Промовивши це, чернець знову наповнив кухоль по самі вінця і з маху його видудлив.
— Гарний у тебе собачка, хазяїне! — здоровань нахилився: хотів погладити вовкодава, але той, не відповідаючи на чернечу ласку, відвернувся, глухо загарчав і одним стрибком знову опинився біля дверей.
— Робіне, подай-но мені палицю та й свою прихопи, — стиха мовив лісник.
— У мене рука чавунна, а патериця деренова, — посміхнувся чернець-здоровань. — Раптом поткнуться якісь лихі гості — усе це до ваших послуг.
— Терпіння, чада мої, — закликав усіх брат Елдред, — прошу вас: першими не вбивайте…
Його слова потонули в зойках нажаханої Марґарет. Їй здалося, ніби на сходах стоїть той самий поранений, якого вона допіру бачила прикутим до ліжка. Усі разом подивилися на сходи, проте там уже нікого не було.
— Ну-бо, люба Меґґі, тобі примарилося… — Ґілберт намагався заспокоїти дружину.
— Ні, я бачила: він був там… — наполягала Марґарет, здригаючись усім тілом. — Схожий на привид...
Тим часом Гед виразно зиркнув на сина; Робін вислизнув із-за столу і, непомітно скрадаючись, зійшов на другий поверх. Він побачив прочинені двері кімнати і тієї ж миті зрозумів, що пораненого в ліжку немає. Наполовину висунувшись із відчиненого вікна, чоловік стиха перемовлявся з кимось надворі. Робін нечутно підповз навкарачки майже до ніг розбійника і прислухався до балачки.
— Леді й лицар тут, — говорив поранений, — я їх щойно бачив. Я б іще сьогодні з ними поквитався, та їх ніби береже сам диявол: невідомо звідки вилетіла стріла, скалічила мені руку, і вони вислизнули…
— Прокляття!
— …Випадок привів їх у дім лісника — того самого, що підібрав мене, коли я стікав кров’ю.
— Тепер вони від нас не втечуть.
— Скільки вас там, хлопці?
— Семеро. Нам головне — ввійти, але засуви в них міцні, та ще й ціла зграя собак на додачу…
— Нащо нам двері? Хай собі залишаються зачинені, інакше красуня і її братик можуть знову вшитися під колотнечу. Залазьте у вікно, там, унизу, я бачив драбину…
— Ага, он воно що в тебе на думці, лиходію?! — вигукнув Робін.
Випроставшись, він схопив чоловіка за ноги й одним ривком перекинув худореброго розбійника через підвіконня. Лють і очевидна небезпека, що загрожувала їхньому дому, багатократно збільшила сили юнака. За мить Робін притьмом поглянув униз: поранений розбійник нерухомо лежав у дерев’яній діжці з дощовою водою, ознак життя не подавав, а незнайомець, із яким він розмовляв, щезнув.
Спустившись у вітальню, Робін розповів про свою пригоду. Спершу всі сміялися, проте лісник припустив, що лиходії, коли оговтаються, не облишать спроб увірватися в дім. Тож варто підготуватися до нападу, а якщо доведеться, то й до облоги.
Брат Елдред стиха проказував молитву, а здоровань, нарешті добряче напхавши черево, хвацько розправив могутні плечі і громовим голосом прогорлав бойовий клич. Ґілберт зупинив його: зовні почувся глухий стогін і уривчастий висвист. Вочевидь, поранений прийшов до тями й кликав спільників на допомогу. Потім усе стихло, і серед цієї тиші раптом пролунав грюкіт руків’ям меча у двері, а голос, перекриваючи шалений собачий гавкіт, прокричав:
— Ім’ям барона Фіц-Олвіна, нашого шляхетного і могутнього повелителя, наказую тобі, ліснику, відімкнути двері й негайно видати нам лицаря і молоду пані, що ховаються в твоєму будинку!
Ґілберт Гед запитливо поглянув на лицаря.
— На моїй совісті немає злочину, — переконливо мовив сер Аллан.
— Я вірю вам, — кивнув лісник. — Ви досі наші гості, і мій обов’язок надати вам допомогу і захист.
— Відмикай же, клятий бунтівнику!
— Не дочекаєтеся! — гукнув Ґілберт.
— Ну, це ми зараз побачимо…
Знову пролунав оглушливий удар, за ним іще один, але двері витримали.
Зрозумівши, що штурму не уникнути, лісник спокійно наказав дружині:
— Меґґі, разом із пані йдіть нагору, позачиняйте всі вікна і чекайте, поки ми не дамо ради розбійникам... А ти, Робіне, — він обернувся до сина, — поклич Лінкольна, а сам стань на сходовому майданчику — на випадок, якщо вони все-таки ввірвуться…
Лінкольн, літній, проте міцний слуга, вже поспішав до господаря з важкою колякою в руках, тихим посвистом підзиваючи собак.
— Двері відімкне брат чернець, приголубивши своєю ломакою першого ж негідника, а ти, Лінкольне, хутчіше повідсувай до стін стіл і лави, погаси світильники та ставай пліч-о-пліч з оцим силачем у рясі… Я триматиму напоготові лук і стріли. Брате Елдреде, досить молитов, сховайтеся за піччю…