Сил поглянула на неї, розгублено всміхаючись, і Каладін збагнув, що вона не впевнена, чи то був жарт. Лише коли Гесіна підбадьорливо кивнула, Сил щиро засміялася.
— Обійдемося без жартів, — сказав Лірін. — Мені не потрібен годинник, щоб визначити, скільки часу всі марнують. І так зрозуміло, що майже сто відсотків.
Каладін притулився до стіни, відчуваючи знайоме втихомирення від батьківських жартів. Колись він лише бажав, аби вони були поряд. Дивитися, як Лірін працює, наче одержимий. Чути, як Гесіна намагається змусити його звернути увагу на людей довкола. Лірін з любов’ю приймав жарти, підіграючи їм, і при цьому будучи до сміху суворим.
Це нагадало Каладінові дні за обіднім столом чи збирання лікарських рослин з оброблених ділянок за містом. Він беріг ці ідилічні спогади. У глибині душі знову бажав стати маленьким хлопчиком, щоб батьки не мусили перетинатися з його теперішнім життям, де вони, без сумніву, почують про те, що він витерпів та зробив. Про те, що кінець кінцем зломило його.
Каладін повернувся та пішов далі коридором. Рівне світло попереду підказало, що вони наближаються до зовнішньої стіни. Розтоплене сонячне світло, відкрите й спокусливе. Холодна сфера Буресвітла в його руці втілювала силу, проте таємничу й люту. Якщо придивитися до світла в камені, можна побачити, що воно рухається, бушує, намагається вирватися. Сонячне світло уособлювало щось вільніше, відкритіше.
Каладін увійшов до чергового коридору, де лінії шарів на стінах поверталися внизу формі віял, наче бурхливі хвилі. Сонячне світло лилося крізь одвірки справа.
Коли батьки наздогнали Каладіна, він показав їм дещо:
— Кожна кімната праворуч веде до великого балкона, що тягнеться вздовж усього краю. Ларал матиме кімнату в кутку, найбільшу, з окремим балконом. Я подумав, що ми зарезервуємо десять тут, у центрі, й зробимо їх місцем для зібрань. Кімнати з’єднані між собою, а в деяких інших кварталах балконна секція утворює великий спільний простір.
Він рушив далі, через кімнати, де були складені штабелі ковдр, дошки для майстрування меблів та мішки із зерном.— Тут ми можемо поставити стільці та зробити спільну кухню, — сказав Каладін. — Це простіше, ніж знайти спосіб, щоб кожен готував собі окремо. Дрова постачають з ферм скелебруньок на рівнинах, але їх треба переправляти через Присяжну браму, тому видаватимуться суворо за нормами. Однак на цьому рівні є колодязь, тож води буде вдосталь. Я ще не впевнений, які обов’язки кожен матиме. Як ви, мабуть, помітили, коли летіли сюди, Далінар розпочав масштабні сільськогосподарські роботи на Розколотих рівнинах. Певно, знадобляться перевезення, але ми могли б спробувати вирощувати щось і тут. Почасти тому я й переконав Далінара забрати всіх із Гартстоуна: у нас багато солдатів, проте на диво мало людей, що знають, як захистити лавісове поле під час сезону черв’яків. — А ті кімнати? — Гесіна вказала на внутрішній коридор, уздовж якого тяглися отвори.
— Кожна достатньо велика, щоб умістити сім’ю, — пояснив Каладін. — Боюся, там немає жодного природного освітлення, але їх дві сотні, тож вистачить на всіх. Вибачте, що довелося поселити вас усіх тут, на шостому поверсі. Тож вам доведеться або чекати ліфти, або йти по сходах. Тільки тут я зміг знайти місце з балконами в кімнатах. Гадаю, це все ще доволі низько — справді погано буде всім тим, хто житиме на верхніх поверхах.
— Усе чудово, — мовила Гесіна.
Каладін чекав, що Лірін теж скаже щось, але той просто зайшов до однієї з кімнат з балконом. Він проминув припаси, вийшов на великий балкон і подивився вгору.
«Йому не подобається», — подумав Каладін. Звичайно ж, Лірін знайде, на що скаржитися, навіть якщо йому дадуть розкішні покої в легендарному місті Королівств Епохи.
Каладін приєднався до батька та простежив за його поглядом — Лірін повернувся та намагався розгледіти вершину вежі, проте йому заважав балкон угорі.
— А що там, нагорі? — спитав Лірін.
— Зали для зборів Променистих. На самій верхівці нічого немає, лише плаский дах. Хоча краєвид звідти чудовий. Колись покажу.
— Досить базікати! — гукнула Сил. — За мною!
Вона зіскочила з плеча Гесіни і промайнула через кімнати. Проте люди не пішли за нею одразу, тож вона підлетіла, закружляла довкола голови Гесіни, а потім знову кинулася назад:
— Ну ж бо!
Вони рушили за Сил. Каладін ішов за батьками, поки та вела їх через кілька кімнат з балконами, які, як він собі уявляв, стануть великим простором для зібрань з приголомшливим краєвидом на гори. Тут дещо прохолодно, але великий фабріальний камін, що використовується як спільна пічка, дуже допоможе.
У кінці з’єднаних між собою кімнат з балконами розміщувалася велика анфілада з шести кімнат з власними вбиральнями та окремим балконом. Кімната Дарал на іншому боці мала такий же вигляд, лише віддзеркалений. Очевидно, збудовані для офіцерів та їхніх родин, тож Каладін зарезервував їх для особливої мети.
Сил провела їх через передню кімнату, а потім коридором повз двоє зачинених дверей до головної вітальні.
— Ми цілий тиждень її готували! — промовила вона, ширяючи по кімнаті.
Біля дальньої стіни були кам’яні полиці, вщерть заставлені книгами. Каладін витратив чималу частину своєї місячної платні на книги. В юності він часто шкодував, що в матері їх було мало.
— Я й не знала, що у світі так багато книг, — сказала Сил. — Хіба на них вистачить усіх слів? Здається, колись усе, що можна сказати, буде сказано, — вона чкурнула до меншої бічної кімнати. — А тут місце для дитини, і я сама вибрала іграшки, бо Каладін, напевно, купив би спис чи ще щось дурнувате. О! Ходіть сюди!
Вона закружляла біля них, знову до коридору. Каладінові батьки пішли слідом, а він — за ними. За підказкою Сил Лірін відчинив одні з дверей у коридорі й побачив повністю оснащений хірургічний кабінет. Оглядовий стіл. Блискучий набір найкращих інструментів, у тому числі обладнання, яке Каладінів батько ніколи не міг собі дозволити: скальпелі, пристрій для прослуховування серцебиття, чудовий фабріальний годинник, фабріальна нагрівальна плита для кип’ятіння бинтів чи дезінфекції хірургічних інструментів.
Каладінів батько зайшов до кабінету, а Гесіна стояла у дверях, притуливши руку до рота від захоплення. Навколо неї, наче прикраси, кружляли спрени потрясіння, схожі на розбиті шматочки жовтого світла. Лірін узяв один за одним кілька інструментів, потім почав оглядати банки з мазями, порошками та препаратами, які Каладін розставив на полиці.
— Замовив усе найкраще в лікарів Тараванджіана, — пояснив Каладін. — Треба, щоб мама прочитала тобі про ці нові ліки — в лікарнях Харбранта відкривають дивовижні речі. Кажуть, що знайшли спосіб заражати людей слабкою формою хвороби, яку легко подолати, і вони на все життя стають невразливими до небезпечніших форм. Лірін мав... похмурий вигляд. Більше ніж зазвичай. Попри жарти Гесіни, він умів сміятися — у нього були емоції. Каладін часто помічав їх у батька. І щоб він так спокійно зреагував на все це...
«Він зневажає це, — подумав Каладін. — Але що я зробив не так?» На диво, Лірін розвалився в одному з крісел поблизу.
— Це дуже мило, синку, — тихо промовив він. — Але я більше не бачу в цьому сенсу.
— Що? Чому?
— Через те, що вміють робити ці Променисті, — пояснив Лірін. — Я бачив, як вони зцілюють одним лише дотиком! Простий жест Вістрехода може залікувати рану чи навіть відростити кінцівку. Це чудово, синку, але... але я більше не бачу потреби в лікарях.
Гесіна нахилилася до Каладіна та прошепотіла:
— Він хандрив усю дорогу.
— Я не хандрю, — відказав Лірін. — Сумувати через таку велику революцію в лікуванні було б не лише безсердечно, але й егоїстично. Просто... — Лірін глибоко вдихнув. — Гадаю, мені треба знайти собі якесь інше заняття.
Бурекляття! Каладінові точно була знайома ця емоція. Втрата. Хвилювання. Раптове відчуття, ніби стаєш тягарем.
— Батьку, — сказав він, — у нас менш як п'ятдесят Вістреходів та лише троє Споглядальників істини.