— Так, леді, — сказала вона в Ритмі прислужництва. Вона його не відчувала, і Тембр пульсувала, видаючи своє розчарування.
Венлі безпосередньо відчула руку Одіозума. Він не залишить цей народу спокої. І вона підозрювала, що інші Сплавлені, якими б утомленими не були, не відмовляться правити світом. Занадто багато з них насолоджувалися розкішшю свого становища. Перемога для них не була шляхом до незалежності для Венлі та її народу.
Лешві злетіла, залишивши Венлі іти по сходах. Спускаючись, та помітила Рабоніель та Переслідувача, які змовницьки розмовляли в напівтемряві третього поверху. О бурі, у що вона зараз втягує Венлі?
Тембр затріпотіла всередині.
— Можливість? — запитала Венлі. — Яка можливість?
Тембр знову затріпотіла.
— Я думала, ти ненавидиш Променистих людей, — прошепотіла Венлі. — Яка різниця, чи знайдемо ми їх у вежі?
Тембр рішуче запульсувала. Вона мала рацію. Можливо, люди змогли б навчити Венлі. Можливо, вона змогла б зловити одного з їхніх Променистих і змусити навчити її.
У будь-якому разі їй потрібно підготувати своїх помічників до виїзду з міста. Зусилля з набору персоналу доведеться відкласти. Подобається їй це чи ні, але вона буде в авангарді чергового вторгнення в землі людей.
15
Світло й музика
Спрени логіки цікаво реагують на ув'язнення. На відміну від інших спренів, у них не проявляються ніякі властивості: їх не можна використовувати для забезпечення тепла, для попередження про близьку небезпеку або для об’єднання самоцвітів. Протягом багатьох років фабріаліри вважали їх марними — справді, експериментували з ними нечасто, тому що спрени логіки рідкісні і їх важко захопити.
Прорив відбувся після відкриття того, що спрени логіки випромінюють світло, яке змінюється відповідно до певних подразників. Наприклад, якщо зробити так, щоб буресвітло витікало із самоцвіту з контрольованою швидкістю, спрен буде почергово блякнути й загорятися в певній послідовності. Це явище дозволило винайти фабріальні годинники.
Коли самоцвіт торкається певних металів, світло також змінює стан від яскравого до блідого. Це дозволяє створювати деякі дуже цікаві й складні механізми.
Через кілька тижнів після штурму Гартстоуна тривога Каладіна почала спадати, і він вибирався з найпохмурішого стану. Він завжди перемагав темряву. Чому це так важко згадати, коли застряг у самій її середині?
Йому дали час вирішити, що робити після «відставки», тому він не поспішав з рішенням і не обговорював його ні з ким, крім Адоліна. Хотів знайти кращий спосіб представити цю ідею своїм Вітробігунам і, якщо зможе, прийняти рішення до того. Краще продемонструвати їм чіткий план.
З кожним днем він усе більше і більше розумів наказ Далінара. Принаймні Каладін уже не мав удавати, що не виснажений, однак затягував прийняття рішення. Тож Далінар зрештою підштовхнув його — легенько, проте твердо. Каладін ще мав трохи часу, щоб вирішити, що робити далі, але слід було починати готувати інших Вітробігунів узяти на себе його обов’язки.
Отже, через десять днів після місії в Гартстоуні Каладін стояв перед штабом армії та слухав, як Далінар оголошує, що роль Каладіна у війську «змінюється».
Каладін вважав цей досвід принизливим. Усі аплодували його героїзму навіть тоді, коли його відправляли у відставку. Каладін оголосив, що Сиґзіл, з яким він порадився раніше того ж дня, візьме на себе щоденне управління Вітробігунами, контролюючи постачання та вербування. Йому дадуть звання ротного лорда. Шрамм, коли повернеться з відпустки до Рогоїдських гір, стане його заступником і буде контролювати й керувати активними місіями Вітробігунів.
Дуже скоро Каладіна відпустили: на щастя, примусової «вечірки» для нього не влаштовували. Він ішов довгим темним коридором в Урітіру, відчуваючи полегшення, що все пройшло не так погано. Сьогодні він не був небезпечним для самого себе.
Тепер йому просто слід знайти нову мету вжитті. О бурі, це його лякало: відсутність занять нагадала йому про роботу мостонавідником. Коли він не брав участі в наведенні мостів, дні тягнулися нескінченно. Порожнеча, яка затьмарювала його розум, наче дивне знеболення для думок. Тепер життя стало набагато кращим. Він не настільки загубився в шкодуванні себе, щоб не помітити та не визнати цього. Однак вважав це неприємним.
Сил ширяла перед ним у коридорі Урітіру, набувши подоби химерного корабля — проте з вітрилами знизу.
— Що це таке? — запитав Каладін у неї.
— Не знаю, — відповіла Сил, пропливаючи повз нього. — Навані намалювала його під час зборів кілька тижнів тому. Думаю, вона щось переплутала. Може, ніколи не бачила човнів?
— Я щиро сумніваюся в цьому, — сказав Каладін, дивлячись на коридор.
Йому нічого робити.
«Ні, — подумав він. — Не можна прикидатися, що тобі нема чого робити, бо ти боїшся. Знайди нову мету».
Він глибоко вдихнув і рушив уперед. Принаймні міг діяти впевнено. Перше правило лідерства Ґава, закарбоване в Каладіні в його перший день як командира загону. Як тільки приймаєш рішення, присвяти себе йому.— Куди ми йдемо? — спитала Сил, перетворившись на стрічку світла, щоб наздогнати його.
— На майданчик для тренувальних боїв.
— Збираєшся потренуватися, щоб не думати про деякі речі?
— Ні. Я збираюся, попри здоровий глузд, пошукати там мудрості.
— Багато з подвижників, що там тренуються, здаються мені досить мудрими. Адже вони голять голови.
— Вони... — Каладін насупився. — Сил, як це стосується мудрості?
— Волосся огидне. Здається розумним зголити його.
— У тебе теж є волосся.
— Ні, просто в мене є сама я. Подумай про це, Каладіне. Від усього іншого, що виходить з вашого тіла, ви швидко і спокійно позбавляєтеся, але ця дивна речовина сочиться з маленьких дірочок у ваших головах, і ви дозволяєте їй залишатися там? Це огидно.
— Не всі з нас можуть собі дозволити бути частинками божественності.
— Власне, все — це частинки божеств. Ми схожі в цьому сенсі, — Сил підлетіла ближче до нього. — Ви, люди, просто дивні родичі, які живуть у буресховищі, ті, кого ми не показуємо гостям.
Каладін відчув запах майданчика для тренувань ще до того, як дійшов туди — знайоме змішання запаху поту та олії для змащування мечів. Сил кинулася вліво, зробивши петлю через приміщення, а Каладін швидко проминув спаринги чоловіків у боях усіх типів. Він дістався до задньої стіни, де збиралися мечники.
Каладін завжди вважав подвижників-воїнів дивною компанією. Зі звичайними подвижниками все було ясно: вони приєднувалися до церкви заради науки, через сімейний тиск або через те, що були побожними й хотіли служити Всемогутньому. Більшість подвижників-воїнів мали інше минуле. Багато колись були солдатами, а потім пішли служити до церкви. Не заради служіння, а щоб утекти. Він ніколи не розумів, що може навернути людину на цей шлях. Донедавна.
Коли минав солдатів, що тренувалися, то згадав, чому перестав сюди заходити. Поклони, бурмотіння «Буреблагословенний», люди, що розступаються перед ним. Це було добре в коридорах, коли він проходив повз людей, які не знали його. Але ті, хто тут тренувалися, були його братами, а деякі — сестрами, по зброї. Вони мають знати, що йому не потрібна така увага.
Каладін підійшов до мечників, але, на жаль, чоловіка, якого він шукав, серед них не виявилося. Майстер Лагар пояснив, що Загель на чергуванні в пральні, чим здивував Каладіна. Хоча й знав, що всі подвижники по черзі виконують службові обов’язки, він не думав, що мечника відправлять прати одяг.
Коли він вийшов із залу для тренувань, Сил повернулася до нього, набувши подоби стріли в польоті.