— Сер Робін! — тихенько озвалася молода жінка. — Мені здається, десь близько стогне людина!
— Ходімо звідси, леді. Це місце занадто відкрите, і ми тут як на долоні. Я ввіткну в землю під буком стрілу, і сер лицар, коли прийде сюди, зрозуміє, що ми ховаємося поблизу.
Робін і сам чув підозрілі звуки, що долинали з глибини лісу, але мовчав, не звертаючи на них уваги. Передусім треба було дати надзвичайно стомленій леді Крістабель можливість хоча б трохи відпочити.
— Дійте, як знаєте, сер, я цілком довіряю вам.
Дбайливо підтримуючи Крістабель під руку, Робін почав був шукати місце для схованки, аж раптом біля підніжжя старого дуба помітив розпростерте тіло. Чоловік лежав ниць, без будь-яких ознак життя.
— Пресвята Матір Божа! — відчайдушно скрикнула Крістабель. — Це ж мій батько! Робіне, благаю, переверніть його скоріше, може, в ньому ще жевріє іскра життя!
Робін не міг лишатися байдужим до дочірніх почуттів, тож, знехотя наблизившись, нахилився і насилу перевернув на спину огрядне тіло, закуте в кольчугу і стягнуте перев’яззю.
— Ваш батько лише забився! — Робін обернувся до своєї супутниці й жахнувся: бліда як полотно, леді Крістабель повільно осідала на траву.
Саме тоді, коли молода жінка зомліла, тяжко вражена побаченим, її батько глибоко зітхнув, поворухнувся і почав підводитись. Юнак, сиплячи прокльонами, стрімко кинувся до барона, знову перевернув його долілиць і притис до землі коліном, від чого Фіц-Олвін хрипко заволав, закликаючи на допомогу.
— Та чи замовкнеш ти нарешті, старий негіднику?! — вигукнув Робін, частуючи барона добрячими стусанами. Крики його ясновельможності міг почути почет, який, мабуть, досі нишпорив околицями, шукаючи свого пана.
Після пережитого потрясіння барон широко розплющив очі й сторопів, упізнавши в юнакові, що схилився над ним, Робіна Гуда. Це видиво дивним чином подіяло на Фіц-Олвіна.
— Нарешті ти в моїх руках, кляте вовченя! — у захваті вигукнув він.
— Мовчати! — перервав Робін. — Отямтеся, бароне! Це ви в моїх руках!
— Я? — барон на мить обм’як, здавалось, усвідомивши своє безпорадне становище, але несподівано рвонувся вперед і щосили буцнув юнака в груди. Робін відскочив, а Фіц-Олвін підхопився, захитався і насилу втримав рівновагу.
Леді Крістабель досі не прийшла до тями, але барон її не помічав, свердлячи супротивника сповненим люті поглядом. Робін відступив на кілька кроків, наклав стрілу на тятиву і здійняв лук.
— Ще один крок, Ваша світлосте, і можете прощатися з життям! — рішуче мовив він, цілячись трохи вище кольчуги барона.
Фіц-Олвін не повірив загрозі. Ступивши крок убік, він сховався за кряжистим стовбуром дуба і звідти пригрозив лучникові пальцем, пучку якого тут-таки відтяло стрілою коло самого нігтя.
— Прокляття! — загорлав барон, трусячи скривавленою рукою. — Агов, варто, до мене! На допомогу! Вбивають!..
Тим часом Робін, закинувши лук за плече, обережно підійняв із землі молоду жінку, яка ледве дихала, і зник із нею в гущавині лісу. За якусь мить почулося кінське іржання, тупіт копит, брязкіт зброї, і на прогалину, де за дубом ховався Фіц-Олвін, вилетіли четверо вершників.
— Сюди, лайдаки! — заревів барон, струшуючи краплі крові з пальця. — Він там, там!.. Схопіть негідника!
Ці четверо були з ескорту, який безнадійно відстав, коли скакун їхнього пана, діставши в крижі стрілу, поніс його невідомо куди. І тепер вони ніяк не могли второпати, чого ж хоче від них барон, адже поблизу не видно було жодної живої душі.
— Чи вам повилазило, бовдури? — хрипів барон, багровіючи. — Он він, у заростях, той самий клятий лучник, який викрав мою дочку!
Робін, почувши лемент барона, зрозумів, що йому не стане сили відірватися від переслідувачів, оскільки він досі тримав на руках непритомну леді Крістабель. Отже, втекти йому не вдасться. Тож юнак дбайливо поклав жінку на траву й обернувся до вершників, що вже наближалися. Ставши на коліно, щоби затулити собою молоду пані, він знову натягнув тятиву.
Тієї миті з гущавини вийшов і сам Фіц-Олвін: накульгуючи, він шкандибав услід за своїми слугами.