— Ну, друже, що ти там кажеш… Як краще спіймати того шибайголову? Гей, де ти? Куди подівся цей клятий хлопчисько?
Мідник тупо покрутив головою і побачив, що біля нього нікого немає.
— Хазяїне! Чуєш, хазяїне! — загукав він. — Де той хлопець, який повинен за мене заплатити?
— Не знаю, — неласкаво озвався трактирник. — Може, він залишив гроші у вашій сумці?
— Ні, він тут нічого не залишив! — загорлав Мідл, попорпавшись у робочій сумці. — Ґвалт! Рятуйте! Мене обікрали! Слухай, хазяїне, тебе слід заарештувати за державну зраду! Я прибув сюди у справах короля і сказав тобі про це вранці! А поки я тут спочивав, довірившись тобі як чесній людині… гик!., як вірнопідданому його величності короля… гик!., хтось поліз у мою сумку й викрав важливі державні папери!
— Годі кричати! — зупинив його трактирник. — Що у вас пропало?
— О, дуже, дуже важливі речі. Я мав при собі, по-перше, повноваження від мілорда шерифа Ноттінгема з печаткою самого короля із наказом… гик!., заарештувати… гик!., відомого пройдисвіта… гик!., ватажка розбійників Робін Гуда! По-друге, окраєць хліба. По-третє, паяльну лампу… гик!.. По-четверте, кілька мото-чків міцного шпагату. По-п'яте, шість різних ключів… гик!., до того ж цілком ще придатних. По-шосте, дванадцять срібних пенні, які я заробив цього тижня… гик!., своїм чудовим ремеслом. По-сьоме…
— Може, вже вистачить? — сказав трактирник, якому урвався терпець. — І взагалі я дивуюсь, що ви так говорите про свого друга Робін Гуда. Хіба то не він сидів отут з вами і хіба не ви пили з ним за вічну дружбу?
— Що-о-о?!' Робін Гуд? — витріщив очі Мідл. — Якого ж біса ти мені не сказав?
— А чом би я мав про це говорити? Хіба ж не ви самі попереджали вранці, щоб я не дивувався, коли ви повернетесь сюди з самим Робін Гуд ом!
— Тепер мені все ясно, — простогнав мідник. — Він заманив мене сюди, навмисне споїв, а потім викрав документ, викрав окраєць хліба…
— Годі, годі! — обірвав його трактирник. — Про все це я вже чув. Краще розплатіться за себе та за нього.
— Але ж, дорогенький, у мене немає грошей! Зараз я наздожену цього негідника і приведу сюди, щоб він за все заплатив!
— Е, ні, — заперечив трактирник, — якщо я кожного чекатиму, то мені негайно доведеться закрити свій заклад. Ще нікому не вдавалося стягти з Робін Гуда гроші.
— А скільки треба платити? — запитав Мідл.
— Рівно десять шилінгів.
— То візьми поки що мою робочу сумку й оцей чудовий молоток. Я швиденько спіймаю цього розбишаку і повернуся з ним сюди.
— Залиште і шкіряну куртку, — наполягав трактирник, — бо ваша сумка та молоток мені ні до чого.
— Та що це за лихо таке! — заволав, впадаючи у відчай, Мідл. — Тільки-но позбувся одного грабіжника, як уже потрапив до рук іншого! Ану ходім зо мною на дорогу, там я швидко ввіб'ю тобі в макітру хоч трохи чесності!
— Ви дарма гарячкуєте, — похмуро одказав трактирник. — Не затримуйте мене. Залишайте свої речі та мерщій біжіть наздоганяти свого дружка.
Після глибокого роздуму Мідлу довелося зважити на цю пораду. З важким каменем на серці залишив він трактир «Сім оленів».
За поворотом дороги мідник знову побачив Робін Гуда, який неквапливо йшов у тіні між деревами.
— Ага, це ти, негіднику! — закричав Мідл. — Стій! Зупинись! Зараз я з тобою поговорю інакше!
Робін з удаваним подивом обернувся до нього.
— Який там нахаба ображає мене? — запитав він спокійним голосом.
— Я не нахаба! Я не нахаба! — задихаючись, підскочив до нього Мідл. — Я чесна людина, у якої був… той важливий документ і… і трохи грошей… на ковток вина…
— О, та це ж той самий славний мідник, який шукав Робін Гуда! Ну як, друже, знайшов ти його?
— Знайшов, сто чортів йому в печінки, знайшов! І зараз засвідчу йому всю свою повагу!
Мідл стрибнув уперед, і його яблуневий кийок, як вихор, просвистів у повітрі.
Робін спробував витягти свій меч, але довго не міг цього зробити, бо весь час доводилось ухилятися від блискавичних ударів кийка. Поки він нарешті спромігся оголити зброю, мідник уже тричі торохнув його по ребрах. Після цього їхні ролі помінялись. Робін Гуд кинувся в наступ і, вимахуючи блискучим клинком, змусив мідника відступити.
Шум незвичайної битви розлягався луною по лісі — дерево змагалось проти сталі. Робін мав чудовий клинок із гартованої криці, який йому подарувала королева, і він гадав, що вмить посіче на друзки деревиняку Мідла. Та яблуневий кийок мідника виявився не менш міцним — меч тільки черкав по ньому, як по залізному лому.