— Коли я почула, що її величність виявила бажання побачити тебе, я сказала, що колись ми з тобою знались, і попросилася піти тебе пошукати. Королева дуже зраділа, а відпускаючи мене, наказала передати тобі оцей золотий перстень на знак її благовоління.
Робін узяв перстень і, похиливши голову, шанобливо його поцілував.
— З такою запорукою я хоч зараз поїду в Лондон, — мовив він. — І щоб одняти цей подарунок королеви, треба буде принаймні відрубати мені правицю.
В цей час вони наблизилися до густих заростів, що надійно ховали пристановище ватаги розбійників. Робін витяг ріжок і подав голосний сигнал, яким скликано всіх його друзів.
Вілл Пурпуровий одразу впізнав, кому належало гарненьке личко під беретом пажа, і, підскочивши до Маріан, по-братньому обняв її й поцілував в обидві щоки. Потім, відкликавши Робіна вбік і про щось з ним пошептавшись, він повернувся до ватаги й урочисто проголосив:
— Друзі! Слухайте мене всі! Сьогодні ми маємо честь привітати у себе прекрасну Маріан, наречену нашого ватаж ка Робіна Гуда!
Під оглушливі привітальні вигуки захоплених розбійників зніяковілу, але щасливу Маріан було передано на руки ніжної і милої дружини Алана Дейля. А ввечері, вже зодягнена в корсаж та спідницю й приваблива, як ніколи, Маріан сіла по праву руку від Робіна на великому бенкеті, що його влаштували на її честь господарі Шервудського лісу.
Коли від оленя, забитого Маріан, лишилися самі кісточки, Алан заспівав для чарівної гості найкращих пісень північних менестрелів. До нього приєдналися інші, й незабаром у лісі залунав могутній хор. Співали всі, починаючи од Вілла Пурпурового, який тягнув баритоном, і кінчаючи ченцем Туком, що гудів низьким басом. Навіть Маленький Джон намагався розтулити рота, хоч на нього весь час скоса поглядав мірошниченко Мач.
Пригорнувшися до Робіна, Маріан замріяно слухала пісні, і в її темному волоссі жаром виблискувала золота стріла.
Потім Робін попросив свою наречену ще раз повторити слова королеви. Вислухавши Маріан, розбійники тричі прокричали «ура» королеві та її незвичайному пажу і, схопившися на ноги, проголосили тост за їх здоров'я.
— Отже ви чули, — мовив Робін, звертаючися до всієї ватаги, — що її величність бажає, аби я з чотирма своїми товаришами з'явився до неї. Зо мною підуть два моїх заступники — Маленький Джон та Вілл Стютлі, мій двоюрідний брат Вілл Пурпуровий і менестрель Алан Дейль. Місіс Дейль супроводитиме свого чоловіка. З нею буде веселіше й пажу її величності. Друзі, ми рушимо в дорогу на зорі. Приготуйте найкращий одяг. Перевірте зараз же, чи не пом'яті ваші плащі, чи добре почищені мечі, чи в порядку луки та стріли. Зробімо честь королеві і не посоромимо рідного лісу. Ти, Маче, разом з Віллом, Аестером та Джоном, славними удовиченками-братами, на час нашої відсутності командуватимеш ватагою, а ти, отче Туку, дбатимеш про душі та шлунки хлоп'ят.
Накази Робіна були зустрінуті одностайним схваленням, а потім ще довго розбійники кружляли чорне пиво. Нарешті, приготувавшися до завтрашньої подорожі, ватага розбрелась, і всі полягали спати.
Ранок видався напрочуд гарний і обіцяв тихий сонячний літній день. Темно-зелені лісові шати застигли в урочистому мовчанні, немовби замилувались п'ятіркою йоменів, що лаштувалися в дорогу. Як свідчить балада, Робін таки справді подбав про те, щоб сьогодні його друзі були якнайкраще одягнені. На всіх, хто мав з ним іти в палац королеви, милувало око новісіньке зелене вбрання», а сам ватажок розбійників вирядився у ясно-червоне. Голови сміливців прикрашали чорні капелюхи з білими перами. Не гірше за чоловіків були одягнені й дві дами — Маріан та місіс Дейль.
З побажаннями щасливої дороги та всіляких успіхів ватага розбійників у повному складі провела цю невеличку компанію до узлісся.
Подорож до Лондона обійшлася без пригод. Компанія жваво просувалася прямим королівським шляхом, і за всю дорогу її ніхто не зупинив. Перстень королеви на пальці Робіна гостинно розчинив перед мандрівниками лондонську браму. Невдовзі вони були вже в палаці, чекаючи на побачення з її величністю.
Робіна та його друзів поселили в самому палаці, але зроблено це було так таємно, що ніхто не знав про гостей королеви.
Король у цей день поїхав на Фінсбурзькі поля, де незабаром мав відбутися великий турнір. Він хотів сам оглянути турнірну арену, поговорити з відбірними своїми стрільцями, які, на його думку, повинні були перемогти будь-яких суперників. Король так вихваляв цих людей, що королева зважилась побитися з ним об заклад. Маріан казала правду, що її величність не раз чула про знаменитого Робіна Гуда і його безстрашних йоменів. Дівчина й сама ніколи не втрачала нагоди, щоб замовити за розбійників добре слівце, і тільки-но трапився щасливий випадок, напросилася їх розшукати.