Довелося шукати мирний і законний шлях, оскільки суддя ще не виніс остаточного вердикту. Сер Гай вирішив, що найкраще звернутися безпосередньо до правосуддя короля Генріха.
Робін дослухався поради і, відправивши з гінцем прохання до двору, почав терпляче чекати на відповідь...
Минуло кілька років, сповнених грізних подій і тривог для Англії.
Та в маєтку Ґемвелів вони пролетіли стрімко. І сприяли цьому кохання та молодість. Меріон — чуйна, мила, іноді сумна — була оточена загальним обожнюванням. Листи її брата доходили до маєтку дуже рідко — їх надійшло всього кілька, а без них дівчина не могла почуватися цілком щасливою. Вона була з усіма однаково привітна, і це змушувало Робіна страждати: не маючи впевненості у своєму майбутньому, він не наважувався відкрити серце тій, яка його полонила.
Робін Гуд і Ґілберт Гед досі користалися гостинністю сера Гая. Брат Тук, зрозумівши, що маленька Мод, як і раніше, байдужа до нього, зарікся дивитися на жінок і зразу після від’їзду сера Аллана Клера вирушив до своєї монастирської обителі.
Мод, батько якої помер кілька років тому, не могла ані повернутися до замку, ані поїхати за своєю пані. Вона прижилася в будинку Ґемвелів і прагнула бути корисною всім і в усьому. Її небіж Елберт, який за цей час став високим управним юнаком, залишився на службі в замку, змінивши покійного Герберта Ліндсея на посаді брамника. Іноді він приїжджав до садиби на гостину.
З тонкою прозірливістю по-справжньому закоханої жінки Мод давно розгадала таємницю, яку так ретельно приховувала леді Меріон. У погляді суперниці вона безпомилково прочитала те, що становило би щастя Робіна Гуда, якби він був хоч трохи кмітливіший. Примирившись, Мод визнала перевагу темнокосої красуні і внутрішньо погодилася з роллю названої сестри, яку їй призначив Робін.
А тим часом Вільям Ґемвел залишався вірним і наполегливим прихильником дівчини, і його почуття не могли не знайти відгуку в серці Мод. Молодий Ґемвел був зовсім не схожий на Робіна: вишукані почуття здавалися йому вигадкою норманської знаті. Мод була його втіхою і надією, вона вабила його до себе, як вулик із медом вабить незграбне ведмежа.
І дівчина нарешті поглянула на молодшого сина сера Гая іншими очима. Вільям був високий і показний, з вогняно-рудим кучерявим волоссям; його обличчя, тонке, породисте, з мигдалеподібними синіми очима, раз у раз спалахувало густим дитячим рум’янцем. Характер мав поступливий. Проте Мод стільки разів відхиляла Вільямові залицяння, що тепер, відчувши нарешті готовність відповісти на почуття юнака, вона не знала, як до нього підступитися.
Стояв теплий червневий вечір. Мод прогулювалася садом, коли почула за спиною схвильований голос Вільяма:
— Який же я щасливий бачити вас, Мод!
— Я рада, що наша зустріч так тішить вас, — чемно відповіла дівчина.
— Який чудовий нині вечір…
— Ви, сер Вільям, мабуть, не тільки це збиралися сказати? — Мод зіперлася на руку кавалера, від чого той мало не зомлів.
— Справді... я прийшов попрощатися з вами... — Вільям набрався духу. — Мод! Я хотів сказати, що ви для мене дорожча за життя. І бажав би почути від вас єдине: «Щасливої дороги і швидкого повернення, Вілле…» Цього мені буде досить — адже ви вже ніколи не покохаєте мене…
— Я цього ніколи не казала вам, сер. На жаль, вас, здається, вже кличуть. Яка прикрість!.. — від щирого серця мовила дівчина, як і раніше, ніжно усміхаючись. — Я глибоко зворушена вашими словами і скажу так: я не прощаюся з тобою, Вілле, бо моє серце належить тобі…
— Боже правий! — Вільям здригнувся від несподіванки. — Це правда, Мод? Ви не жартуєте? Присягаюся, якщо ви не глузуєте з мене, то, поки віку, я буду вашим вірним рабом!..
Останні слова юнак вимовив ледь чутно — горло йому зненацька здушили непрохані сльози. Але то були сльози щастя. Потім він міцно обійняв Мод, обсипав її обличчя поцілунками і пішов стрімкими кроками, жодного разу не озирнувшись.
Злегка спантеличена раптовою втечею Вільяма, Мод подумала: «Шкода, він не залишив мені часу довести йому, що була цілком щирою. Ну, не біда, для цього у нас буде завтрашній день!»
Дівчина навіть не здогадувалася, як довго їй доведеться чекати цього дня.
Як і решта жінок у будинку, Мод не знала, що, за наполяганням Ґілберта Геда, готується нічна вилазка. Напередодні з розмови з Елбертом лісник дізнався, що старий барон Фіц-Олвін у супроводі численного почту повернувся до своїх володінь.