Король і королева спішилися, сходами піднялися в королівську ложу й сіли на два трони, що стояли під смугастим балдахіном, укриті червоною, гаптованою золотом завісою. Ліворуч і праворуч од них, також в окремих ложах, розмістився їхній почет. Шелестіли оздоблені діамантами опахала, виблискували дорогоцінні персні й намиста. Гарненькі пажі снували туди й сюди, передаючи останні накази короля.
На поле виїхав герольд. Срібний звук його сурми залунав над безладним гомоном натовпу. І враз запала мертва тиша. Двісті лучників вишикувалися вздовж арени у дві довгі яскраві шеренги. Капітани загонів, на знак особливої милості до них, стояли біля королівської ложі.
— Слухай, Тепусе, — звернувся король до свого зброєносця, — піди виміряй відстань до мішені.
— А якою буде нагорода? — запитала королева.
— Про це зараз сповістить герольд, — відповів король. — Перший приз — сорок золотих фунтів, другий — сорок срібних пенні, третій — срібний ріжок, інкрустований золотом. Більше того, якщо ці призи завоюють королівські загони лучників, переможці одержать ще дві бочки рейнського вина, дві бочки англійського пива і п'ять найжирніших оленів, які тільки гуляють у королівському заповіднику Деллом Лі. Гадаю, це непогана нагорода? — закінчив король, усміхаючись.
— Ставте де завгодно мішень, — мовив Кліфтон Букінгемширський, упевнений в ласці короля. — За таку щедру нагороду ми ладні стріляти на будь-яку відстань.
— Ну, не будемо так далеко заходити, — одказав Генріх II. — Але відстань має бути досить пристойною. Тепусе, встанови мішені за двісті кроків.
Тепус низько вклонився королю та королеві і пішов встановлювати десять мішеней зі штандартами десяти загонів королівських лучників. Тим часом герольд оголосив умови змагання та призначені призи. До участі в турнірі допускалися всі без винятку. Спершу королівські лучники мали пустити по три стріли зі штандартом свого загону. Так буде виявлено по одному найкращому стрільцю від кожного загону. Потім ці стрільці допускалися до змагань на мішенях, відкритих для всіх, хто забажав би випробувати свою стрілецьку вправність; причому кожен учасник турніру також мав право лише на три стріли. Результати стрільби по відкритих мішенях зрештою і мали визначати переможців.
Натовп зустрів ці умови одностайним вигуком схвалення. Королівські лучники змахнули над головами своєю зброєю і поставали проти мішеней.
Стрільба почалася одразу по всіх мішенях, і глядачам треба було вкрай уважно стежити, щоб чогось не проґавити. Тому над полем запала напружена тиша. Двадцять лучників робили водночас по три постріли й відходили назад, а їх місце займали інші. Інколи, аби визначити переможця, доводилося призначати додаткові постріли, бо було чимало випадків, коли стріла одного лучника лягала в центр мішені, а стріла другого розщеплювала її навпіл. У кожного лучника стріли мали певні позначки, щоб полегшити підрахунки, і до кінця першого туру стріли так густо обтикали мішені, що ті стали схожі на великі круглі щітки. Глядачі були просто в захваті, а король став ще більше пишатися своїми добрими стрільцями.
Нарешті оголосили результати першого туру. Як і слід було сподіватись, Тепус вийшов першим у своєму загоні. Він поклав у самісінький центр мішені шість стріл поспіль. Гільберт Уайтхендський відстав од нього лише на одну стрілу, а Кліфтон — на дві. Два інших капітани теж мали по чотири стріли в центральному колі, але трохи далі від середини. В решті загонів звичайні рядові стрільці стріляли краще за своїх капітанів.
Переможці відсалютували королю й королеві і пішли перепочити та змінити тятиви на луках. Невдовзі починалася найвідповідальніша частина турніру. Старі мішені було знято, а натомість поставлено нові — тепер уже за двісті сорок кроків. Король наказав герольду оголосити, що відкривається змагання на звання першого лучника Англії і що в ньому можуть взяти участь всі бажаючі. Проте результати першого туру виявились такими переконливими, що багато йоменів, які спершу були намірились вийти на арену, тепер не наважилися цього зробити. І тільки десять-дванадцять чоловік поповнили лави претендентів на призи.
— Ого! — здивовано мовив король, побачивши на полі отих сміливців. — Це, певне, славні молодці, якщо не бояться стати супроти моїх лучників!
— А ви певні, що ваші десятеро хлопців — кращі лучники Англії? — запитала королева.
— Не тільки Англії, а й усього світу! — відповів Генріх II. — Що це так, я можу закластися на п'ятсот фунтів золотом.