Вона майже не розмовляла алетійською, але більшість спренів могли говорити кількома людськими мовами. Адолін не був упевнений, чи це частина їхньої природи, чи вони просто прожили так довго, що врешті-решт опановували кілька мов.
У будь-якому разі спрен міг би перекласти все, якщо потрібно, і Адолін дійсно хотів узяти з собою Споглядальника істини. Колись вони користувалися великою повагою у спренів честі. Хоча жінку звали Адолін, усі називали її Корчака. Це прізвисько, на його думку, поширила Цуп. Аршккам казала, що їй воно подобається, і те, як вона йшла — не зігнута віком, наполягаючи на тому, щоб нести свої речі самостійно, — натякало йому, звідки це прізвисько взялося.
З її прибуттям усі учасники експедиції були на місці. Пів дюжини в’ючних тварин — це небагато для п’ятнадцяти осіб. Зазвичай він очікував би такої кількості тварин лише для перевезення їжі, плюс кілька фургонів із буребочками, які можна було б прикувати ланцюгом для збору дощової води. На щастя, у групі були Прядильники світла Шаллан, які забезпечували їх їжею і водою за допомогою Душезаклинання.
Коли Адолін перетинав платформу, він минув королеву, яка стояла, як завжди, поряд із Дотепником. Вона, Далінар і Тараванджіан — єдині монархи, які сьогодні були у вежі, і всі вони прийшли провести експедицію. Ясна спостерігала за Ішною та Васою, двома агентами Шаллан, визначаючи для себе, на що вони здатні.
Адолін затримався, поки Васа опускався на коліна поруч із великим шматком обсидіану. Цей склоподібний камінь був видобутий у Гадесмарі та доставлений для випробування. Рука Васи занурилася в брилу, і потім структура обсидіану змінилася — в одну мить камінь перетворився на зерно. Подобу зерна. Те, що створив Васа, було великим квадратним шматком затверділої м’якоті лавісу, а не окремими насінинами, як вдавалося зробити деяким просунутим Душезаклиначам. Подорожні могли відрізати шматки й варити з них кашу. Несмачну, проте ситну й корисну для здоров’я.
«Чи знають вони? — загадався Адолін. — Що просто інструменти для Ясни?» Протягом століть пристрої алеті для Душезаклинання, якими б обмеженими вони не були, давали його королівству безпрецедентну перевагу в боях. Тепер Душезаклинанням займалися Прядильники світла й, схоже, не страждали від тих же побічних ефектів, що і користувачі пристроїв.
Адолін побачив глибші мотиви в тому, що Ясна витратила місяці на навчання Шаллан та її агентів. Хоча Шаллан хотіла лише, щоб її команда стала вправними шпигунами, Ясна, як здавалося, вважала їхню силу створювати ілюзії чимось другорядним порівняно зі здатністю прогодувати армії.
Можна було сподіватися, що схованка з пристроями для Душезаклинання, знайдена в Аїмії, частково зніме цей тягар. Шаллан спостерігала з близької відстані, сидячи на ящику з припасами, і її обличчя залишалося непроникним. Хоча Шаллан, безумовно, була найталановитішою у створенні ілюзій серед своїх людей, її власні здібності до Душезаклинання виявилися... ненадійними. Адолін заглядав на її тренування й бачив, що вона лише іноді вдало заклинала грудки зі злиплого зерна. В інших випадках випадково створювала химерні предмети: язики полум’я, іноді калюжі крові, а одного разу — напівпрозорий кристал.
Нарешті, після восьми місяців кропіткої роботи, Ясна офіційно звільнила Шаллан від своєї опіки. І Шаллан дійсно заслужила це звільнення. Вона ходила на заняття, старанно заучувала напам’ять праці вчених і поводилася як ідеальна підопічна. Хоча майстерність Душезаклинання їй не давалася, за рік вона істотно покращила свої навички.
Ясна відпустила двох агентів, які поспішили приєднатися до інших. Адолін відчув, як наростає тривога, коли всі зібралися навколо невеликої будівлі в центрі платформи. Не те щоб у нього були на те якісь причини. Просто минуло вже кілька місяців відтоді, як він востаннє відвідував Гадесмар.
Далінар підійшов до групи й чекав, поки всі заспокояться. Звичайно, він хотів поговорити. Батько Адоліна міг перетворити що завгодно на привід для запальної промови.
— Я захоплююся вашою хоробрістю, — сказав Далінар людям, які зібралися. — Знайте, що ви представляєте не тільки мене, але й усю коаліцію! З вами йдуть надії мільйонів. Світ, через який ви подорожуватимете, буде чужим, а часом і ворожим. Не забувайте, що колись там жили наші союзники. І їхні фортеці радо приймали людей. Ваше завдання полягає в тому, щоб відродити ці стародавні союзи, так само як ми відновили давні дружні зв’язки між народами. Знайте, що ви користуєтеся моєю безмежною довірою!
«Непогано, — подумав Адолін. — Принаймні ця промова була короткою».
Шестеро людей Адоліна зааплодували, як і очікувалося. Променисті ввічливо поплескали. Як правило, інші не реагували так на запальні промови Далінара. Він продовжував ставитися до них як до солдатів, хоча більшість з присутніх тут Променистих ніколи не служили в армії. Шаллан була провінційною світлоокою і вченою, яка засвоїла мистецтво шпигунства; Корчака утримувала сиротинець; Ґодеке — колишній подвижник. Наскільки знав Адолін, Зу була єдиною, хто раніше тримав у руках щось схоже на зброю, перш ніж вимовити свої присяги Променистої.
Ясна сказала кілька слів, і те саме зробив Тараванджіан. Адолін слухав упіввуха, гадаючи, чи не здалося Тараванджіану дивним, що в експедицію не взяли жодного Розпорошувача. Ніхто не назвав причини, але для Адоліна все було і так очевидно. Розпорошувачі не служили Далінарові, принаймні були недостатньо відданими за його мірками.
Коли промови завершилися, члени експедиції почали протискуватися в невелику контрольну будівлю, ведучи туди ж коней. Можливо, існував якийсь спосіб доставити всіх, хто був на платформі, в Гадесмар, але поки вони були обмежені людьми, що стояли в маленькій контрольній будівлі.
Адолін махнув Шаллан, щоб та заходила першою, без нього. Ясна, Тараванджіан і Дотепник відійшли через платформу разом зі своїм супроводом. Незабаром Адолін і Далінар залишилися віч-на-віч біля будівлі.
Пирхання порушило тишу. Баский затримався, опираючись конюхам, які намагалися заманити його до будівлі фруктами. Далінар порушив сувору позу і поплескав коня по шиї.
— Дякую тобі за турботу про нього ці кілька місяців, — сказав він Адолінові. — Зараз у мене не так багато часу для верхової їзди.
— Ми обидва знаємо, який ти зайнятий, батьку.
— Ця нова форма краща за ту, яку ти носив останнім часом.
— Кумедно, — сказав Адолін. — Чотири роки тому, коли я її одягав востаннє, ти назвав її ганебною.
Далінар напружився, прибираючи руку від шиї Баского. Потім зчепив руки за спиною і випростався на повний зріст. Такий буремно високий. Іноді батько Адоліна був більше схожий на Душезакляту статую, ніж на людину.
— Я думаю... з роками ми обидва стали менш вимогливими, — мовив Далінар.
— Гаддю, що я залишився такою ж людиною, — сказав Адолін. — Просто більше готовий дозволити тобі розчаруватися в цій людині.
— Синку, я в тобі не розчарований!
— Справді? Чи можеш ти сказати щиро, під присягою?
Далінар замовк.
— Я просто хочу, щоб ти був найкращою людиною, якою лише можеш бути, — нарешті сказав він. — Кращою, ніж я був у твоєму віці. Я знаю, що ти такий, який є. І хочу, щоб ти гідно представляв мене. Невже це так жахливо?
— Я більше не представляю тебе, батьку. Я — великий князь. Я представляю самого себе. Невже це жахливо?
Далінар зітхнув:
— Не йди цим шляхом, синку. Не дозволяй моїм недолікам спонукати тебе збунтуватися проти того, що вважаєш правильним. І тільки тому, що це те, чого я від тебе хочу.
— Я не... — Адолін стиснув кулаки, намагаючись видавити із себе розчарування. — Я не просто бунтую, батьку. Мені вже не чотирнадцять.