Ще через день Арман — от пощастило! — полетів кудись з самого рання, і Юта, прихопивши зі сховища новий смолоскип, поспішила в розвідану нею підземну залу.
Знайти її було непросто — проте Юта навчилася орієнтуватися по своїх же, кіптявою смолоскипа залишених, знаках. Кажани знову не звернули на неї уваги, втім і Юта вже не здивувалася, коли стіни коридору зненацька розступились і в лице війнув затхлий протяг.
Потім час, здається, зупинився. Допитлива принцеса знайшла ще чотири колони, вкриті клинописом, а скільки їх було взагалі — ґорґулья його знає! До того ж стіни в багатьох місцях теж були помережані знаками, і малюнки траплялися, та ще й які! Юта довго стояла, роззявивши рота, перед зображенням казна-якого чудовиська, що вилазило з моря. Дракон поруч з цим звіром здавався просто кімнатною собачкою, а чудовисько було зображене з такими деталями, що Юта зрозуміла — художник його не вигадав, він його бачив, і бачив дуже близько…
Азартно пританцьовуючи, Юта з насолодою поринула в дослідження. Зрештою, її незбориму цікавість було винагороджено — продираючись крізь незнайомі знаки, вона наткнулася раптом на уривок цілком зрозумілого, звичайною мовою написаного тексту: «У хороброго Дін-Ара було двоє синів, і коли досягли вони літ і піднялися на крило, настав день їхнього двобою… Горлянки юнаків сповнені були вогню, і самі вони сповнені були доблесті… Однак упав у бою молодший, Шан-Анн, а старший, Акк-Ар, ствердився, набрався сили й змужнів, і процвітав у промислі, і крила носили його до глибокої…»
Текст урвався.
Юта, вражена, стояла перед кам’яною книгою, і їй здавалося, що, зробивши тільки крок, вона потрапила в інший, незбагненний світ. «Горлянки юнаків сповнені були вогню»…
То що ж, і хоробрий Дін-Ар, і його войовничі сини справді існували? Вони були дракони? Та вже ж, якщо вони мали крила, і взагалі… А от правда це чи казка, і хто це написав?
Забувши про все на світі, Юта водила пальцем по кам’яних рядках, вишукуючи зрозумілі букви. Ну от, знову!
«Юкка приходить з моря, і діти його, й онуки, і правнуки з’являться з безодні… Бережи свій вогонь, і хай захистить він тебе від жахливого Юкки, і від дітей його, й онуків, і…»
Юта витріщила очі. Оце-то ґорґулья! Ще й жахливий Юкка, що… Стривайте, а чи не той це звір з картинки? Той начебто теж з моря вилазив…
І Юта почала шукати малюнок із зображеним на ньому чудовиськом, але знайти вже не змогла, а замість цього прочитала раптом:
«Я здіймаюся до небес, і моя тінь лежить у скелях, маленька, мов зіниця мишеняти… Я опускаюся на землю, і моя тінь зустрічає мене, як мій брат…»
Смолоскип затріщав, але Юта не звернула на це уваги. Вона водила пальцем по останньому написі — той був викарбуваний глибоко, чітко й читався значно легше, ніж інші… Може, цей текст не дуже й старий?
Встановити це Юті так і не вдалося. Тобто спочатку все було добре, вона розглядала письмена, водячи по них носом, і смолоскип світив навіть яскравіше, ніж завжди… Та потім за її спиною голосно зітхнули, і тієї ж миті виявилося раптом, що смолоскипів уже не один, а два, і тому так світло.
Юта скрикнула — поруч, за два кроки, стояв Арман, стояв мовчки, непорушно, як втілення розплати. У танцюючому вогненному світлі вузьке лице його здавалося лиховісним, як ніколи.
— Я незумисне, — швидко промимрила Юта, і дурість цих слів відкрилася їй одразу після того, як вона їх вимовила.
Арман мовчав. І це вже був вирок.
— А що я такого зробила? — голос принцеси по-зрадницькому затремтів.
— А ось ми зараз подивимось, — з убивчим спокоєм пообіцяв Арман.
Зі змертвілої Ютиної руки вилучено було смолоскип. Арман постояв якусь хвилину, дивлячись бранці у вічі, потім жбурнув обидва смолоскипи додолу. Жбурнув і наступив ногою — спочатку на один, потім на другий.
Повалив дим і стало темно — так темно, що Юта відразу перестала розрізняти, де підлога, а де стеля.
— Я йду, — сказав Арман у темряві, і голос його віддалявся. — А ти залишишся тут. От і подумай, чи варто було пхати носа, куди заборонили!
Кроки його стихли раніше, ніж Юта перевела дух.
Вона стояла серед цілковитої темряви, і в голові її безглуздо повторювалася остання прочитана фраза: «Моя тінь зустрічає мене, мов брат. Як мій брат. Брат».
У неї, Юти, ніколи не було брата, та це не має значення. Ніякий брат не з’явиться в це підземелля, щоб вивести сестру на поверхню. Вона осліпне, вона вмре в темряві, вона ніколи більше не побачить сонця. Жорстокий дракон втішатиметься її стогоном, її слізьми, її розпачем…