Вражений такою несподіваною новиною, натовп збуджено загув. «Кого ж обрала королева?» — запитували всі один в одного. Гомін серед трибун дедалі наростав, коли раптом на кінці поля широко розчинились ворота, і перед глядачами з'явилося п'ять молодців. Попереду них верхи на коні їхала молода леді. Новоприбулі спокійно прямували до королівської ложі. Леді всі одразу пізнали: то була міс Маріан, фрейліна її величності королеви. Та ніхто з присутніх не знав тих, хто супроводжував дівчину. Четверо з них були одягнуті у все зелене, а п'ятий, мабуть, ватажок, у ясно-пурпурове. На головах у всіх п'ятьох хвацько сиділи чорні капелюхи, прикрашені закрученими білими перами. Зі зброї кожен мав лише міцні тисові луки, повні сагайдаки стріл та короткі мисливські ножі.
Наблизившись до ложі, де сиділи король з королевою, невідомі лучники допомогли Маріан спішитись, а потім поштиво зняли свої головні убори.
— Ваша величність, — мовила дівчина, звертаючись до королеви, — ось ті, по кого ви мене посилали. Вони готові змагатися під вашим прапором і здобути для вас перемогу на цьому турнірі.
Королева перехилилася через бар'єр і дала кожному з п'ятьох зелений шарф, гаптований золотом.
— Локслі, — сказала вона своїм дзвінким голосом Робінові. — Дякую тобі й твоїм друзям за послугу. Але знай: я побилася об заклад з королем, що ви переможете п'ятьох найкращих лучників Англії.
Робін Гуд та його товариші поцілували шарфи на знак готовності прислужитись її величності королеві.
Король здивовано подивився на свою дружину.
— Хто ці люди? — запитав він.
Та тут до королівської ложі підбіг високоповажний єпископ Герфорда. Обличчя його то багровіло, неначе буряк, то блідло, мов крейда.
— Перепрошую, ваша величність! — закричав він. — Але я мушу попередити, що це розбійники! Отой, у пурпуровому одязі, то ж сам Робін Гуд! А це Маленький Джон, Вілл Стютлі, Вілл Пурпуровий і Алан Дейль! Вони прославились своїми насильствами на всю країну!
— Мілорд єпископ пересвідчився в цьому особисто, — багатозначно мовила королева.
Чоло короля спохмурніло. Ім'я Робін Гуда було йому добре відоме, як і всім присутнім на турнірі.
— Це правда? — суворо запитав він.
— Так, мілорде, — спокійно відказала королева. — Але згадайте, ви пообіцяли їм свою ласку.
— Я свого слова дотримаю, — сказав король, ледве вгамовуючи свій гнів. — Але нехай затямлять ваші безстрашні розбійники: я дарую їм сорок днів і ночей. Коли ж цей термін скінчиться, нехай шукають собі безпечніше місце десь-інде! — потім, обернувшись до своїх лучників — переможців на сьогоднішньому турнірі, додав: — Тепер ви всі чули, що я побився об заклад з королевою, покладаючись на вашу доблесть. Ось перед вами її обранці — вільні стрільці Шервуда та Бернесдейля. Слухайте мене уважно, Гільберт, Тепус, Гоффрі, Елвін і Кліфтон! Якщо ви переможете цих бродяг, я з верхом наповню ваші капелюхи сріблом, а того, хто завоює першість, висвячу на лицарі. Коли ж ви зазнаєте поразки, я віддам усі призи, заради яких ви змагались, Робін Гудові та його дружкам. Таке моє слово!
«Робін Гуд та його знамениті розбійники!» Ця звістка поширилась у натовпі, мов лісова пожежа. Тисячі ший витяглися до краю, бо кожному хотілося побачити славнозвісних лісовиків, які заради королеви не побоялись накликати на себе гнів самого короля.
Знову було встановлено мішені за двісті сорок кроків, і знову десять лучників мали пустити по три стріли кожен. Гільберт і Робін кинули жеребок. Розпочати змагання випало людям короля. Першим мав стріляти Кліфтон.
Вийшовши на старт, він твердо розставив ноги і, перш ніж розтягнути тятиву, послинив пальці, бо вирішив будь-що поліпшити свій сьогоднішній результат. І треба сказати, що він цього домігся: перша його стріла влучила в яблучко, хоча й не в самий центр. Друга вдарила майже поруч, і тільки третя трохи відхилилася вбік, уп'явшись у друге коло. Але натовп схвально загув, бо це був найкращий результат, який сьогодні показав Кліфтон.
За Кліфтоном мав стріляти Вілл Пурпуровий. Ставши на позицію, він уважно вибрав три ідеально круглих і добре оперених стріли.
— Не хвилюйся, братику? — стиха мовив до нього Робін. — Твій попередник лишив досить багато місця в центрі мішені, щоб туди лягли всі твої стріли.
Проте слова Робіна не допомогли Віллу. Він надто довго прицілювався, і це тільки зашкодило справі. Перша його стріла дуже відхилилась від цілі і влучила у друге коло — навіть далі, ніж найгірша стріла Кліфтона.