Коли приготування було скінчено і вся численна родина, крім Меріон, зібралась у великій залі, Робін Гуд пішов до своєї коханої.
— Кохана моя, — сумно мовив він, ступивши до кімнати Меріон, — ми мусимо розлучитися — можливо, надовго. Скажіть, ви вірите мені?
— Не лякайте мене, Робіне! Ця туга, цей заклопотаний вигляд і якісь дивні питання!.. Невже ще більше нещастя чекає на нас? Авжеж, я вірю вам усією душею!
— Мені хотілось би поговорити з вами тільки про вас, про вашу долю. І не гнівайтеся на мене, якщо мої слова здадуться вам дивними. Наше кохання нині зазнає суворих випробувань. На жаль, Меріон, усе руйнується навколо, і від того крається моє серце. Шляхетна родина постраждала тільки через те, що надала мені притулок, самого мене оголошено поза законом. Будь-хто може схопити мене й повісити на першому-ліпшому дереві, адже за мою голову призначено винагороду. Робін Гуд, спадкоємець титулу графів Гантінґдонських, став вигнанцем…
— Я пообіцяла бути вашою супутницею в усьому і не зламаю свого слова!
— Меріон, обставини змушують мене звільнити вас од будь-яких обіцянок, що їх ви мені давали.
— О Робіне! — докірливо вигукнула дівчина. — Як ви могли припустити, що моє почуття до вас таке крихке? Раніше чи пізніше все зміниться.
— Меріон, кохання моє! — лучник сумно всміхнувся. — Не варто тішити себе марними надіями. Мені більше немає чого очікувати від короля: він ухвалив свій вирок. Тепер прийшов час стати на захист садиби Ґемвелів. Потому, якщо її не вдасться відстояти, а Господь боронитиме мене від загибелі, мені залишиться тільки один шлях — до лісу, який завжди був мені вірним другом. Благаю вас лише про одне: хоч які б мерзенні чутки ви почули би про мене — не вірте жодному слову, бо я присягнувся Пресвятою Дівою до останнього подиху залишатися гідним вашого кохання. А ви згадуйте мене іноді добрим словом, та й по всьому.
— Я благатиму Бога допомогти вам на вашому шляху і захистити від усіх небезпек. Але постарайтеся хоч зрідка подавати мені звістку про себе.
На кілька хвилин закохані забули про все на світі. І тільки голос служниці, що кликала дівчину, змусив їх розімкнути гарячі обійми.
Незабаром Меріон, закутана в плащ для їзди верхи, вже сідала на осідланого для неї коня…
Непрохані гості змусили себе чекати понад три тижні. За цей час майбутні обложенці встигли укріпити всі підступи до садиби й заповнити комори різним харчем на випадок, якщо оборонятися доведеться довго. Коваль, котрий ладнав зброю, працював не покладаючи рук.
Спекотний липень доходив кінця. Якось увечері двоє селян повернулися з міста і принесли звістку про те, що до Ноттінґема прибув загін щонайменше з двох сотень кінних і піших воїнів. Загін заночує в замку, а вранці виступить у похід.
Новина миттю облетіла село і досягла віддалених ферм. На дзвіниці вдарили на сполох, попереджаючи всіх мешканців про навалу ворогів, а захисники маєтку цілу ніч не склепили очей. Удосвіта селяни зібралися в церкві, де брат Тук відслужив заутреню. Потім виступив Маленький Джон, який узяв на себе командування обороною, і виголосив коротку промову:
— Браття! Бийтеся за свою землю, завдавайте ударів без гніву, але намагайтеся не схибити: за будь-яку помилку доведеться заплатити життям. Покажіть ворогові, що навіть малий клаптик нашої батьківщини коштує життя собаки-нормана. Будьте тверді. Ура Гаєві Ґемвелу і саксонським серцям!..
Не минуло й години, як дозорці, що вартували в лісі на деревах, подали звістку захисникам садиби про наближення кінного загону. Засурмив сигнальний ріг, і маєток королівського лісничого враз спорожнів.
Тим часом ворожий загін продовжував рух, і з того, як далеко він розтягнувся, було видно, що в ньому справді налічується щонайменше дві сотні вершників. Біля підніжжя пагорба, з якого село було видно як на долоні, загін спинився, розділившись на чотири групи. Одна почала навскач підійматися схилом, за нею рушила інша; решта вершників намагалася обійти пагорб із обох боків.
Проте захисники були готові до такого маневру: вже на вершині на обидва перші загони полетів рій стріл. Така ж зустріч очікувала й інших. Нормани, втративши зо два десятки воїнів, швидко відступили і спішилися. Тепер, прикрившись щитами, вони вирушили в піший наступ, залишивши в тилу невеликий резерв.
Для нападників спершу все складалося вдало: перші лінії загороджень навколо села було зметено, і нормани, збуджені успіхом, безладно кинулися переслідувати супротивника. Потому вони атакували третю лінію загороджень — аж раптом сакси несподівано відступили й ніби випарувалися безслідно.