— Браття, перед вами — мій найкращий друг Вілл, син сера Гая Ґемвела!
Несподівано пролунало захоплене буркотіння, і Вільяма зграбастав у свої дужі лапищі Маленький Джон. Із силою притискаючи його до грудей і не приховуючи сліз, Джон закричав:
— Вілле, відчайдушний друзяко! Ласкаво просимо до Шервуду! Завтра в Барнсдейлі буде справжнє свято, і всі нарешті обіймуть того, кого вже й не сподівалися побачити… О-о! Який я щасливий!
І лісовики гуртом подалися до таємної схованки; дорогою було вирішено, що вранці Вільям вирушить до Барнсдейла, а з ним разом підуть Робін Гуд і Маленький Джон…
Удосвіта друзі попрямували в Менсфілд, щоби розжитися кіньми. Вони вже були недалеко від селища, коли з лісу на стежку вийшли двоє чоловіків, одягнених лісниками, і заступили їм дорогу.
Робін Гуд підозріливо оглянув незнайомців.
— Хто ви такі?
— Те саме я хотів би спитати в тебе, — відповів один із них, міцний чолов’яга, озброєний палицею і кривою шаблею сарацина.
— Он як? — усміхнувся Робін. — З огляду на ваш рішучий вигляд можна подумати, ніби Шервудський ліс — ваша власність.
— Щось дуже ти зухвалий, хлопче, — спохмурнів лісник. — І язика задовгого маєш... Хто я? Під моєю охороною вся земля від Менсфілда до перехрестя великих доріг, що за сім миль звідси. А служу я королю Генріхові — охороняю його оленів од таких волоцюг, як ти!
— Ти не лісник, — посміхнувся Робін, накладаючи руку на колодку ножа. — Я знаю чоловіка, який обіймає цю посаду. Його звуть Джон Кекл.
— А я його син, і звати мене Мач.
— Він каже правду, — втрутився Маленький Джон. — Робіне, дай йому спокій, і розійдімося з миром.
— Ого! — зрадів лісник. — Тепер я здогадався, з якого ти гнізда, приятелю. Сам Робін Гуд! Тому, хто спіймає цю пташку, обіцяно винагороду, а вона мені зовсім не зайва. Гріх не скористатися такою нагодою!
— Що ж, можеш спробувати, — презирливо мовив Робін. — Твоє життя в обмін на мою свободу — невелика ціна.
— Стривай, друже, не гарячкуй! — спинив друга Маленький Джон. — Зараз не час для бійки, та й сили не рівні: їх усього двійко… — Він обернувся до лісників: — А що, хлопці, чи не вихилити нам із вами по чарчині рейнського за міцну дружбу?
— Хто б відмовився? — мовив Мач, шанобливо окидаючи поглядом показну Джонову постать. — Із мудрою людиною приємно мати справу. Я багато що чув про вас, хоробрий сер Нейлор, та й про славного Робіна Гуде не менше. Різне розповідають, але правда в тому, що розбійник він великодушний і завжди готовий допомогти злидареві. А те, що король оголосив його поза законом… Біда може постукати в двері до кожного...
— Дякую, ліснику! — Робін засміявся й поплескав чоловіка по плечу. — Я не забуду твоїх добрих слів! А чи не проведеш ти нас до Менсфілда, бо нині скрізь повнісінько вивідувачів та різних шпигунів? Не хотілося б мені з кимось із них зіткнутися: наразі в нас є справи значно важливіші.
— Гадаю, сер Робін, особливої небезпеки немає. Єдине, чого слід остерігатися в Менсфілді, — цікавості тамтешніх мешканців. Якщо вони рознюхають, що це ви, тут-таки юрбою помчать услід, аби лиш подивитися на славетного Робіна Гуда, на честь якого вже складають балади!..
У Менсфілд уся тепла компанія пробралась обхідними шляхами і невдовзі дружно розсілася за столом у корчмі на околиці. На столі відразу з’явилися глеки з добрим рейнським вином, яке розв’язує язики й відкриває серця. А невдовзі дійшло до того, що лісник Мач, спокушений оповідками про вільне життя в зеленому Шервудському лісі, висловив бажання приєднатися до людей Робіна Гуда.
За добрим почастунком ніхто й не помітив, як до корчми ввійшов низькорослий, охайно вдягнений йомен і тихо всівся в куточку, попросивши кухоль елю. Поглянувши на гомінливу компанію, він затримав погляд на Вільямові Ґемвелі, а потім хутко вихилив свій кухоль і пішов геть, так само не помічений ніким.
Не звернув на нього уваги й Вільям, цілком поглинений передчуванням зустрічі з коханою. Він неохоче пив і раз у раз квапив друзів. Нарешті, на його втіху, Робін і Джон розпрощалися з новими лісовими братчиками, і незабаром добрі коні несли всіх трьох до Барнсдейла, який хоч і стояв на йоркширських землях, а був усього за двадцять миль од Менсфілда.
Уже вечоріло, коли вони прибули на місце. У будинку Ґемвелів за вечерею зібралася вся родина, окрім Мод і Меріон. Увійшовши в дім, Вільям спробував сховатися за широкою спиною двоюрідного брата.