— Гадаю, я зможу допомогти вам, міледі, — тієї-таки миті нагодилася вірна Мод.
Залишивши свою господиню, дівчина поквапилася до челядницької спальні, де ночував її чотирнадцятирічний небіж. Підліток допомагав у замку своєму батькові — старшому конюху.
— Елберте, підводься! — шепнула Мод, намагаючись розбудити хлопця, щоби попросити його прислужитися леді Крістабель.
— Прислужитися? Скажіть лишень як, — сонно пробурмотів хлопчина, протираючи очі.
— Виходь зі мною, бо тут забагато чужих вух. Але я тобі зразу скажу: доручення це небезпечне.
— Небезпечне, тітонько Мод? — пожвавішав Елберт, остаточно прокинувшись. — А що я мушу робити?
— Отже, я можу на тебе покластися?
— Як на самого Господа Бога! — запишався улещений довірою хлопець.
— Тоді мусиш тепліше вдягнутися й осідлати на стайні доброго коня…
— Немає нічого простішого за це, — перервав небіж. — Я з будь-яким конем тут легко впораюся.
— Постривай… Коли все буде готово, прямуй до вимощеного каменем майданчика біля звідного мосту, і чекай на мене там. Я невдовзі буду.
Не минуло й десяти хвилин, як Елберт уже тримав за вуздечку коня, уважно вслухаючись у слова своєї юної тітоньки.
— Запам’ятай кожне моє слово, Еле. Як проминеш ремісничий квартал, дорога приведе тебе до лісу, і далі вже лісовою стежкою рушай до поселення Менсфілд-Вудгауз. За три милі до нього, на галявині, побачиш садибу лісника Ґілберта Геда. От йому й віддай листа міледі, попросивши вручити його серу Алланові Клеру. А синові лісника — його звати Робін Гуд — передаси оцей лук і сагайдак, бо то його речі. Усе зрозумів?
— Так, тітонько, — відповів Елберт. — Інших доручень не буде?
— Ох, ледь не забула… — похопилася дівчина. — Шепни власникові цього лука, що йому невдовзі дадуть знати, коли він зможе з’явитися в замку, не наражаючи себе на небезпеку. Бо тут… дехто з нетерпінням чекає на нього. І головне — постарайся не натрапити на головорізів його світлості. А коли не вдасться цього уникнути, бреши що завгодно, але не кажи жодного слова про те, куди і навіщо тебе посилали…
Елберт уже вставив ногу в стремено, коли Мод притримала його:
— Якщо зустрінеш трьох подорожніх, один із яких чернець-бенедиктинець…
— Брат Тук чи що?
Мод енергійно кивнула і вела далі:
— Тоді тобі нема потреби шукати садибу лісника, бо разом зі святим отцем будуть сер Аллан Клер та Робін Гуд. Як упораєшся з дорученням, не барися — негайно повертайся. Ну, хай береже тебе Господь, хлопчику!.. Якщо мій татко спитає біля брами, куди ти їдеш, відповідай упевнено: мовляв, послали по лікаря для міледі Крістабель, бо вона трохи нездужає. А я не забуду сказати твоїй подрузі Ґрейс, що на всьому білому світі вона не знайде іншого такого вірного й сміливого хлопця.
— Не забудь, тітонько, — засміявся, стрибаючи в сідло, Елберт, — скажи їй неодмінно…
Хлопець пришпорив коня, і той з ходу взяв у галоп, а повеселіла Мод пірнула назад у сутінки замкових переходів, аби повідомити свою пані про те, що її листа вже поніс безстрашний посланець.
Непорушний ліс був залитий яскравим місячним сяйвом.
Робін Гуд дорогою безтурботно наспівував любовні балади, яких із дитинства пам’ятав страх як багато; сумний і мовчазний лицар раз у раз згадував свій фатальний візит до Ноттінґемського замку; чернець похнюплено плентався за обома.
— Клянуся святим розп’яттям, — журно бурмотів він, — мені завжди здавалося, що я чоловік показний, то чому ж Мод так раптово збайдужіла до мене? Не могла ж вона з одного погляду закохатися в молодчика, який тільки й уміє, що молоти язиком та виспівувати на ціле горло. Ні, вона, мабуть, домагалася, щоби я її приревнував…
— Святий отче, — вигукнув Робін, сміючись, — чого це ви все бурмочете? Та ще таким заупокійним голосом?
— Тільки щасливці-грішники легковажно гигочуть та забавляються, сину мій, — відповів чернець, — а людям праведним, що впали в неласку долі, залишається одне: тужити і сподіватися.
— Ну, коли ви вважаєте ласкою долі солодкі дівочі поцілунки, — розвеселився юнак, здогадавшись про причину сумного настрою чоловіка, — то поясніть мені, як же тоді бути з обітницями безшлюбності й послуху, які ви напевно дали, подавшись у ченці? Невже тепер, попри все, сподіваєтеся на прихильність юної вітрогонки? Чи часом не через Мод ви так гірко засмутилися, отче? Але цього не може бути, вона ж ваша духовна дочка, я ніколи в це не повірю!..