Дивно це чи не дивно? Жоден контрабандист, що поважає себе, не вирядиться в далекий рейс з пустим відсіком. Елементарний розрахунок — не вигідно.
Як час біжить, дідько його візьми…
— Перевір пустий відсік! — наказав Бел Амор.
— Уже перевіряв.
Дулязмаком видав якийсь звук — чи то насмішкуватий, чи то осудливий — хто може знати інтонації з Кальмар-сузір’я?
— Перевір!
Ображений Стабілізатор почав простукувати стіни і стелю пустого відсіка. Дурна робота, марна праця…
— Швидше! — прикрикнув Бел Амор, глянувши на хронометр.
— Відсік порожній.
Ні, це вельми дивно… В усіх відсіках стільки мотлоху, а цей пустий. Час зайнятися самому.
Бел Амор ввійшов у відсік номер дев’ять. Це був стандартний відсік, абсолютно пустий, з голими стінами і лампою під стелею. Що може бути дивного в пустому відсіці?
— Командоре! Ви знову забруднили штани, — мовив Стабілізатор з коридору.
— Відчепись!
Десять хвилин. Все. Кінець. Керівництву — труба. Іржава труба, сім дюймів на десять. А цей бовдур — про якісь штани. Шкода, непогане було керівництво… Ось призначать завтра нову мітлу, і почне вона мести. А цей бовдур — про якісь штани. Я їх сьогодні вже чистив!
Бел Амор роздратовано глянув на Стабілізатора, а потім схилився і оглянув свої штани. Його очі враз сяйнули, немов несподівана думка висвітлила їх зсередини сонячним зайчиком. Він вибіг з порожнього відсіку, висмикуючи з кишені універсальну викрутку. На всі подальші дії залишалося три хвилини. Бел Амор кинувся до хронометра і встромив викрутку в один із гвинтів, які тримали різьблену раму в панелі.
— Гей, що ви робите?! — загорлав Дулязмаком. — Це твір мистецтва!
— Сидіти! Огляд ще не закінчився!
Нарешті Бел Амор видрав хронометр з панелі і потяг його в пустий відсік. До кінця огляду залишалося дві хвилини, коли він поставив хронометр на підлогу так, щоб циферблат можна було побачити з коридора. Потім він вибіг у коридор і звідти глянув на хронометр.
До кінця огляду, як і раніше, залишалося дві хвилини. Секундна стрілка перестала рухатися. Бел Амор придивився. Ні, секундна стрілка все ж рухалася, але вже із швидкістю хвилинної.
— Підійдіть-но до мене, — покликав Бел Амор. — Як ви поясните це явище?
Дулязмаком підійшов, подивився і на очах знітився, низько опустивши щупальця.
— Дуже добре, — схвалив його поведінку Бел Амор. — Огляд за законом має тривати ще дві хвилини, але в цьому відсіці вони чомусь розтягнулись на дві години. Так? Що ж, почекаємо, — і повернувся до Стабілізатора:
— Я викличу буксир, а ти приглянь за ним…
— Не хвилюйтесь, — пробурчав Дулязмаком. — Я ж опору не чиню. Після конфіскації всього барахла я можу бути вільним?
— Авжеж. Закон є закон. Шкода, що ви не пробуєте скрутити мені шию і втекти. Я б із задоволенням подивився, як ви сидите за ґратами.
— На це ви мене не спровокуєте.
Бел Амор уявив цього галактмена на фоні ґрат. Потішна виходила картина… Він вийшов із зорельота у свіжий космос і став розглядати південний рукав Галактики. Слід повідомити в Управління охорони середовища, щоб прислали буксир і відвели зореліт у найближчий порт. А ще слід… Бел Амор озирнувся… Перш за все слід перекурити. Він витяг сигару, яку непомітно поцупив із каюти Дулязмаком і крадькома засмалив. Дідько з нею, з забороною! Це шмаркачам не можна, а йому заради такого випадку…
Голова замакітрилась… Ні, і йому не можна. Повернутися, чи що, і роз’яснити каракатиці, що “морально”, а що “аморально”? Проте безглуздо читати мораль цьому солідному і закінченому галактмену.
— Командоре! Тютюн! — долинув тріумфуючий голос Стабілізатора.
Бел Амор повернувся до зорельота. Відсік номер дев’ять уже не був порожнім, він був по вінця забитий картонними коробками з цигарками. Який контрабандист, що поважає себе, пуститься в далекий рейс з порожнім відсіком?!
— Як ви здогадалися?! — дивувався Стабілізатор.
— Вся справа в тому, що перед тим, як увійти до зорельота, я почистив штани, — всміхнувся Бел Амор.
— Ну й що з того?
— А коли я увійшов до порожнього відсіку, ти сказав: “Командоре, ви знову забруднили штани”.
— Ну й що з цього?
— Ну не міг же я знову, вдруге на день влізти в якусь калюжу! Калюж немає, бо дощу не було… Ти побачив на штанях бруд, якого вже не було. Ти побачив мої штани такими, якими вони були дві години тому. Ось я і припустив, що час у відсіці розтягнуто. Тютюн там є, але його ще не видно. Ще! Але він повинен з’явитися відразу ж по закінченні огляду.
— Ось бачите! — шанобливо промовив Стабілізатор. — Що то акуратність! Якби не почистили штани, дулю з маком спіймали б.
Ці штани Бел Амор і сьогодні одягає, хоча вони подекуди протерлися, а на колінах обвисли. Але це в його стилі.
Світлана Ягупова
МЕТАПРОГРАМА
Той, хто займається аутотренінгом, знає, якого незвичайного стану набуває організм, якщо розслабити м’язи і викликати відчуття приємної важкості й тепла: несподівано зникають тілесні межі, розпливаєшся, починає тебе кудись нести, закручувати, ніби в космосі. І ось за ті кілька хвилин чи навіть секунд, коли ризикуєш провалитися в сон, мозок перетворюється на екран дисплея, на якому можна зображати все що завгодно, тобто по суті програмувати себе. Словесними формулами або образними уявленнями можна навіяти собі бадьорість, гарний настрій.
Найпринадніше ж — можливість замовляти теми нічних сновидінь і навіть свідомо брати в них участь, що дуже заманливо, позаяк уже не задовольняє природна необхідність майже третину життя проводити уві сні, брати те, що підкине неконтрольована підсвідомість. Підкидає ж вона часом бозна-що. Адже ж живе на Кубі якийсь Томас Нуньєс, сорок років не змикає очей і нівроку собі — здоровий, веселий. Одначе така розкіш зустрічається значно рідше, ніж ріст нових зубів на схилі літ, а тому лишається єдина надія — на саморегуляцію, вироблення уміння під час сну не бути безвольним чурбаком, а жити так само свідомо, як і під час неспання.
Ось уже півроку на письмовому столі під склом лежала віддрукована на новенькій югославській “Унісі”
1. Засвоїти три цикли альтернативного дихання.
2. Розучити пози кобри, коника-стрибунця, чорногуза, свічки, сонця.
3. Методом АТ-1 не допускати стресів, позбавлятися фобій.
4 Вивільнятися від сором’язливості, скутості. Розковуватися (АТ-1).
5. Візуалізація конкретних об’єктів із заплющеними очима.
6. Методом АТ-2 навчитися управляти снами: замовляти їх і добиватися здійснення.
Окрім самонавіювань, він придумав такий хід: під час знайомства з ким-небудь, начеб жартома, казав:
— У мене сюрреалістичне прізвище. — Після цього зовсім не важко було вимовити: — Мишконогов.
Його сором’язливість брала свій початок ще від того далекого дня, коли сільський жартівник чи то зі злим наміром, чи то просто так, від повноти душевної, приліпив предкові його сміховинне прізвисько — Мишконог. Певне, тому, що під час ходи надто дріботів ногами і мав маленьке обличчя. Місцевий піп перемінив прізвисько на прізвище і записав до церковної книги, звідки воно й перекочувало до загсів, паспортних столів і жеків. У дитинстві щоразу, як тільки він називав себе, вибухав регіт або ж чулося єхидне хихикання, і щоб не виказати своєї образи, він бадьоро розпливався у посмішці, через що його тут же добродушно перейменували на Мишенятко. Можливо, тому він не озлобився, а лише набув комплексу, котрий зробив його не по-сучасному скутим, незграбним, чого він і намагався позбутися за допомогою аутогенного тренування.
Невідомо, чи став би Мишконогов так наполегливо займатися собою, якби ще не одна обставина — котельня під його будинком, з найбільшим котлом саме під його квартирою. В опалювальний сезон підлога кімнати завжди була тепла, від чого й гості були в захопленні, але не господар — вібрація і шум двигунів ночами створювали ілюзію перебування на підводному човні на великій глибині, звідки можна і не виплисти. У місті вже давно прибрали котельні з-під житлових будинків, лишилися тільки одиниці під такими ось двоповерховими фінськими будівлями повоєнних років. Доки в котельні чергував дядя Ваня, Мишконогов не переживав: у живого чоловіка завжди вуха нашорошені, якщо навіть він і напідпитку. Та от провели газ, обладнали автоматикою, і тепер лише через три—чотири години до котельні навідувалися оператори перевірити тиск, перемкнути двигуни. І пішли спектаклі… Серед ночі під вікнами починала газувати аварійна машина, на весь двір лунали чи то мегафонні, чи то радіокоманди, що надавало усім цим подіям відтінку бойової тривоги. Потім починав шипіти редуктор-розподільник, і доводилося якомога щільніше зачиняти кватирки.