Лірін подивився вгору, схиливши голову.
— Ми взяли із собою понад дюжину, щоб урятувати Гартстоун, — пояснив Каладін, — бо Далінар хотів упевнитися, що наша нова летюча платформа не потрапить у руки ворога. Більшість часу ці Вістреходи служать на фронті, зцілюючи солдатів. Кількох із тих, що служать в Урітіру, можна викликати лікувати лише найтяжчі рани. До того ж їхні сили обмежені. Наприклад, вони нічого не вдіють зі старими ранами. У нас є велика клініка на ринку, де працюють звичайні лікарі, і вона переповнена в будь-яку пору дня. Твоя професія потрібна. Повір мені, ти будеш тут дуже-дуже корисним.
Лірін розглянув кабінет іще раз наче новими очима. Він вишкірився, потім — можливо, подумавши, що не слід радіти з того, що людям усе ще потрібні лікарі, — встав:
— Тоді добре! Гадаю, мені слід ознайомитися з цим новим обладнанням. Препарати, що можуть запобігти захворюванням, кажеш? Ця ідея інтригує.
Мати обійняла його, а потім пішла до іншої кімнати оглянути книги. Вмостившись у кріслі в хірургічному кабінеті, Каладін нарешті дозволив собі розслабитися.
Сил сіла йому на плече в подобі молодої жінки в довгій хаві, з волоссям, заколотим за алетійською модою. Вона склала руки на грудях та з очікуванням подивилася на нього.
— Що? — запитав він.
— Ти збираєшся розказати їм? Чи мені доведеться? — Зараз не час.
— Чому?
Він не зміг придумати вагомої причини. Вона продовжувала діставати його своїм переможно-настирливим поглядом спрена — не кліпала, хіба що навмисне, — тож годі було знайти ще когось, хто міг витріщатися, як Сил. Одного разу вона навіть збільшила очі до неприродного розміру, щоб донести до нього вкрай важливу думку.
Зрештою Каладін встав, і Сил злетіла стрічкою світла. — Батьку, тобі слід дещо знати.
Лірін відірвався від вивчення ліків, а Гесіна зацікавлено зазирнула в кімнату.
— Я збираюся залишити військову службу. Мені потрібен відпочинок від битв, і Далінар так наказав. Тож я подумав, може, займу кімнату поряд з Ороденовою. Мені... можливо, слід знайти якусь іншу мету в житті.
Гесіна знову піднесла руку до губ. Лірін застиг на місці та зблід, наче побачив Спустошувача. А потім на його обличчі засяяла така широка усмішка, якої Каладін ніколи в нього не бачив. Він підійшов до Каладіна і схопив за руки:
— От у чому річ, так? Хірургічний кабінет, обладнання, розмови про клініку. Ти зрозумів усе. Нарешті зрозумів, що я мав рацію. Ти станеш лікарем, як ми завжди мріяли!
— Я...
Звичайно, це й була відповідь. Та сама, якої Каладін навмисне уникав. Він думав про подвижників, про генералів, про втечу.
Відповідь прийшла у батькових словах, яких Каладін підсвідомо боявся. Він завжди у глибині душі знав, що є лише одне місце, куди зможе піти, коли в нього заберуть спис.
— Так, — сказав Каладін. — Ти маєш рацію. Ти завжди казав правду, батьку. Гадаю... саме час продовжити моє навчання.
19
Гранати
Світ стає все небезпечнішим місцем, і тому я наближаюся до суті своєї доповіді. Ми більше не можемо собі дозволити зберігати таємниці одне від одного. У тайленських фабріалірів є приховані від інших методи, пов’язані з тим, як вони витягають Буресвітло із самоцвітів і створюють фабріали довкола надзвичайно великих каменів.
Благаю коаліцію та добрий тайленський народ визнати нашу колективну потребу. Я зробила перший крок, відкривши результати своїх досліджень для всіх учених.
Молюся, щоб ви усвідомили мудрість аналогічних рішень.
— Вибачте, ваша світлосте, — промовила Рушу, тримаючи кілька креслень, коли вони обходили кристалічну колону в глибині Урітіру. — Я провела тижні за дослідженнями, але не змогла знайти інших збігів.
Навані зітхнула, зупинившись біля однієї секції колони. На ній були вставлені чотири гранати — така сама конструкція, що й у фабріалі-пригнічувачі. Схема була занадто виразною, занадто точною, щоб виявитися простим збігом.
Це нагадувало прорив, тому вона наказала Рушу та іншим порівняти всі відомі фабріали з колоною, вишукуючи будь-які схожості. Але, на жаль, багатонадійна зачіпка завела в черговий тупик.
— Є ще одна проблема, — промовила Рушу.
— Лише одна? — Юна подвижниця насупилася, і Навані махнула рукою, щоб та продовжила. — У чому річ?
— Ми перевірили фабріал-пригнічувач у Гадесмарі, як ви просили. Ваша теорія правильна, у Гадесмарі йому відповідає спрен, як і Душезаклиначам. Але в нашому світі немає ніяких ознак спренів у самоцвітах.
— Тоді в чому проблема? Моя теорія правильна.
— Ваша світлосте, спрен, що керує пристроєм для пригнічення... його спотворили, і це дуже схоже на...
— Спрен Ренаріна, — закінчила за неї Навані.
— Саме так. Спрени відмовилися розмовляти з нами, але вони не здавалися такими безтямними, як спрени в Душезаклиначах. Це підтверджує вашу теорію, що давні фабріали, такі як насоси, Присяжна брама та Душезаклиначі, якимось чином ув’язнили своїх спренів у Царстві пізнання. Коли ми натиснули, спрен навмисно заплющив очі. Здається, він усвідомлено працює з ворогом, що викликає питання щодо спрена вашого племінника. Чи наважимося ми довіряти йому?
— У нас немає причин вважати, що якщо один спрен служить ворогові, то так роблять усі спрени цього типу. Слід припустити, що в кожного є особиста прихильність, як і в людей.
Однак вона мусила визнати, що спрен Ренаріна викликав у неї тривогу. Передчуття майбутнього? Вона вже морочила собі голову, розмірковуючи про Гліса. Замість цього спробувала зосередитися на природі спрена цього фабріала.
«Ти захоплюєш спренів, — писав їй хтось дивний через телестиль. — Ув’язнюєш їх. Сотні з них. Ти чудовисько. Ти повинна зупинитися». Минуло вже кілька тижнів, а телестиль так і не ворухнувся. Можливо, ця людина знала, як створювати фабріали старим методом, ув’язнюючи розумних спренів у Царстві пізнання? Можливо, такий метод був кращим та гуманнішим. Наприклад, величні спрени, що керували Присяжною брамою, здавалося, не заперечували проти прив’язування до пристроїв і могли повноцінно взаємодіяти зі світом.
— А зараз вивчи це, — наказала Навані Рушу, постукавши кісточками пальців по величній колоні із самоцвітів. — Побач, чи зможеш знайти спосіб активувати цю окрему групу гранатів. У минулому вежа була захищена від Сплавлених. Усі давні писання підтверджують цей факт. Напевно, секрет у цій частині колони.
— Так... Чудова теорія, чудова гіпотеза. Якщо зосередимося на цій частині колони, яка, як нам відомо, є окремим фабріалом, то, можливо, зможемо його активувати.
— Іще спробуй змінити налаштування фабріала-пригнічувача, який ми захопили. Він придушив сили Каладіна, проте Сплавлені могли користуватися своїми. Можливо, є спосіб зробити цей ефект протилежним.
Рушу розсіяно кивнула. Навані продовжувала розглядати колону, що виблискувала тисячами сяйнистих граней. Що вона пропустила? Чому не змогла активувати її?
Вона дала Рушу креслення та пішла до виходу з приміщення:
— Ми приділяли недостатньо уваги безпеці вежі. Зрозуміло, що давні люди турбувалися через навалу Сплавлених, і ми вже пережили одну. — Присяжна брама зараз під постійною охороною, — відповіла Рушу, поспішаючи за Навані. — І для її активації необхідна присутність представників двох різних орденів Променистих. Малоймовірно, що вороги зможуть зробити все так, як раніше.
— Так, але якщо вони знайдуть інший спосіб?
Спрени, з якими вона розмовляла, стверджували, що Ті, хто носить маски — Сплавлені зі здібностями Прядильників світла — не можуть увійти до вежі. Її древній захист мав деякі подовжені ефекти, як-от зміна тиску чи температури. Справді, це здавалося доведеним, тому що Ті, хто носить маски іноді пробиралися до людських таборів, але ніколи — до Урітіру.