— Не торохкоти, як та біснувата сорока! — сердито огризнувся чернець. — Краще пильнуй стежки…
— Я не хотів вас образити, святий отче, — перепросився перед ченцем Робін, миттю змахнувши усмішку. — Якщо ця дівчина й справді завдала вам прикрості, моєї провини в тому немає. Моє серце належало іншій ще до того, як я зазнайомився з Мод.
— Гарненька Мод не має до цього жодного стосунку, — усміхнувся брат Тук. — Я, буває, часто вдаюся в смуток без приводу… Сину мій, здається, ми занадто довго йдемо?
— Я навмисно обрав довший шлях, — пояснив юнак, — щоб охоронці барона несподівано не опинились у нас за спиною…
— Але ми й тут, вочевидь, не самі. — Зупинившись, чернець обернувся і показав на просвіт між деревами, де щойно тьмяно промайнув силует вершника. І враз подорожні почули глухий тупіт копит.
— Сховайтеся за деревами, — тихенько звелів Робін, — а я погляну, кому ще не спиться цієї ночі…
Озброївшись палицею ченця, він став так, щоби незнайомцеві було його добре видно, але вершник гнав коня далі.
— Стій! — гукнув Робін, побачивши в сідлі хлопчину-підлітка.
— Елберте! — впізнавши вершника, голосно гукнув чернець. — Зупинися!
Конячина стала, і втішений зустріччю хлопчик вигукнув, зістрибуючи з сідла:
— Якщо в мене замість очей не два каштани, то я й справді бачу брата Тука! Доброї вам ночі, отче!
— Здоров будь, хлопче! — чернець наблизився до вершника. — Хай береже тебе Господь! А тепер кажи, куди це ти так поспішаєш?
— Тітонька Мод сказала, що саме ви допоможете мені виконати важливе доручення: я маю передати серу Алланові Клеру листа від леді Крістабель…
— А мені віддати он той лук і сагайдак, що теліпаються в тебе за спиною, — докинув Робін.
— Чудово, — зрадів Елберт, — тепер мені не треба запитувати ваші імена.
— Швидше давай сюди листа, базікало! — сер Аллан нетерпляче простягнув руку.
— Як вашій милості завгодно,— ввічливо вклонився Елберт, простягаючи лицареві листа з печаткою міледі. — Мод наказала віддати його вам до рук, якщо я зустріну вас раніше, ніж приїду до лісника. А ви, сер Робін, тримайте ваш лук…
Сер Аллан нетерпляче зламав печатку, поквапився на середину прогалини, залитої світлом повного місяця, і нарешті розгорнув пергамент.
— Вам же, сер Робін, — вів далі хлопчик, — з першою ж оказією передадуть звісточку, коли ви зможете з’явитися до замку, не наражаючи своє життя на небезпеку. А все це тому, що дехто вас там із нетерпінням очікуватиме.
— А що ж ця вертихвістка веліла передати своєму духівникові? — з надією спитав чернець.
— Ні слова, святий отче.
— Вельми вдячний тобі, хлопче!
І брат Тук, вдавшись у тугу ще більше, всівся посеред стежки. Тим часом лицар прочитав таке:
«Кохання моє!
Коли ти прохав мене залишити разом із тобою Ноттінґемський замок, я відкинула твої благання, бо була переконана, що моя присутність тут потрібна задля здоров’я і щастя батька. Я завжди свято вірила, що він любить і цінує мене. Але виявилося, що я прикро помилялася. По тому як тобі вдалося втекти, батько заявив, ніби за тиждень я мушу стати дружиною чоловіка, про якого мені відомо тільки те, що він майже одноліток мого батька. І хоча я благала барона і плакала — все було марно. Сер Тристрам Ґолдсборо, одружитися з яким мене примушує батько, прибуде до Ноттінґема за три дні, тож мій шлюб із ним — справа найближчого часу.
Сер лицар, я віддала тобі своє серце, а тепер сама пропоную свою руку. Моя служниця Мод підготує все необхідне для втечі й повідомить, що ти мусиш робити. Її небіж, якому доручено передати цього листа, влаштує тобі зустріч із нею.
Крістабель, твоя суджена
перед Богом і людьми».
— Робіне! — гукнув до юнака сер Аллан. — Я повертаюся до Ноттінґема. Обставини змінилися: барон зібрався видати Крістабель за іншого. Мушу допомоги їй утекти з дому... Чи готовий ти піти разом зі мною?
— Охоче, сер!
— Тоді завтра зранку приходь на міське торговище, там на тебе чекатиме вірна мені людина…
— Мені здається, сер Аллан, що після такого бурхливого дня вам варто трохи перепочити, хоча б для того, щоби побачитися з леді Меріон, якій, мабуть, голову так обсіли думки, що вона, бідолашна, не знаходить собі місця. А зранку ми разом вирушимо в замок, та ще й гукнемо на підмогу кількох міцних, відважних і відданих хлопців... Але стривайте!.. Здається, я знову чую цокання копит…