— Г — це гном. Він приходить на Різдво, — каже перша ворона.
— А що таке Різдво? — питає мама.
— Та хтозна. Але, певно, щось надзвичайне, — каже друга ворона.
— І щось таємниче, — додає перша.
Потім вони здіймаються в повітря і сміються.
Ще б пак — воронам майже завжди смішно.
9
Наступного дня до кролів навідується білочка.
— Я вже знаю! — ледве зводячи дух, вигукує вона ще знадвору.
— Спершу треба стукати, — каже дідусь. — І вітатися. Сядь на стілець і відхекайся. Тоді розкажеш, що ти знаєш.
Білочка каже «Добрий день!» і сідає на стілець, сплетений з коріння.
Дядько Кіна подає їй склянку соку з соснової хвої.
— Ну, то що ти знаєш? — питає дідусь.
— Що таке Різдво, — гордо відповідає білочка.
— І звідки ти про це дізналася? — питає дідусь.
Йому прикро, що така молоденька білочка знає те, чого не знає він.
— Від бабусиного дядька. Він дуже старий.
— Ну й що він сказав?
— Він сказав, що на Різдво дерево прикрашають красивими іграшками, їдять смачні страви і танцюють. А ще співають. І дарують одне одному подарунки.
— Справді?
— Так. Він чув це від людей, які приходили в ліс і спиляли красиву гіллясту ялинку, по якій було так гарно лазити.
— А твій родич казав, коли буває те Різдво?
— Тоді, як приходить гном, — відповідає білочка.
— О, то нам треба приготуватися, — каже дідусь.
— А чому ти думаєш, що він прийде сюди? — дивується мама.
— Хіба він не написав, що прийде? — питає дідусь. — І хіба гноми живуть не в лісі?
10
Невдовзі всі лісові тварини вже знали, що до них прийде гном.
І польові миші. І борсук. Навіть черв’яки в землі про це говорять, щоправда, уві сні. І пташки у верхів’ї дерев.
— Невдовзі він прийде, невдовзі він прийде, — цвірінькають вони.
Проте одного вони не знають: хто такий гном.
— Певно, він страшенно бідний, — роздумує вголос дядько Кіна. — Це видно з його імені. Лише бідолах називають гномами.
— Атож, — жваво відгукується мама. — Бідолашечка. Нам треба наготувати для нього багато подарунків.
— І можна подарувати пісню! — вигукує дідусь.
— Яку ще пісню? — питає Ніна.
— Ну, звісно, гномську. Радісну пісню, щоб він розвеселився і забув про свою скруту.
— А хто її придумає?
— Я, — відповідає дідусь. — Я зараз же піду придумувати.
— А ще треба почастувати його всілякими ласощами, — озивається тітка Інка.
— І добрими стравами! — каркають ворони.
— І без кінця-краю обійматися, — туркоче голуб.
— Без кінця-краю обійматися? — перепитує тато.
— Так, принаймні я таке чув, — каже голуб, що вряди-годи літає до міста. — На Різдво у місті заведено без кінця-краю обійматися. Усі це кажуть.
— Щось не віриться, — каже дядько Кіна.
— Ну, я ж не знаю, — каже голуб. — Я просто таке чув.
І він летить геть, залопотівши крилами, збентежений, що, може, ляпнув якусь дурницю.
Але польові миші без кінця-краю обіймаються і хихикають:
— Можна вас іще раз обійняти, пане гноме?
У кутку сидить дідусь і творить.
— Сніг, — пише він.
Потім стирає написане й каже: «Гм».
11
Усюди в лісі готуються до приходу гнома.
Дядько Кіна миє вуха, бо кролики люблять, щоб вони в них були чистюсінькі.
Тітка Інка зі жменьки моху та горобинової гілочки зробила святкову шапочку.
Кроленята вчаться без кінця-краю обійматися.
Мама-кролиця витирає ганчіркою меблі.
А тато-кролик сидить, насунувши на голову свій чорний капелюх, і роздумує про те, як привітатися з гномом.
Він гукає мамі-кролиці:
— Ану послухай! «Нарешті ви до нас прийшли, наш любий гноме». Так можна сказати? Чи краще так: «О, як ми раді вас бачити, пане гноме»?
— Мабуть, добре й так, і так, — відповідає мама-кролиця. — А не можна просто «Добрий день»?
— Та ні, — каже тато. — То надто буденно. Треба якось урочистіше. А що як він прийде ввечері? Тоді аж ніяк не пасуватиме «Добрий день».
