? — запитав Адолін. — Що мені робити?
— Не знаю. Нас учили боротися з тілесними недугами, а не лікувати душевні розлади. Хіба що звернутися до подвижників.
— Думаю, це неправильно. — Угу.
Каладін насупився. Він і сам точно не знав, що подвижники роблять з душевнохворими пацієнтами.
— Мені поговорити з ними? — спитав Фрактал. — З подвижниками щодо допомоги?
— Можливо, — відповів Каладін. — Дотепник може знати, як допомогти. Здається, він знає все про такі речі.
— Звичайно, ти можеш давати поради, Келе, — сказав Адолін.
— Покажи їй, що тобі не все одно. Вислухай її. Підбадьор, але не змушуй бути щасливою. І не залишай наодинці, якщо турбуєшся про неї... — Каладін замовк і сердито зиркнув на Адоліна.
Адолін усміхнувся. Це стосувалося не тільки Шаллан. Геєна! Невже він дозволив Адоліну перехитрити себе? Можливо, йому треба замовити щось міцніше.
— Я хвилююся за вас обох, — сказав Адолін. — І збираюся знайти спосіб вам допомогти. Якось.
— Ти буреклятий дурень. Ми повинні знайти тобі спрена. Чому тебе досі не прийняли в жоден з орденів?
Адолін знизав плечима:
— Думаю, я не годжуся.
— Це все через твій меч. Сколкозбройні показують кращі результати, якщо відмовляються від старих Сколків. Ти маєш позбутися свого.
— Я не збираюся «позбутися» Маї.— Я знаю, що ти прив’язаний до меча. Але отримаєш дещо краще, якщо станеш Променистим. Подумай, що б...
— Я не збираюся позбутися Маї, — повторив Адолін. — Облиш це, мостонавідничку.
Рішучість у його голосі здивувала Каладіна, але перш ніж він устиг ще щось сказати, з’явився Джор, щоб представити Адолінові свою наречену Крист.
І хай буде Каладін четвертим дурнем, якщо Адолін не витягне одразу ж подарунок для пари. Адолін не просто з’явився у своїй улюбленій винарні в ніч святкування весілля, він приготував подарунок.
Вейл зрештою втомилася від гри та повернулася, вже добряче напідпитку. Коли Адолін пожартував про це, вона покепкувала, мовляв, їй пощастило, що вона зараз Вейл, «бо Шаллан справді не переносить алкоголь, який вона випила».
Вечір тривав. Повернулася Сил і заявила, що хоче взяти участь в азартних іграх. Каладін усе більше радів тому, що зробив Адолін. Не тому, що йому покращало, бо він усе ще почувався нещасним. Однак відчуття нікчемності зменшилося серед інших, і Каладін мусив удавати, що з ним усе гаразд. Прикидатися. Це лише ширма, але він виявив, що іноді ширма працювала навіть для нього самого.
Рівновага тривала протягом двох годин, доки під кінець весільної вечірки з’явився Скеля. Він, мабуть, домовився з Адоліном і Вейл раніше, бо вони вислизнули з кабінки, як тільки помітили його, залишивши Скелю і Каладіна поговорити наодинці.
Лише від погляду на обличчя Скелі в Каладіна скрутило шлунок. Отже, настав час, чи не так? Звичайно, це сталося саме сьогодні, а не в будь-який інший день.
— Низовинець, — сказав Скеля. — Мій капітан.
— Ми повинні зробити це саме сьогодні, Скеле? Я не в найкращій формі.
— Ти й раніше так казав. І ще раніше.
Каладін зібрався із силами, проте кивнув.
— Я чекав, як ти просив, хоча ці Сколки Амарама для мого народу припадають порохом у скрині, — сказав Скеля, притиснувши великі долоні до стільниці. — Була хороша пропозиція. Моя сім’я втомилася від подорожей. Краще почекати, нехай вони познайомляться з моїми друзями. І Струна хотіла тренуватися. Ха! Вона каже, що традиції рогоїдів і традиції алеті дурні. Першим Сколкозбройним серед мого народу став не нуатома, а молода жінка.
— Це міг бути ти, Скеле. Або з тими Сколками, які ти добув, або як Променистий з власним спреном. Ти нам потрібен. Ти мені потрібен.
— У тебе був я. Тепер я собі потрібен. Настав час повернутися, мій ула-макай. Мій капітане.
— Ти щойно сказав, що ваші традиції дурні.
— Для моєї дочки, — Скеля показав на своє серце. — Не для мене, Каладіне. Я підняв лук.
— Ти врятував мені життя.
— Я зробив цей вибір, тому що ти вартий цієї жертви, — він потягнувся через стіл і поклав руку на плече Каладіна. — Але це не жертва, доки я не піду, як потрібно, шукати справедливості у свого народу. Я хочу піти з твого благословення. Але піду в будь-якому разі.
— Сам?
— Ха! Мені б не було з ким поговорити! Пісня піде зі мною, і молодші діти теж. Струна і Дар хочуть залишитися. Дар не повинен битися, але я боюся, що буде. Це його вибір. А це мій вибір.
— Моаш там, Скеле. Він може напасти на тебе. Якщо ти не битимешся... твоя сім’я може опинитися в небезпеці.
Зачувши це, Скеля замовк, а потім усміхнувся:
— Шрамм і Дрегі сказали, що хочуть побачити мої Гори. Можливо, я дозволю їм допомогти літати моїй родині, щоб не ходити по всіх дурних низинах. Тоді в нас буде захист, так?
Каладін кивнув. Це було найкраще, що він міг зробити, — відправити ескорт. Скеля ніби чогось чекав... і Каладін зрозумів, що це може бути пропозиція піти з ними. Щоб побачити Рогоїдські піки, якими так часто хвалився Скеля. Кремезний кухар ніколи не розповідав свої історії щиро. Це місце було холодною пусткою чи пишним і теплим раєм?
У будь-якому разі... може, Каладін міг би піти. Може, він міг би полетіти в пошуках пригод. Провести Скелю до його дому, потім залишитися, або просто втекти, знайти десь іншу битву. Далінар не міг його зупинити.
«Ні». Каладін відразу ж відкинув цю думку. Втеча — це вчинок дитини. Крім того, він не міг піти зі Скелею. Не тільки через спокусу втекти, а й тому, що сумнівався, чи стримається, якщо Скеля віддасться до рук правосуддя. Рогоїд навмисно мовчав про те, яке покарання його народ може накласти за такі вчинки, але Каладін вважав усі їхні традиції суспільних ролей, заснованих на порядку народження, дурними. Якби Каладін вирушив туди, то лише послабив би твердість рішення друга.