— Я без грошей, господарю, — відверто зізнався лицар. — Я тепер такий бідний, що мені соромно навіть говорити тобі, яка маленька сума становить усе моє багатство, не кажучи вже про те, щоб пропонувати її.
— Гроші, хоч і малі, завжди тішать, коли вони у нас в кишені, — посміхнувся Робін. — До речі, що ви звете маленькою сумою?
— Крім честі, у мене в усьому світі лишилося тільки десять срібних пенні, — зі смутком у голосі відповів лицар. — Ось вони, але я хотів би, щоб їх було в десять разів більше, — і він передав гаманець Маленькому Джонові.
Робін байдуже кивнув головою.
— Ну, скільки там, Джоне? — ніби жартома звернувся він до Маленького Джона.
— Шановний лицар каже правду, — відповів велетень, висипаючи собі в полу вміст гаманця.
Робін подав рукою знак Маріан. і вона наповнила келихи для нього та гостя.
— Вип'ємо, сер! — вигукнув ватажок розбійників. — Вип'ємо за настання кращих часів. Бачу, що ваша зброя притупилась і одяг подерся. Але мені здається, хоч це було і давно, я бачив вас при дворі у кращому вбранні. Скажіть мені одверто: ви йомен і лицарем стали нещодавно? Чи, може, ви погано господарювали і розтринькали своє майно, тягаючись по судах? Не бійтеся, ми збережемо вашу таємницю!
— Я саксонський лицар і вів тверезе й мирне життя, — відповів засмучений гість. — Можливо, ви дійсно бачили мене при дворі, бо я був одним із глядачів на вашому турнірі ще за короля Генріха — пером йому земля. Моє ім'я — Річард Лі, живу я в замку за милю, а то й менше він Ноттінгема. Замок цей належав моєму батькові, а ще раніше — дідові й прадіду. Ще два-три роки тому мої сусіди могли б підтвердити, що для мене чотириста фунтів були справжньою дрібницею. А тепер у мене лишилися тільки оці десять пенні сріблом, дружина та син.
— А як же ви втратили своє багатство? — поцікавився Робін Гуд.
— Через власні дурість та доброту, — зітхаючи, відповів лицар. — Я був з королем Річардом у хрестовому поході, а оце нещодавно повернувся. Тим часом мій син виріс і став славним юнаком. У свої двадцять років він уже набув лицарського гарту і вправно виступав на змаганнях, турнірах та інших лицарських іграх. Та собі на лихо він надто захопився цим і якось на змаганнях ненароком убив одного лицаря. Щоб врятувати хлопця, я змушений був продати землю і закласти спадковий маєток. Більше того, я був змушений ще позичити грошей на грабіжницьких відсотках у єпископа Герфорда.
— У вельмишановного єпископа? — перепитав Робін з іронією в голосі. — І яку саме суму?
— Чотириста фунтів, — відповів сер Річард. — До того ж єпископ присягнувся, що забере мій маєток, якщо я не сплачу борг вчасно.
— Чи є у вас друзі, які б поручилися за вас? — запитав Робін Гуд.
— Жодного. Якби в Англії був славний король Річард, то справа стояла б зовсім інакше, — безнадійно одказав гість.
— Вип'ємо ще по одній, шановний лицарю, — сказав Робін і, нахилившись до Маріан, шепнув їй щось на вухо. Вона кивнула головою, потім відвела вбік Маленького Джона та Вілла Пурпурового і тихо, але з запалом про щось з ними домовлялась.
— За твоє здоров'я та успіхи, хоробрий Робіне, — проголосив сер Річард і осушив свій келих до дна. — Сподіваюсь, що іншим разом зможу розрахуватися за пригощення набагато пристойніше.
Вілл Пурпуровий і Маленький Джон тим часом погодилися з Маріан і вже радилися з товаришами, які схвально кивали головами. Потім Джон з Віллом зайшли в печеру, швидко повернулися з торбою золота в руках і стали рахувати гроші перед лицарем, який від подиву не міг і слова мовити. В торбі було якраз чотириста фунтів.
— Візьміть, сер Річард. Ми позичаємо вам гроші, а ви повернете борг єпископу, — сказав Робін. — Прошу не дякувати нам — це лише зміна кредиторів. Сподіваюсь, ми не будемо такими безсердечними, як його преосвященство єпископ, хоча хтозна, може, будемо ще гіршими. На очах у лицаря блищали сльози, коли він намагався подякувати лісовикам. І саме тоді з печери вийшов син мірошника Мач, несучи цілу купу гарного одягу.
— Лицарю слід зодягатися так, як це личить його санові. Чи не правда, отамане?
— Ти маєш рацію, — схвально відгукнувся Робін.
— Дайте йому ще й доброго коня, — тихенько підказала Маріан. — Цей дарунок повернеться з лишком. Він гідна людина — я добре його знаю.