Ці істоти слабшали, відмовляючись від свого розуму, — їхня воля і сама індивідуальність були принесені в жертву Одіозуму, на вівтар вічної війни. Можливо, люди й були новачками у своїх здібностях, користувалися неперевіреними методами, але Сплавлені нагадували старі сокири, вищерблені й обвітрені. Вони пішли б на великий ризик після стількох перероджень, щоб нарешті покласти цьому край.
— А як щодо Буреблагословенного? — промовив голос із сильним акцентом із глибини великої зали.
Венлі піймала себе на тому, що наспівує в Ритмі збентеження, оглядаючи залу. Хто говорив так зухвало, попередньо не наказавши своєму Голосу виступити вперед? Виявилося, що він сидів на виступі нагорі, в тіні, і саме тоді її розум пов’язав акцент із відсутністю пристойності.
Вайр. Людина, яку колись звали Моаш. Він був одягнений як солдат, з ідеально підстриженим волоссям, у строгій формі, пошитій за людським зразком. Дивна особистість. Чому Дев’ятеро продовжували терпіти його? Ба більше, чому вони подарували йому Клинок Честі — одну з найцінніших реліквій на Рошарі?
Він звісив одну ногу з виступу. Меч, який лежав на колінах, відбивав сонячне світло, коли його вістря рухалося.
— Він зупинить вас, — сказав Вайр. — Ви повинні мати план, як з ним упоратися.
— А, це людина! — Рабоніель поглянула на Вайра, який сидів на виступі. — Я чула про тебе. Такий цікавий екземпляр. Одіозум благоволить тобі.
— Він забирає мій біль, — сказав Вайр. — І дає можливість розкрити свій потенціал. Ви не відповіли на моє запитання. Як щодо Буреблагословенного?
— Я не боюся Вітробігуна, хай там як... обростає легендами його репутація, — сказала Рабоніель. — Ми зосередимо нашу увагу на Прикликанні потойбічного та Виковувачі уз. Вони небезпечніші за будь-якого простого солдата.
— Що ж, — сказав Вайр, відводячи кінчик меча назад у тінь. — Я впевнений, що ти знаєш свою справу, Сплавлена!
Дев’ятеро, як завжди, терпіли дивну людину. Його місце обрав Одіозум. Лешві, здавалося, була про нього високої думки. Звичайно, бо одного разу він убив її, а це надійний спосіб завоювати її повагу.
— Твоя пропозиція смілива, Рабоніель, — сказав один із Дев’ятьох. — І рішуча. Ми довгий час обходилися без твого керівництва в цьому Поверненні. Тож вітаємо твою Пристрасть. Будемо рухатися вперед відповідно до твого прохання. Підготуй загін для проникнення у вежу. А ми зв’яжемося з людиною Тараванджіаном, щоб передати наші інструкції. Він може відвернути увагу Виковувача уз та Прикликачки потойбічного.
Рабоніель голосно проспівала в Ритмі задоволення, велично й рішуче. Венлі була цілком упевнена, що всі ці збори робилися напоказ — Дев’ятеро не зупинилися, щоб обговорити цей план. Вони знали, що запропонує Рабоніель, і вже опрацювали деталі.
Інші Сплавлені шанобливо чекали, поки Рабоніель — чия переможна пропозиція ще більше підняла її в їхніх очах — попрямувала до виходу. Тільки одна зі Сплавлених поворухнулася. Лешві.
— Ходімо, — сказала вона, пливучи в повітрі слідом за Рабоніель. Венлі поспішила за Лешві, яка перехопила високу вижіночену відразу за дверима. Рабоніель подивився на Лешві, наспівуючи в Ритмі глузування, коли вони вдвох вийшли на сонячне світло на дах балкона довкола зали. Сходи, що вели донизу, були розташовані праворуч.
— Чому ти намагалася заблокувати мою пропозицію, Лешві? — запитала Рабоніель. — Ти вже почала відчувати наслідки божевілля?
— Я не божевільна, але боюся, — відповіла Лешві в Ритмі збентеження, і Венлі здригнулася від цих слів. Леді Лешві може боятися? — Ти дійсно думаєш, що зможеш покласти кінець війні?
— Я впевнена в цьому, — сказала Рабоніель у Ритмі глузування. — У мене було багато часу, щоб поміркувати над відкриттями, зробленими до закінчення фальшивого Повернення.
Вона засунула руку в кишеню своєї мантії й дістала самоцвіт, осяяний Буресвітлом, всередині якого ворушився захоплений спрен. Фабріал, подібний до тих, які створювали люди.
— Вони ув’язнили в них деяких з Розстворених, Лешві, — сказала Рабоніель. — Як ти гадаєш, наскільки вони близькі до відкриття того, що могли б зробити те саме з нами? Можеш таке уявити? Назавжди ув’язнена в самоцвіті, замкнена, здатна думати, але не в змозі коли-небудь звільнитися?
Лешві наспівувала в Ритмі паніки — болісний звук з незакінченими тактами й рубаним ритмом.
— Так чи інакше, — сказала Рабоніель, — але це остаточне Повернення. Люди незабаром дізнаються, як ув’язнити нас. Якщо ні, то що ж. Найкращі з нас, хто залишиться, перебувають лише за кілька кроків від божевілля. Ми повинні покласти край цій війні!
— Ти нещодавно Повернена, — мовила Лешві. — У тебе немає слуг і помічників. А твій задум вимагає і того, й іншого, — вона показала вбік, на Венлі. — Я зібрала цілий штат відданих і дуже здібних співунів. Можу позичити їх тобі для цього задуму і сама надам допомогу як вибачення за свої заперечення.
— У тебе завжди найкращі слуги, — Рабоніель подивилася на Венлі. — Ця — Остання зі Слухачів, чи не так? Колись це був сам Голос Одіозума? Як ти її здобула?
Тембр запульсувала всередині Венлі. Її дратував термін «здобути», і Венлі відчувала те саме. Вона схилила голову й улесливо замуркотіла, щоб не видати справжніх почуттів.
— Одіозум відмовився від неї, — сказала Лешві. — Я вважаю, що вона чудовий Голос.
— Вона — дочка зрадників! — гнівно вигукнула Рабоніель, але в Ритмі пристрасті — вона зацікавилася Венлі. — Отже, зрадниця власного виду! Я візьму її і тих, кого ти надішлеш як своїх слуг для проникнення. Ти також можеш приєднатися до нас. Служи мені, і тоді, можливо, я пробачу твої грубі заперечення. Звичайно, були й інші, які думали так само; ти дала мені можливість спростувати це.
Рабоніель покрокувала геть. Однак, коли вона дійшла до сходів, Венлі помітила, що хтось чекає її в тіні внизу. Незграбна фігура Переслідувача, якого відпустили раніше. Він вклонився перед Рабоніель, яка забарилася на верхньому майданчику сходів. Венлі не чула їхньої розмови.
— Він благає дати йому шанс піти з нею, — прошепотіла Лешві. — Рабоніель матиме певну владу під час цього проникнення, і тому зможе дозволити йому продовжити полювання. Він зробить усе, щоб отримати ще один шанс дістати цього Вітробігуна. Я боюся, що він проігнорує волю Дев’ятьох, особливо якщо Рабоніель схвалить його дії, — вона подивилася на Венлі. — Ти повинна зібрати наших людей і подбати про неї. Вам не потрібно битися — це зроблять інші. Ти служитимеш їй, як служиш мені, і таємно звітуватимеш мені.
— Володарко? — запитала Венлі, знизивши голос. — Отже, ви їй не довіряєте?
— Звичайно, ні. Минулого разу її нерозсудливість ледь не коштувала нам усього. Дев’ятеро схвалюють її сміливість; вони відчувають вагу часу. І все ж сміливість може бути за крок від дурості. Тож ми повинні запобігти катастрофі. Ця земля призначена для успадкування звичайними співунами. Я не залишу її в запустінні просто для того, щоб довести, що ми можемо вбивати краще, ніж наші вороги.
Венлі видихнула з полегшенням від цих слів. Тембр бурхливо завирувала у ній, запульсувала, підбадьорюючи.
— Володарко, — прошепотіла вона, — як ви думаєте... чи є спосіб відродити мій народ? Знайти землю подалі як від Сплавлених, так і від людей? Щоб ми знову були самі по собі, як раніше?
Лешві промуркотіла в Ритмі осуду, поглядаючи в бік зали з іншими Сплавленими. Ніхто ще не вийшов. Не хотілося, щоб інші бачили, як вони бігли за Рабоніель. І Венлі миттєво зрозуміла, чому Лешві вважала за краще мати низький ранг серед інших. Її статус давав свободу робити те, що інші вважали нижчим за свою гідність.
— Не говори про такі речі! — прошипіла Лешві. — Інші вже недовіряють тобі через те, що зробили твої предки. Ви хочете правити самі? Я схвалюю це, але зараз не на часі. Допоможи нам перемогти людей. І тоді ми, Сплавлені, зникнемо в часі й залишимо цей світ вам. Ось як можна досягти незалежності, Венлі.