Ви, друзі, навіть уявити не можете, як змінилося обличчя абата. Він розводив руками, крутив головою навсібіч, надимав щоки й бурмотів щось нерозбірливе, витріщаючи очі на мішечки із золотом, немов раптом йому відібрало розум. Помилувавшись трохи його перекривленим видом, я звернувся до королівського судді: «Ваша милосте, чи підтверджуєте ви, що я виконав усі умови договору?» — «Підтверджую», — неохоче процідив той.
Той-таки час я залишив абатство разом зі слугами, що чекали на мене за дверима трапезної.
Відтоді ми дружно взялися до роботи, і наша праця не виявилася марною — родюча земля маєтку дала щедрі плоди… Я привіз вам, сер Робін, п’ятсот золотих, сотню луків із витриманого тисового дерева, стільки ж сагайдаків зі стрілами, а крім того — загін вірних саксів. Вони чудово озброєні, під кожним прекрасний бойовий кінь. Відтепер нехай вони стануть вашими слугами…
— Я не зможу поважати себе, сер лицар, коли прийму від вас такий коштовний дарунок! — вигукнув Робін. — І забудьмо про борги. Днями заглядав до мене поснідати отець економ з абатства Сент-Мері, і рахунок за наші послуги склав вісімсот золотих. Тож я нині багатий, а ось вам, сер Річард, варто подумати про свою родину, я ж бо знаю, які нині королівські податки, котрих сам не сплачую. Зате нормани, мов та сарана, ринули в наші краї, а їхні гаманці напхом напхані французьким золотом.
Друга половина дня минула у веселощах і молодецьких розвагах, а коли сонце стало хилитися до лісу, сер Річард разом із Робіном, Вільямом і Маленьким Джоном пішли до замку Барнсдейл, де їх радо зустріли привітні Ґемвели. Лише пізно ввечері лицар залишив своїх друзів і в супроводі кількох лісовиків, які мали вивести їх із лісу, попрямував зі своїм загоном до Рівнинного замку…
А тим часом барон Фіц-Олвін, якому розвідники донесли, нібито Робін Гуд гостює в Йоркширі, необачно вирішив звільнити Шервудський ліс від розбійників: без ватажка, гадав він, вони не здатні на серйозний опір.
Насамперед було виставлено дозори на лісових узліссях — вони мали зупинити Робіна, коли той раптом надумає повернутися. Воїнство, яке барон тримав у Ноттінґемському замку, не відзначалося хоробрістю, тому для вилазки в нетрі Шервуду терміново було викликано з Лондона загін королівських ратників.
Чутка про те, що діється в Ноттінґемі, швидко сягнула лісовиків. Час і досвід були на їхньому боці, і це дозволило заздалегідь підготувати гідну зустріч людям барона.
Натхненні обіцянкою щедрої нагороди, загони карателів виступили із замку. Та ледве вони заглибилися в ліс, як на них обрушилася злива стріл, випущених влучними стрільцями. Невдатних вояк охопила паніка — вони не бачили, з ким мають битись, а ратники падали навколо, як стебла скошеної пшениці. Урешті-решт, кинувши на полі бою вбитих і поранених, люди барона квапливо повернулися під захист замкових мурів та веж. Натомість жоден із лісових братчиків не дістав навіть подряпини.
Надвечір того дня, який настав за сумною для Фіц-Олвіна невдачею, до замку прибув знатний молодий норман на ім’я Гай Ґісборн у супроводі п’ятдесяти воїнів. Барон розповів йому про невдалий похід, додавши, що остаточно переконався: своїми силами йому не здолати розбійницьке кодло.
— Любий бароне, — зауважив Ґісборн, — нехай буде цей Робін Гуд хоч самим дияволом, досить мені тільки захотіти — і він вгамується назавжди.
— Сказати легко, сер лицар, — жовчно заперечив барон, — ставлю сто золотих, що й вам не впоратися з лісовим волоцюгою.
— Гроші тут ні до чого, — відповів норман. — Ваш славний розбійник — лише людина, хай і вельми спритна. Але він не перевертень і не лісовий дух. Тут потрібні хитрість і особлива завзятість.
— І обережність на додачу! — старому баронові кортіло залучити гостя до себе в союзники. — Цей негідник не з простих. Нікому ще не вдавалося завдати йому поразки...
Сер Ґісборн зневажливо посміхнувся:
— Я не сумніваюся в його звитязі. Одначе, любий бароне, довіртеся мені. Де зараз цей Робін Гуд?
— Найімовірніше, в Барнсдейльському лісі, і з ним лише купка його головорізів. Якщо оточити його там…
— Покладіться на мене, сер, — повторив норман. — У мене є інший задум. Я спробую зустрітися з розбійником віч-на-віч, а мої і ваші люди знадобляться нам для іншої мети...
Обговорення планів затягнулося до пізньої ночі, а на ранок барон Фіц-Олвін на чолі загону із сотні кінних воїнів урочисто виступив із замку під розгорнутими прапорами — немов зібрався в хрестовий похід. Метою цього маршу був Барнсдейльський ліс. Там, у заздалегідь обумовленому місці, загін мав стати табором. Сер Гай Ґісборн у вбранні йомена непримітно їхав серед ратників. За планом йому треба було залишити загін, відшукати Робіна Гуда й зійтися з ним у двобої. У своїй перемозі норман не сумнівався і заздалегідь попередив, що про завершення двобою він сповістить, тричі просурмивши в ріжок.