— Джоне, облиш його, — мовив Робін Гуд. — Ти ж не хочеш завдати болю леді Крістабель? До того ж ця стара розвалина й без тебе не сьогодні-завтра піде в пекло…
Спотикаючись на кожному кроці, барон ледве добрів до свого коня. Слуги подали йому стремено, допомогли вилізти в сідло, і незабаром на галявині нікого, крім Робіна Гуда й Маленького Джона, не лишилося — кавалькада вершників, помітно поріділа, швидко від’їжджала геть…
Відтепер Робін Гуд остаточно перетворився для володаря Ноттінґемського замку на жахливий привид, що переслідував його вдень і вночі. Жадоба помсти за пережиті приниження не давала йому ні хвилини спокою. І нарешті баронові трапилася нова нагода поквитатися з королем розбійників.
Здавна заможні місцеві купці щороку влаштовували змагання лучників, де всі мешканці Ноттінґемшира та Йоркшира могли позмагатись у вправності. Місце для змагань обиралося на межі графств, а нагородою переможцеві була стріла зі срібним наконечником і золотим оперенням.
І цього разу містяни й купці пішли до барона Фіц-Олвіна просити дозволу влаштувати змагання, на що старий дав згоду, заявивши, що не хоче порушувати звичай. Незабаром було оголошено час і місце змагань — низина між Барнсдейльським лісом і містечком Менсфілд. Звістка дійшла й до лісовиків, і дехто з них висловив бажання позмагатися з іншими лучниками за честь Ноттінґема.
Одне викликало підозру в Робіна Гуда: цього разу сам барон Фіц-Олвін захотів стати головним суддею і розпорядником змагань. Нічого подібного раніше не траплялося. З цього приводу Робін зібрав усіх своїх людей.
— Браття, — почав він, — усе це недарма, і в барона напевно є на те особливі причини. Схоже, він знову вирішив скористатися з нагоди схопити декого з наших, передусім мене. Тож зробімо так. Зі мною вирушить сотня дужих хлопців: дев’ятеро з них візьмуть участь у змаганнях, а решта змішається з натовпом глядачів, тримаючи зброю напоготів, щоб утрутитися за першим покликом.
Цей план було виконано достотно. У призначений день лісовики невеликими групами потяглися до Менсфілда. Змагання мали проходити осторонь битого шляху — на просторій галяві край Барнсдейльського лісу. Натовпи тамтешніх мешканців уже купчилися навколо обгородженої галявини, посеред якої в землю були вбиті ратні щити. Поряд зі стрільбищем височів поміст для розпорядника, його помічників і почту. Фіц-Олвін мав і судити, і вручати нагороди.
З лісовиків у змаганнях зголосилися брати участь Маленький Джон, Вільям Ґемвел, Мач та ще п’ятеро стрільців, не рахуючи Робіна Гуда. Усі дев’ятеро вдавали, ніби не знайомі один з одним.
Нарешті прибув барон у супроводі почту, а з півсотні його охоронців, перебраних за селян і йоменів, вештались у велелюдному натовпі, відстежуючи кожного, хто викликав у них бодай найменшу підозру.
Незабаром почалися самі змагання: перші троє стрільців із Ноттінґема лише пощербили краї щитів, але жоден із них не поцілив у середину. Потім вийшли три йоркширські йомени — так само невдало. За ними на стрільбищі з’явився Вільям Ґемвел і легко першою ж стрілою поцілив у центр щита. Гримнуло «ура!», але не встигла юрба замовкнути, як його місце зайняв Джон і послав стрілу точнісінько в те місце, куди влучив його двоюрідний брат. За ними вийшов Робін Гуд — і його стріла під захоплене ревіння глядачів устряла в древко стріли велетня.
Потім знову вийшли стрільці з Йоркшира — і вже черга північанам волати від захвату й битись об заклад, роблячи ставки на переможця.
Багато лучників показали таку майстерність, що перемогу можна було присудити будь-кому з них. Тоді було вирішено встановити на щитах вербові прути, які належало розітнути стрілою точно посередині. Для цього змагання було відібрано по семеро найкращих стрільців від кожного графства, що змагалися; захищати честь Ноттінґема випало Робінові та його товаришам.
І тут перемога дісталася ноттінґемцям, а коли були запропоновані нові випробування, лісовики і з них вийшли з честю. Стрільцям із Йоркшира довелося змиритися з поразкою, а найкращим лучником було визнано якогось йомена з околиць Ноттінґема, одягненого в коротку червону куртку.
Ті, хто поставив на цього стрільця, нахвалювали його, стверджуючи, що сам Робін Гуд не зміг би його перевершити. Проте йоркширці, принижені поразкою, почали запевняти, що переможець у червоному — саме той славетний лучник-розбійник, і коли вже він брав участь у змаганнях, то шанси сторін були від початку нерівні. Дійшло до того, що розлючені йоркширці звернулися зі скаргою до барона Фіц-Олвіна, а суперечка в натовпі поволі перейшла в сварку, а потім і в завзяту колотнечу.