Йому було приємно знову побачити Міла. Той завжди ставився не так жорстоко до сім’ї Каладіна, як деякі інші. Старий скаржився на постійні головні болі. І дійсно, ті самі спрени болю, що і за день до того, знову піднялися з підлоги. Після виключення простих причин, як-то зневоднення чи недосипання, Каладін попросив його описати, звідки зазвичай виникає біль і чи впливають головні болі на зір.
— Ґавін, зачитай мені, будь ласка, список попередніх ознак мігрені, — сказав Каладін. — Ти знайдеш їх на закладці між головою та шиєю...
Він замовк, згадавши, що читачка пішла. Однак за мить інший голос сказав:
— Гм, попередні ознаки. Точно... Е, секундочку!
Він подивився в бік читального столу і побачив, що Сил із зусиллям підіймає сторінки й перегортає їх. Вона не мала великої сили у Царстві матерії, але ігнорування сили тяжіння — здатність піднятися в повітря, тягнучи сторінку за куточок, — їй допомогло, і виявилося, що книга була розгорнута недалеко від потрібної сторінки.
Вона знайшла те, що шукала, і приземлилася на великий том, опустившись на коліна, щоб прочитати слова по одному.
— М’язова скутість шиї, — сказала вона. — Е... за...
— Закреп, — докинув Каладін.
Вона хихикнула, потім продовжила читати:
— Зміни настрою, надмірний апетит, спрага... ем, я думаю, це означає часті позиви до туалету. О бурі! З тебе щось виходить, і це погано. З тебе нічого не виходить, і це теж погано. Як ви можете так жити?
Він проігнорував це запитання, розмовляючи з Мілом про його болі. Запропонував відвідати Вістреходів для Регенерації, але болі в Міла тривали вже кілька місяців, тож малоймовірно, що ті могли тут щось удіяти.
На щастя, існували ліки, які могли допомогти. І оскільки Ясна була здатна за допомогою Душезаклинання створювати найрізноманітніші речовини, то вони мали доступ до рідкісних ліків. Хоча Каладін і королева нечасто зустрічалися особисто, те, що вона була готова витрачати свій час на створення ліків, свідчило про неї багато.
Каладін видав Мілові рецепт на отримання ліків у інтенданта-медика і велів йому впродовж місяця записувати кожен випадок головного болю, відзначаючи всі ознаки його появи, які може помітити. Це не так і багато, але Міл усміхнувся від вуха до вуха. Часто люди просто хотіли знати, що вони не дурні й не слабаки, раз прийшли сюди. Вони хотіли знати, що їхній біль справжній і що є бодай щось, що вони можуть зробити, щоб упоратися зі своєю проблемою. Просте підтвердження могло стати важливішим, ніж ліки.
Він помахав на прощання Мілові, вдячний за те, що, попри кілька останніх трагічних років, яких вистачило б на кілька життів, велика частина його лікарської підготовки залишилася в пам’яті. Він підійшов до Сил, яка влаштувалася на книзі, звісивши ноги. Сьогодні вона створила собі вбрання, подібне до того, що часто носила його мати: скромну спідницю та блузку на ґудзиках у тайленському стилі.
— То коли ти навчилася читати? — спитав він.
— Ще минулого тижня.
— Ти навчилася читати за тиждень?
— Це не так складно, як здавалося спочатку. Я думала, що тобі, як лікарю, знадобиться хтось, хто читатиме для тебе. А ще я думаю, що могла б перетворюватися на хірургічні інструменти. Я маю на увазі, не скальпель, бо, знаєш, я насправді не ріжу живу плоть. Але днями твій батько користувався маленьким молоточком...
— Для перевірки рефлексів, — сказав Каладін. — Найкраще, щоб він спереду був обгорнутий у тканину або гуму. Чи можеш ти стати чимось іншим, крім металу? Мені б дуже хотілося не ділити стетоскоп із батьком.
Був іще один дорогий інструмент, який лікарі Тараванджіана надавали їм лише за запитом.
— Не знаю, — відповіла Сил. — Мені здається, що... що нам слід дослідити багато всього, пов’язаного з нашими здібностями, Каладіне. Навіть те, що в минулому, можливо, інші не могли обдумати за браком часу й ресурсів. Тому що постійно билися.
Каладін задумливо кивнув. В очах Сил з’явився відчужений вираз. І коли вона помітила, що він спостерігає за нею, то зобразила усмішку. Ця усмішка здалася йому фальшивою — очевидно, сьогодні Сил аж занадто старалася йому догодити. А може, це просто здалося.
Він потягнувся, потім вийшов і заглянув у кімнату очікування. На сьогодні залишилася лише жменька людей. Тож Каладін мав час на коротку перерву.
Пройшов коридором до сімейної кімнати, двері якої вели на спільний балкон. Як він і сподівався, коли вони вперше прийшли сюди, цей широкий балкон тепер став місцем загального призначення для зустрічей жителів Гартстоуна, наче майдан у місті. З одного боку на мотузках майоріла випрана білизна. Діти бігали й гралися. Люди сиділи й базікали.
Каладін підійшов до краю балкона. Внизу побачив армії Далінара, що збиралися для походу на Азір. Він змусив себе подивитися на них і визнати, що не піде з ними.
Повз промчала фігура в синьому, ширяючи в повітрі. Лейтен, мабуть, помітив Каладіна, бо незабаром біля балкона зависла велика група Вітробігунів. Майже всі припинили свої заняття, а діти підбігли до краю балкона.
Вітробігуни — всі як один — віддали йому честь. Це був салют Четвертого мосту, хоча більшість із них ніколи не були в команді Четвертого мосту і не віддавали честь один одному — вони завжди віддавали честь Каладінові та іншим членам початкового складу Вітробігунів.
Він відповів їм тим самим салютом Четвертого мосту, ляснувши зап’ястями одне об одне.
П’ятдесят з гаком Вітробігунів розвернулися і помчали вниз. Внизу спалахнуло світло навколо Присяжної брами, і цілий батальйон солдатів зник. Вони знали, що кількість Буресвітла, яке витрачалося на перехід через Присяжну браму, залежала від того, хто з Променистих керує пристроєм: що досвідченіший Променистий, то менше потрібно Буресвітла. Ймовірно, сьогодні пристроєм керувала Ясна: завдяки своїм здібностям королева могла робити такі речі, які значно переважали можливості інших. Хоча вона не хизувалася цим, але явно вже промовила Четвертий Ідеал. Той, до якого Каладіну ніколи не дістатися.
— Вони всі йдуть, — тихо сказала Сил, опускаючись йому на плече.
— Не всі, — відповів Каладін. — Близько двадцяти з них залишаться охороняти вежу.
— Але серед них немає нікого з наших друзів.
Це правда. Усі колишні члени Четвертого мосту вирушали з Далінаром. Можливо, Рлайн залишиться тут, щоб працювати на полях? Хоча він часто вважав за краще їхати з допоміжним персоналом, щоб допомагати Вітробігунам у походах, наприклад, з Даббідом та кількома юними зброєносцями.
Каладін спостерігав, як вони всі відлітають, і відчув себе дуже самотнім.
«Згадай, яким спокійним ти був минулого тижня, — подумав він. — Не жалій себе. Насолоджуйся новим шляхом, яким ідеш».
Думки не допомогли: йому все одно було боляче бачити, як усі йдуть. Боляче усвідомлювати, що Шаллан і Адолін вирушили до Гадесмару без нього. Він мав батьків і нового брата і цінував це. Але чоловіки й жінки з Четвертого мосту стали для нього такими ж важливими. Проте ця частина його життя закінчилася. Краще не зациклюватися на минулому. Каладін повернувся в оглядову. Ґавін уже чекала, тому він послав її по наступного пацієнта.
Він увійшов у робочий ритм, оглядаючи пацієнтів, час від часу зазираючи до сусідньої оглядової кімнати, щоб попросити поради в батька щодо діагнозу чи ліків. Він зіткнувся з незвичайною кількістю нападів кашлю. Очевидно, щось розповсюджувалося по вежі. Якась хвороба, від якої в людей утворювався слиз у легенях і боліло все тіло. Він ніколи не стикався ні з чим подібним, однак батько стежив за перебігом і сказав, буцімто лікарі з Харбранта повідомляли, що це не смертельна хвороба. Врешті-решт, пошесть із Заходу не підтвердилася. Хвороба майже не приваблювала спренів пошесті. Хоча, як здавалося, навколо вежі їх узагалі було мало таких, тому вони й не з’являлися, приваблені хворобою.