— Ми про все потурбуємося, — відповів юнак, — а в замку ви будете в цілковитій безпеці. Батько чекає на вас!
Не минуло й чверті години, як брама замку лицаря Річарда Рівнинного зачинилася мало не перед носом ратників барона.
Діставши звістку про те, чим скінчилася гонитва за лісовиками, роздратований барон вирушив до Лондона, куди на той час із Оксфорда перебрався королівський двір.
Добившись аудієнції у вінценосця, він почав здалеку:
— Вашій величності безперечно видасться дивним, що лицар, у якого відомий вам розбійник Робін Гуд попросив притулку, відмовився видати мені негідника, хоча я й зажадав цього вашим ім’ям. Я не став штурмувати його замок…
— Мій підданець настільки не зважає на думку свого монарха?! — гнівно перервав Генріх II.
— Ваша величносте, лицар Річард Ґовер Рівнинний гоноровито відхилив мої справедливі вимоги. Він заявив, що доти, доки він залишається господарем своїх володінь, бажання англійського короля його зовсім не обходять, — збрехав барон, оскільки сера Річарда він і в очі не бачив, а про те, чим закінчилася гонитва, йому доповіла власна варта.
— Ну що ж! — король підвівся, даючи зрозуміти, що аудієнцію закінчено. — Незабаром ми навідаємося до Ноттінґема і розберемо всі обставини цієї прикрої події. А доти дозволяю вам, бароне, зрівняти з землею цей замок. Можете взяти з собою кілька сотень моїх воїнів. Схопіть обох — розбійника і лицаря, киньте їх до найсуворішої з ваших в’язниць, а коли вони там опиняться, зверніться до нашого правосуддя. Ось тоді ми й вирішимо, як із ними краще вчинити.
Проте баронові Фіц-Олвіну вдалося лише частково виконати королівську волю. Зібравши численне воїнство, він повів його під стіни замку сера Річарда. Але тут щастя його зрадило: до замку в долині він прибув лише тоді, коли Робін Гуд, Джон Нейлор, що вже одужав, та інші лісовики залишили цей гостинний притулок.
Переслідувати розбійників барон не зважився — запал його остудили неприємні спогади і подагричні болі. Натомість він вирішив схопити сера Річарда Рівнинного. Штурмувати добре укріплений замок було втратно і небезпечно, і старий лис надумав діяти хитрощами. Знявши облогу, Фіц-Олвін одвів більшу частину свого воїнства, а сам залишив при собі з півсотні надійних королівських ратників і влаштував засідку.
Чекати довелося недовго: вже наступного ранку сер Річард із сином та кількома слугами потрапили в баронову пастку. Попри відчайдушний опір, усіх їх схопили й відвезли до Ноттінґемського замку.
Лише одному слузі сера Річарда пощастило вислизнути, і він, весь закривавлений, приніс господині замку жахливу новину.
Леді Ґовер із відчаю хотіла була кинутися за бароном і намагатися перемовитись із ним, але Ліліан, її невістка і названа дочка, зуміла переконати нещасну жінку, що значно розумніше звернутися по допомогу до Робіна Гуда. Було відряджено гінця, який передав послання двох осиротілих жінок у надійні руки. Робін негайно скликав лісовиків, і ті, дізнавшись, що сера Річарда захопив барон, одностайно вирішили діяти…
Зібравши великий загін, Робін залишив ліс і поквапився до Менсфілда. А там з’ясувалося, що воїнство барона зовсім нещодавно залишило містечко і попрямувало до Ноттінґема. Миттю Робін розділив своїх людей на два загони: один відправив по п’ятах супротивника, а з іншим таємними лісовими стежками помчав до Ноттінґема, щоб обігнати барона і затиснути його в лещата.
Не минуло й кількох годин, як лісовики зайняли позицію на підступах до міста. І саме вчасно: незабаром на дорозі з’явилися кілька вершників — передові дозорці ворога. Їх пропустили безперешкодно, а коли з лісу виринули основні сили на чолі з Фіц-Олвіном, пролунав сигнал ріжка, і злива стріл обрушилася на передні ряди вершників.
Барон, який дивом уцілів після першого нападу лісовиків, наказав ратникам спішитись і прочесати зарості, тим самим відправивши їх на неминучу смерть — із ними було покінчено за лічені хвилини. Затим люди Робіна Гуда атакували найближче оточення барона — важко озброєних королівських воїнів, що майстерно володіли списом і мечем.
Зав’язалася люта січа. І тут грянув саксонський бойовий клич — це з боку Менсфілда приспів новий загін лісових братчиків, очолюваний Мачем. Його люди з ходу врубалися в саму гущу бою і незабаром пробилися до полонених.
Звільнені від пут сер Річард, його син і слуги отримали мечі й одразу кинулися в сутичку із закутими у важкі обладунки норманами. Юний Герберт прагнув помсти, тож нерозважливо, ризикуючи поплатитися за це життям, зітнувся з вершниками, що оточували барона. Та ось один із лучників, котрі прикривали Герберта, натягнув тятиву, прицілився — і стріла пробила навиліт горло Фіц-Олвінові. Жорстокий і підлий володар Ноттінґемського замку впав під копита свого коня.