— Ну, тепер все буде гаразд!
І Робін вірив, що справді все повернеться на краще, бо ніколи не відчував такої легкості на серці. Йому навіть здавалось, що ліс довкола оповив ніжний рожевий серпанок, який непомітно розлився зі щік його коханої Маріан.
Дівчина почувалася не менш щасливою, хоч їй було трохи ніяково. Робін нарешті здогадався, що вона соромиться свого чоловічого одягу, і віддав їй довгий подертий плащ. Загорнувшись у нього, Маріан одразу повеселішала.
Потім вони стали розповідати одне одному про те, що їм довелося пережити за час розлуки, і, розмовляючи, не помітили, як сонце повернуло на захід.
— Який же я поганий господар! — вигукнув Робін, схоплюючись на ноги. — Навіть не запросив тебе до своєї лісової оселі!
— А я дуже поганий паж, — мовила Маріан, — бо зовсім забула, що я Річард Партінгтон, який справді приніс тобі послання від королеви Елеонори!
— Розкажеш про це дорогою. Вдома я передам тебе турботам місіс Дейль. А по оленя прийдуть мої друзі, яких ми, напевне, зустрінемо.
Дорогою до табору Маріан повідала, як слава про звитягу Робіна долинула аж до Лондона, в палац королеви Елеонори. І королева сказала: «Я б з радістю зустрілася з цим хоробрим йоменом і подивилась, як він стріляє з лука». Королева обіцяла повне прощення Робіну, якщо наступного тижня він прибуде до Лондона з чотирма своїми лучниками і позмагається з найкращими стрільцями, котрими так пишається король Генріх. Про все це Маріан розповіла дуже докладно, а потім додала:
— Коли я почула, що її величність виявила бажання побачити тебе, я сказала, що колись ми з тобою знались, і попросилася піти тебе розшукати. Королева дуже зраділа, а відпускаючи мене, наказала передати тобі оцей золотий перстень на знак її благовоління.
Робін узяв перстень і, схиливши голову, шанобливо його поцілував.
— З такою запорукою я хоч зараз поїду до Лондона, — мовив він. — І щоб відібрати цей подарунок королеви, треба буде принаймні відрубати мені правицю.
Тим часом вони наблизилися до густих заростів, у яких ховалося пристановище ватаги розбійників. Робін витяг ріжок і подав гучний сигнал, яким скликалися всі його друзі.
Вілл Пурпуровий одразу впізнав, кому належало гарненьке личко під беретом пажа, і, підскочивши до Маріан, по-братньому обняв її й розцілував в обидві щоки. Потім, відкликавши Робіна вбік і про щось з ним пошептавшись, він повернувся до ватаги й урочисто проголосив:
— Друзі! Слухайте мене всі! Сьогодні ми маємо честь привітати у себе прекрасну Маріан, наречену нашого ватажка, Робін Гуда!
Під оглушливі привітальні вигуки захоплених розбійників зніяковілу, але щасливу М'аріан було передано до рук ніжної й милої дружини Алана Дейля. А ввечері, вже зодягнена в корсаж та спідницю й приваблива як ніколи, Маріан сіла праворуч від Робіна на урочистому бенкеті, що його влаштували на її честь господарі Шервудського лісу.
Коли від оленя, забитого Маріан, лишилися самі кісточки, Алан заспівав для чарівної гості найкращих пісень північних менестрелів. До нього приєдналися інші, і незабаром у лісі залунав могутній хор. Співали всі — від Вілла Пурпурового, який тягнув баритоном, до ченця Тука, котрий гудів низьким басом. Навіть Маленький Джон намагався розтулити рота, хоча на нього весь час скоса поглядав мірошниченко Мач.
Пригорнувшися до Робіна, Маріан замріяно слухала пісні, і в її темному волоссі жаром виблискувала золота стріла.
Потім Робін попросив свою наречену ще раз повторити слова королеви Елеонори. Вислухавши Маріан, розбійники тричі прокричали «ура» королеві та її незвичайному пажу і, схопившися на ноги, проголосили тост за їх здоров'я.
— Отже, ви чули, — мовив Робін, звертаючись до всієї ватаги, — що її величність бажає, аби я з чотирма своїми товаришами з'явився до неї. Зі мною підуть два моїх заступники — Маленький Джон та Вілл Стютлі, мій двоюрідний брат Вілл Пурпуровий і менестрель Алан Дейль. Місіс Дейль супроводитиме свого чоловіка. З нею буде веселіше й пажу її величності. Друзі, ми вирушимо в дорогу на світанку. Приготуйте найкращий одяг. Перевірте негайно, чи не пом'яті ваші плащі, чи добре почищені мечі, чи в порядку луки та стріли. Зробімо честь королеві і не посоромимо рідного лісу. Ти, Мач, разом із Віллом, Лестером та Джоном, славними братами-удовиченками, на час нашої відсутності командуватимеш ватагою, а ти, отче Тук, дбатимеш про душі та шлунки хлопців.
Накази Робіна були зустрінуті одностайним схваленням, і довго ще розбійники кружляли чорне пиво. Нарешті, приготувавшись до завтрашньої подорожі, ватага розбрелась, і всі полягали спати.