— Я благословляю тебе, Скеле. І твій шлях, і всіх інших, хто забажає взяти коротку відпустку, щоб супроводжувати тебе. Почесна варта Вітробігунів — ти заслуговуєш цього і навіть більшого. А якщо ви зустрінете Моаша...
— Ха! — Скеля встав. — Хай спробує прийти по мене. Це дозволить мені наблизитися настільки, щоб покласти руки йому на шию і стиснути.
— Ти ж не б’єшся.
— Це? Не бій. Винищення. Навіть кухар може вбити щура, якого знайде у своєму зерні.
Скеля всміхнувся, і Каладін, що знав його досить добре, зрозумів, що це жарт.
Скеля простягнув руки для обіймів:
— Нумо. Попрощайся зі мною.
Почуваючись наче у трансі, Каладін встав:
— Ти повернешся? Якщо зможеш, потім?
Скеля похитав головою:
— Те, що я зробив тут з усіма вами, це — кінець. Ми знову зустрінемося, я підозрюю, не в цьому світі. Не в цьому житті.
Каладін обійняв друга. Останні, могутні обійми рогоїда. Коли вони відірвалися один від одного, Скеля плакав, але всміхався.
— Ти повернув мені життя. Дякую за це, Каладіне, начальнику мостонавідників. Не сумуй, що тепер я обираю жити цим життям.
— Ти йдеш у в’язницю або навіть гірше.
— Я йду до богів, — Скеля підняв палець. — Є один, що тут живе. Один афах'лікі. Він могутній бог, але хитрий. Тобі не слід було губити його флейту.
— Я... не думаю, що Дотепник бог, Скеле.
Той поплескав Каладіна по голові:
— Висотнохворий, як завжди.
Він усміхнувся, вклонившись так розмашисто й шанобливо, як Каладін ніколи не помічав за ним раніше.
Після цього Скеля відступив, щоб зустріти Пісню біля дверей, і пішов. Назавжди.
Каладін важко опустився на крісло. Принаймні товариш не буде поруч, коли Каладіна знімуть з посади. Скеля зможе спокійно провести решту свого життя — короткого чи довгого — удаючи, що його капітан, його ула-макай, залишався сильним до кінця своїх днів. Просунуті фабріали створюються з використанням декількох різних технік. Сполучені фабріали вимагають ретельного поділу самоцвіту і спрена всередині. Якщо все виконано правильно, то дві половинки продовжуватимуть поводитися як єдиний самоцвіт.
13
Іще одне полювання
Зверніть увагу, що рубіни та спрени полум’я традиційно використовуються для цієї мети, оскільки вони виявилися найпростішими для поділу і швидкими за часом реакції. Інші типи спренів поділяються не так рівномірно, не так легко або взагалі не поділяються.
Наступного ранку після весільної вечірки Шаллан довелося зіткнутися з наслідками зловживання алкоголем з боку Вейл. Знову. Її голова гуділа, і більша частина пізньої ночі в її свідомості минула наче в тумані. Буреклята жінка!
На щастя, всотавши Буресвітло та вживши деякі трави від головного болю, вона почувалася дещо краще до того часу, коли закінчила зустріч зі своїми бухгалтерками та міністрами. Вона була дружиною великого князя, і хоча їхні землі в Алеткарі контролював ворог, вони з Адоліном мали піклуватися про десяту частину Урітіру.
Враховуючи ще й обов’язки Шаллан як Променистої, кільком довіреним жінкам доручили контролювати фінанси, а їхнім чоловікам — наглядати за поліцією та охоронцями. Зустріч в основному передбачала прийняття Променистою кількох рішень та перевірку рахунків Шаллан. У майбутньому в неї буде багато роботи, але поки все було під контролем. Адолін сказав, що вона все одно повинна взяти невелику відпустку після виконання завдання.
Він використав цей час, щоб покататися на конях. Після того як писарки вийшли із зали для аудієнцій, Шаллан лишилася сама — і вперше за кілька тижнів не мусила грати роль. Деякий час переглядала свої листи та листування телестилеграфом і врешті-решт зупинилася на одному посланні, яке прийшло за день до її повернення.
«Угоду укладено й узгоджено. Спрени прийдуть».
Вона потримала лист у руках лише мить, а потім спалила. Відчувши дрижаки, дівчина вирішила, що більше не хоче залишатися сама в кімнаті, й вирушила відвідати своїх братів.
Їхні покої розмішувалися недалеко. Коли вона прийшла, там був лише Юшу, але той охоче впустив її та розпитав про її місію. Потім, як зазвичай траплялося, коли вона приходила в гості, Шаллан знайшла привід піти до вогнища, щоб помалювати. Вона там почувалася... природно. Відвідувати братів не обов’язково означало постійно розмовляти з ними.
Шаллан вмостилася на ковдрах біля вогнища і кілька благословенних хвилин уявляла, що вона вдома, в Я-Кеведі. В її фантазіях у комині завжди потріскував вогонь. Неподалік її мачуха та батько спілкувалися з кількома приїжджими подвижниками — чоловіками та жінками церкви, тож батько поводився добре.
Шаллан дозволяли брати із собою альбом для малювання, бо батько любив вихвалятися її майстерністю. Заплющивши очі, вона намалювала вогнище — кожна цеглинка закарбувалася в пам’яті, адже вона багато разів малювала, сидячи тут. Гарні дні. Теплі дні.
— Гей, що це ти малюєш? — запитав Юшу. — Це наше домашнє вогнище?
Вона всміхнулася. І хоча це говорив справжній Юшу, вона включила його у свій уявний Спогад. Один із чотирьох її старших братів, тому що в цьому спогаді вона все ще мала четверо братів. Юшу і Вікім були близнюками, проте Юшу сміявся більше, а Вікім відрізнявся особливою задумливістю. І Балат, який сидів у сусідньому кріслі, прикидаючись упевненим у собі. Повернувся Геларан, а Балат завжди набундючувався, коли старший з братів Даварів був поруч.
Вона розплющила очі й поглянула на маленьких спренів творення, які зібралися навколо неї, набувши вигляду повсякденних речей. Чайник її матері. Кочерга для каміна. Речі з її будинку в Я-Кеведі, а не тутешні — якимось чином вони відгукувалися в її уяві. Від однієї з них Шаллан стало моторошно. Прикраса-ланцюжок, що тягнулася по землі. Насправді ті дні вдома були жахливими. Час сліз, криків, сварок і зруйнованого життя. Крім того, це був останній раз, коли вона пам’ятала всю свою сім’ю разом.
Крім... Ні, тут уже була не вся родина. Ні події сталися після... після того, як Шаллан убила свою матір.
«Борися! — розсердившись, подумала вона про себе. — Не ігноруй це!» Фрактал рухався по підлозі кімнати. Тут, в Урітіру, він кружляв серед спренів творення у танці.
Їй тоді було всього одинадцять. Сім років тому, і якщо ця часова шкала була правильною, вона, мабуть, почала бачити Фрактала ще маленькою дитиною. Задовго до того, як Ясна вперше зустріла свого спрена. Шаллан не пам’ятала свого першого досвіду з Фракталом. За винятком виразного спогаду про те, як вона в дитинстві викликала Сколкозбройця, щоб захистити себе, вона викреслила всі подібні спогади.
«Ні, вони тут, — подумала Вейл. — Глибоко всередині, Шаллан». Вона не могла бачити ці спогади; не хотіла їх бачити. Коли вона сахалася від них, щось темне ворушилося всередині, стаючи сильнішим. Щось безформне. Шаллан не хотіла бути людиною, яка все це робила. Та... та людина не могла... бути коханою.
Вона міцно стиснула олівець у пальцях. Тепер наполовину закінчений малюнок лежав на колінах. Вона опанувала почуття і змусила себе прочитати дослідження про інших людей із фрагментованими особистостями. Знайшла лише кілька згадок у медичних текстах. З них можна було зробити висновок, що навіть подвижники ставилися до таких людей, як вона, наче до виродків. Як до чогось дивного, що слід замкнути в темряві для їхнього ж блага. Їх вивчали вчені, які вважали ці випадки «новими за своєю химерною природою» і такими, що «дають уявлення про заплутаний розум психопата». Було ясно, що звертатися до таких фахівців з її проблемами — не ліпший варіант.