— Я чула, ти шукав Загеля? — спитала вона.
— Так, а що?
— Просто... є кілька майстрів меча, Каладіне. Деякі з них справді корисні. То навіщо тобі говорити із Загелем?
Він не був упевнений, що зможе пояснити. Інший майстер меча або, ймовірно, будь-хто з подвижників, який часто відвідував тренувальні майданчики, дійсно міг відповісти на його запитання. Але вони, як і всі інші, ставилися до Каладіна з повагою і трепетом. Каладін хотів поговорити з кимось, хто був би з ним абсолютно чесним.
Він пішов до краю вежі. Тут, відкриті небу, багатоярусні диски з каменю виступали з основи споруди, наче величезні листки. За останній рік деякі з них перетворили на пасовища для чалів, лоберів та коней. Інші обвішали мотузками для сушіння білизни. Каладін хотів піти туди, але зупинився, вирішивши зробити невеликий гак.
Навані та її вчені стверджували, що ці зовнішні плити навколо вежі колись були полями. Хіба таке можливо? Повітря тут холодне, і хоча Скеля, здавалося, вважав, що воно бадьорить, Каладін міг сказати, що чогось тут не вистачало. Він швидше задихався, а коли втомлювався, іноді відчував запаморочення, чого ніколи не траплялося на звичній висоті.
Великобурі бували тут нечасто. Дев’ять з десяти не досягали такої висоти, а вирували нижче, гнівні й всеохопні, гримлячи незадоволено спалахами блискавок. Без бур просто не вистачало води для посівів, не кажучи вже про схили пагорбів для посадки поліпів.
Проте, за наполяганням Навані, упродовж пів року розвивався унікальний проект. Протягом багатьох років алеті билися з паршенді за самоцвіти на Розколотих рівнинах. Кривава справа, побудована на трупах мостонавідників, чиї тіла — більше ніж їхні обладунки — заповнювали проміжки між плато. Каладіна вражало, що так багато людей, залучених до цієї бійні, так і не поставили конкретного і важливого питання.
Для чого паршенді хотіли отримати самоцвіти?
Для алеті самоцвіти були не просто багатством, а й владою. З Душезаклиначем смарагди створювали їжу — надзвичайно мобільні джерела харчування, які можна перемішувати разом з армією. Війська алеті використовували перевагу мобільних сил без довгих ліній постачання, що спустошили б Рошар під час правління півдюжини королів, що змінювали один одного.
Однак паршенді не мали Душезаклиначів. Рлайн підтвердив цей факт. А потім зробив людству подарунок.
Каладін спустився кам’яними сходами туди, де група фермерів працювала на дослідному полі. Плаский камінь вкрили насіннєвою пастою — і на ньому виросли скелебруньки. Воду приносили від найближчого насоса, і Каладін минув носильників, які тягнули відро за відром, щоб вилити на поліпи й імітувати зливу.
Їхні найкращі фермери пояснювали, що це не спрацює. Можна імітувати мінерали, які приносить великобуря і які необхідні рослинам для утворення оболонок, але холодне повітря пригнітить ріст. Рлайн погодився, що це правда... але була ще одна умова.
Рослини слід вирощувати під світлом самоцвітів.
Звичайне поле перед Каладіном було облаштоване дуже незвично: величезні смарагди, добуті із сердець прірводемонів, прилаштували в невисокі залізні ліхтарні стовпи, які пригвинтили до кам’яної поверхні. Смарагди були настільки великими й повними Буресвітла, що від їх споглядання в Каладінових очах виникали плями, попри ясний день.
Біля кожного ліхтаря сидів подвижник з барабаном, тихо відбиваючи певний ритм. Ось у чому секрет. Люди помітили б, якби світло самоцвітів змушувало рослини рости, але суміш світла й музики щось змінила. Спрени життя, маленькі зелені цятки, кружляли в повітрі навколо барабанників. Вони світилися яскравіше ніж зазвичай, ніби світло від самоцвітів наповнювало їх. І рухалися до рослин, обертаючись навколо них.
Це виснажувало Буресвітло, як і використання фабріалів. Дійсно, самоцвіти періодично тріскалися, як це траплялося з фабріалами. Якимось чином суміш спренів, музики та світла створила своєрідну органічну машину, яка підтримувала рослини через Буресвітло.
Рлайн, одягнений у форму Четвертого мосту, походжав серед установок, перевіряючи точність ритмів. Тепер він зазвичай носив воєнну подобу, хоча й зізнався Каладіну, що йому не подобається, як від цього він стає схожим на загарбників з їхніми огидними броньованими панцирами. Тому деякі люди недовіряють йому. Але робоча подоба змушувала людей ставитися до нього як до паршмена. Він ненавидів таке ще більше.
Хоча, чесно кажучи, було дивно бачити, як Рлайн з чорно-червоною мармуровою шкірою дає вказівки алеті. Це нагадувало події в Алеткарі під час вторгнення. Рлайн не любив, коли люди робили такі порівняння, і Каладін намагався не думати так.
Однак Рлайн, здавалося, знайшов свою мету в цій роботі. Він був настільки зосередженим, що Каладін ледь не покинув його, повернувшись до свого попереднього завдання. Але ні — завершувалися ті дні, коли Каладін міг безпосередньо наглядати за чоловіками та жінками Четвертого мосту. Він хотів упевнитися, що про них дбають.
Каладін побіг через поле. Хоча за мірками Гартстоуна будь-яка з цих скелебруньок завбільшки з голову вважалася б замалою, вони принаймні виросли достатньо, щоб усередині було зерно. Техніка допомагала.
— Рлайне! — покликав Каладін. — Рлайне!
— Сер? — запитав слухач, обертаючись і всміхаючись. Підбігаючи, він наспівував веселу мелодію. — Як зустріч?
Каладін завагався. Чи слід йому розказати? Чи почекати?
— Сталися цікаві події. Шрамма та Сиґзіла підвищили у званнях, — Каладін оглянув поле. — Але хтось може розказати докладніше пізніше. А посіви зараз гарні.
— Спрени охочіше приходять до слухачів, ніж до людей, — він теж оглянув поле. — Ви не чуєте ритмів. І я не можу змусити людей співати чистими тонами Рошару. Однак деякі наближаються до цього. Вселяє надію, — він похитав головою. — Хай там як, ви про це хотіли дізнатися, сер?
— Я знайшов тобі спрена честі.
Каладін звик до непроникного, стоїчного виразу на мармуровому обличчі Рлайна. Але тепер він розвіявся, як пісок перед бурею, і Рлайн усміхнувся — широко, від вуха до вуха. Він схопив Каладіна за плечі, а в його очах танцювали іскри, і коли він замугикав пісню, цей ритм тріумфу майже змусив Каладіна відчути щось за його межами. Звук, такий же величний, як сонячне світло, і радісний, як дитячий сміх.
— Спрен честі? — запитав Рлайн. — Він хоче зв’язати себе узами зі слухачем? Справді?
— Старий спрен Вратіма, Юнфа. Він зволікав з вибором нового господаря, тому ми із Сил поставили йому ультиматум: обрати тебе чи піти. Сьогодні вранці він прийшов до мене й погодився пов’язатися з тобою.
Рлайн заспівав тихше.
— Це була авантюра, — сказав Каладін. — Я не хотів його проганяти. Але ми нарешті змусили його погодитися. Він дотримається свого слова, але будь обережний. У мене передчуття, що він скористається будь-яким шансом вийти з угоди.
Рлайн стиснув плече Каладіна і кивнув йому на знак явної поваги. Від цього його наступні слова здалися дивними:— Дякую, сер. Будь ласка, скажіть спрену, що він може пошукати в іншому місці. Я не вимагатиму уз із ним.
Він відпустив Каладінове плече, але той схопив його за руку.
— Рлайне? Що ти таке кажеш? Ми із Сил наполегливо працювали, щоб знайти тобі спрена.
— Я ціную це, сер.
— Я знаю, що ти почуваєшся обділеним. Знаю, як важко бачити, як літають інші, а ти сам ходиш по землі. Це твій шанс.
— А ви б узяли спрена, якого силою змусили укласти угоду, Каладіне?
— Враховуючи обставини, я взяв би те, що є.
— Обставини... — Рлайн підняв руку, вивчаючи малюнок на своїй шкірі. — Чия розповідав вам, сер, як потрапив до загону мостонавідників?
Каладін повільно похитав головою.
— Я відповів на запитання, — почав розповідь Рлайн. — Мій господар був світлооким середнього дану, ви його не знаєте. Наглядач над квартирмейстерами Садеаса. Він покликав дружину на допомогу, намагаючись скласти в умі числа, а я, не задумуючись, підказав йому відповідь, — Рлайн тихо й насмішкувато промугикав. — Дурна помилка. Я стільки років шпигував за алеті, що став легковажним. Мій господар кілька днів спостерігав за мною, і я подумав, що видав себе. Але ні... Він не підозрював, що я шпигун. Просто подумав, що я занадто розумний. А кмітливий паршмен лякав його. Тому він запропонував мене загону мостонавідників, — Рлайн подивився на Каладіна. — Такому паршмену не слід розмножуватися, чи не так? Хто знає, які неприємності почнуться, якщо вони самі стануть думати?